Твоя моя не понімай…

Прийшов якось Тарас Чорновіл до Януковича. Тихо стукає в двері, обережно відкриває: - Доброго дня, Вікторе Федоровичу! Дуже перепрошую, чи не будете Ви такі люб’язні, дозвольте увійти? - Ти шо, галіцкій інтілєгєнт? - Та, ні. Я таке ж саме донецьке бидло, як і Ви. Якщо хтось ще не чув такого анекдоту, то поспішу попередити, це – анекдот.

Але настільки схожий на правду, що міг би бути нею. Його цінність в  тому, що він найяскравіше відкриває головну відмінність теперішньої  влади. Вона – не в схильності до авторитаризму чи прихильності до  Москви. І навіть не в тотальному грабунку країни і намаганні бачити в народові дешеву робочу силу з набором базових інстинктів. Для того, щоб  зрозуміти її справжню суть, слід пригадати, що її  фінансово-організаційне коріння – це жорстоке донецьке злочинне угрупування, яке йшло до своєї спочатку бізнесової, а потім політичної  мети без найменшого жалю та зайвих сентиментів. І тому, для того, щоб  Президент «почув кожного», треба розмовляти з ним зрозумілою для  нього мовою.

На тлі оптимістичних сценаріїв щодо того, що Янукович таки прислухався до думки провідних західних політиків і справа Тимошенко буде вирішена позитивно для неї, великим дисонансом став запит представників Генпрокуратури, які на черговому судовому засіданні попросили для підсудної покарання у вигляді позбавлення волі на сім років. Наступного дня я розмовляв з народним депутатом Олесем Донієм, який сказав, що останнім часом йому доводиться часто спілкуватися з іноземними дипломатами. Вони мало не щодня мають тривалі бесіди з Януковичем щодо політичного переслідування лідера української опозиції, але Президент залишається незворушним. Принаймні, поки що ніхто не береться спрогнозувати, чим насправді закінчиться справа. Зовні Віктор Федорович виглядає принциповим та непохитним главою держави, який не надто вдало вдає, що не впливає на суди і що справа Тимошенко – це ініціатива виключно «незалежної» Генпрокуратури. У його соратників подібна міць «чавунного лідера», можливо, викликає захоплення, як у деяких олігархів, що хочуть освоїти європейські ринки, – розчарування й роздратування. Однак, здається, справа не в принциповості (хоча посадити Тимошенко для Януковича справа надто принципова), а в тому, що український президент просто не розуміє мови  західної дипломатії. Вона дійсно специфічна, особливо для простого єнакіївського пацана, навіть, якщо він тепер обіймає посаду президента. Там ніколи не кажуть «ні», а лише «можливо», «може бути», «треба над цим подумати». Західні політики та дипломати навіть порцію гострої критики завжди обгортають м’якими фразами, обов’язково при цьому відзначаючи й позитивні моменти. Ця особливість дуже часто давала можливість для Ганни Герман та їй подібним інтерпретувати критичні висловлювання на адресу нинішньої влади лише в позитивному руслі. Вони нам розказували про те, як цю владу хвалять на Заході, забуваючи згадати, що в тексті ще й було декілька абзаців після словосполучення «разом з тим». Після арешту Тимошенко мова західних політиків стала більш жорсткою і прозорою. Але не настільки, щоб людина, вихована в суворому шахтарському краю, сприйняла це як реальну загрозу. Ось декілька  типових цитат.

«Ця судова справа, як і інші судові справи за участю колишніх лідерів  Україні, викликає велике занепокоєння у Європейського Союзу». Голова  представництва Європейського Союзу в Україні Жозе Мануель  Пінту Тейшейра.

 «Я стривожений новинами про рішення суду затримати колишнього прем’єр-міністра Ю.Тимошенко. Контекст та умови створюють стурбованість щодо політичної природи цього рішення, а також щодо застосування верховенства права в Україні». Президент Європарламенту Єжи Бузек.

«Ми вкрай занепокоєні повідомленнями про події в Печерському суді,  кульмінацією яких став арешт лідера партії «Батьківщина» Юлії Тимошенко. ЄС й інші міжнародні партнери України неодноразово наголошували на  необхідності чесного, прозорого і незалежного судового процесу, аби  уникнути будь-якого натяку на політику вибіркового правосуддя»  Віце-президент Єврокомісії Кетрін Ештон та єврокомісаром з питань  розширення і політики сусідства Штефан Фюле.

«Сьогоднішні події, таким чином, викликають занепокоєння станом верховенства права в Україні». Кетрін Ештон та Штефан Фюле. «Федеральний уряд сприйