Патріарх Кирил поводиться так, ніби в Україні немає Сабодана?

Із енергією, вартою кращого застосування, за місяць-півтора до візиту російського патріарха на Буковині заходилися із підготовкою. У Чернівцях було паралізовано рух транспорту по одній із головних вулиць міста — Руській, якою кортеж мав їхати від центрального собору УПЦ МП Буковини до Банчен — села, де мало відбутися освячення найбільшого у Східній Європі собору (принаймні так його позиціонувала прес-служба єпархії).  Вулицю Руську терміново ремонтували, стелили новий асфальт і замінювали бордюри. Дарма, що роботи розпочали у вересні, коли порівняно з канікулярно-відпустковим літом пасажиропотік зріс у два-три рази. Ще завзятіше лагодили дорогу перед самими Банченами. Працівники дорожньої служби в буквальному розумінні робили це під лінійку. Уздовж шляху патріарха фарбували фасади та навіть побілили паркани приватних обійсть.

До візиту в аеропорту Чернівців закінчили ремонт злітно-посадкової смуги, а над вулицями натягнули банери зі словами «Буковина вітає свого патріарха». Оце «свого» стало причиною судового позову обласного осередку ВО «Свобода». Свободівці позивалися до губернатора області М. Папієва, звинувативши в розвішуванні банерів виконавчу владу краю. Суд «Свобода» програла, позаяк автором сумнівного слогана виявилася буковинська єпархія УПЦ МП. Водночас не можна не зауважити, що поведінка патріарха Кирила і справді виглядає так, ніби українська паства Московського патріархату не має свого владики Володимира (Сабодана). Зважаючи, що на час перебування Кирила, за успадкованою із радянських часів традицією, обіцяли перекрити половину Чернівців, чимало людей напередодні повиїжджали із міста. Тим більше, що надворі була гарна погода, а в гірському селі Підзахаричі, де Іван Миколайчук знімав фільм «Білий птах із чорною ознакою», водинадцяте зібрався популярний етнофестиваль «Захарецький гарчик». Чекали на Кирила його вірні представники влади та ціла тисяча міліціянтів, які мали стежити за дотриманням порядку. Під час зустрічі патріарха в аеропорту сталася несподіванка. Єдиним з усіх зустрічаючих став на коліна перед гостем виконувач обов’язків міського голови Чернівців Віталій Михайлішин. З аеропорту шлях кортежу лежав до Святодухівського собору Чернівців, де патріарх мав відслужити всеношну. Її пряму трансляцію здійснювали два місцеві телеканали, а на території собору встановили велетенський екран. Якщо на час, коли патріарша нога ступила на спеціально створений перед собором живий килим із листя барвінку, червоних і білих троянд на території храму зібралося близько трьох тисяч вірян, то з початком служби їх ставало дедалі менше. Мабуть, люди берегли сили, щоб наступного дня, у неділю, поїхати до Банчен. Для цього сюди з Чернівців організували прямі рейси мікроавтобусів. Однак ажіотажу не було. Якщо за попередньою інформацією очікували, що на освячення нового собору до Банчен збереться близько трьохсот тисяч (!) прочан, то насправді їх було в десятки разів менше. Щонайбільше — тисяч із десять. І це незважаючи на те, що молдавське населення цього буковинського району традиційно тяжіє до УПЦ МП, а настоятель нового храму отець Лонгін (Михайло Жар) має у нього беззаперечний авторитет. Несподіванкою номер два була присутність у Банченах Дмитра Фірташа. За щедрі пожертви на будівництво храму патріарх нагородив його орденом Серафима Саровського.   Урочистості в Банченах тривали майже цілий день, та, позаяк це було далеко за містом, чернівчани врешті перевели подих.  КОМЕНТАРI

«День» звернувся до представників конфесій та експертів із запитанням: як розцінювати останній візит патріарха Кирила в Україну?

Євстратій (Зоря), єпископ Васильківський УПЦ КП, голова Інформаційного управління Київської Патріархії:

 — Цей вже п’ятий за останні два роки візит патріарха Кирила до України. Як і всі попередні візити, очевидно, що цей — для зовнішньої публіки подавався як пастирський, а насправді він мав і політичне підѓрунтя. Наскільки нам відомо і наскільки зараз можна бачити з публікацій у засобах масової інформації, одним із завдань цього візиту була зустріч патріарха Кирила з Президентом України Віктором Януковичем. Цей візит почали готувати ще в червні. І вже тоді йшлося про те, що на богослужінні патріарха, і на освяченні собору, і на відкритті будинку для дітей-інвалідів у розташованому при монастирі притулку для дітей, буде присутній Президент України. І навіть за день до початку візиту — 30 вересня — через російські засоби масової інформації в тому числі, були поширені повідомлення, що під час візиту патріарха Кирила відбудеться його зустріч із Президентом України. Я думаю, що насправді це було одним із головних завдань патріарха — тим самим продемонструвати рівень своїх можливостей, те, що він впливає на українську ситуацію, що він спілкується безпосередньо з Президентом України. Але в підсумку сталося зовсім протилежне. Незважаючи на очікування, незважаючи на підготовку, на повідомлення, Президент так і не приїхав і з Кирилом не зустрічався. Я гадаю, що для патріарха Кирила і його оточення це має бути дуже серйозним сигналом. Тому що вже не тільки опозиційно налаштовані до Московської патріархії політичні діячі, прихильники Київського патріархату, критикують його ставлення до України і його діяльність в Україні, а й ті, хто буквально нещодавно були його прихильниками, брали активну участь у всіх заходах, які проводив Кирил в Україні, тепер голосують, як кажуть, ногами, відмовляючись зустрічатися, брати участь у заходах московського гостя. Як на мене, це є свідченням провальності тієї політики, яку патріарх Кирил веде щодо України. Бо якщо порівняти, на якому рівні відбувався його перший візит в Україну в ролі патріарха російської церкви 2009 року, і те, що відбулося зараз, то бачимо, що відбувається лише погіршення (для патріарха Кирила) ставленні як з боку українського суспільства, української влади, так і з боку самої УПЦ Московського патріархату, яка теж, очевидно, не в захваті від того, що до неї в гості так часто їздить Московський патріарх. Своїми частими візитами патріарх Кирил намагається підкреслити, що він глава церкви для України, а, отже, Митрополит Володимир теж є глава, але місцевий, так би мовити, для представництва інтересів Московської патріархії. А верховний очільник саме Кирил. Сюди він намагається приїздити не як гість, а саме як господар. А це не подобається ні українській владі, ні багатьом в УПЦ МП, де вже звикли до незалежності в управлінні, до того, що вони дійсно самі вирішують більшість питань і тому такі «начальственні» візити, таке втручання в життя української церкви, безперечно, нікому не може подобатись і лише посилює напругу між Москвою і Києвом, в тому числі, і по церковній лінії.

Ігор (ІСІЧЕНКО), архієпископ Харківський і Полтавський, УАПЦ:

 — У мене таке враження, що патріарх Кирило своїми руками девальвує ціну своїх візитів. Коли поїздки глави церкви у сусідню державу перетворюються на банальні будні, увага до них, безперечно, зменшується і зменшується їхня вага. Тим більше, що й попередні візити до Харкова, до Луганська, не відзначалися великою ефективністю, були ігноровані величезною більшістю вірних. Владика Володимир (Сабодан) є єпископом із юрисдикції Московського патріархату і, зайвий раз підкреслюючи свою зверхність над Українською православною церквою Московського патріархату, патріарх Кирил дедалі більше руйнує той імідж, який так важко вдавалося створювати Владиці Володимирові, починаючи з часу його обрання. Адже стратегія церков Московського патріархату в Україні була побудована на підкресленні її фактичної незалежності від Москви. Насправді патріарх Кирил власними діями за кілька років показав ілюзорність цієї незалежності. Тобто виконав те, чого не могли виконати роз’яснення інших українських церков та українських політологів. Таким чином, його виступи і присутність без озирання на існування власних структур УПЦ МП фактично ставлять під сумнів майбутнє цієї церкви як складника українського суспільного життя. Зрозуміло, що за теперішньої кон’юнктури, коли проросійські сили мають більшу політичну вагу в Україні, ця церква зберігає потужний суспільний вплив. Але цей період неминуче скінчиться і тоді постане питання про відносини цієї церкви зі своїм зарубіжним центром і державою, на території якої вона діє. Богдан (ДЗЮРАХ), cекретар Синоду УГКЦ:

— За візитом патріарха ми не слідкували, оскільки ми мали інші завдання — пасторальні, зокрема відбулася зустріч єпископів цілої Європи Вселенської Церкви. Але я вважаю, що як предстоятель церкви він має право відвідувати своїх вірних всюди, де вони є. Це його повне право і ніхто не повинен його позбавляти цього права і дивуватися цьому. Інша річ, звичайно, які меседжі звучать під час цього візиту. Тут уже потрібно оцінювати, наскільки вони сконцентровані на духовних цінностях і наскільки можуть нести в собі інші послання, які, можливо, можуть внести в українське суспільство якусь тривогу чи певні непорозуміння. Це потрібно залишити на оцінку аналітиків, зрештою, існує таке поняття, як sensus fidei, відчуття віри самих віруючих, які здатні оцінити також послання певного церковного діяча чи проповідника, наскільки в його проповіді віддзеркалюється євангельське вчення, а наскільки воно заповнене, можливо, іншими, не євангельськими елементами.  Віктор ЄЛЕНСЬКИЙ, президент Української асоціації релігійної свободи, доктор філософських наук:

 — Патріарх Кирил має цілковите право зустрічатися зі своїми вірними. Особливо, якби ці візити сприяли єдності православної України і єдності українського народу. На жаль, патріарх Кирил не знаходить для православних українців поза межами Московського патріархату тих слів, які знайшлися для вірних Російської православної церкви за кордоном. Коли йшлося про російське національне примирення, не йшлося ані про покаяння, ані про «гріх розколу». В українському ж національному примиренні патріарх не зацікавлений, він багато говорить про єдність, але це не єдність українців, і така риторика надає його візитам гіркого присмаку. Присмаку надає і візантійсько-кремлівська естетика візиту — усі ці шпалери охоронців, кадилаки, спеціально побудоване, підфарбоване і полагоджене... Так зустрічають начальників, а не духовних лідерів. Ну, і нарешті риторика патріарха: від 2009 року він пропонує українцям переглянути їхній вибір 20-річної давнини, відмовитися від історичної суб’єктності і будувати «Русский мир», — геополітичний, за визнанням самого патріарха, проект, який протистоятиме Заходові.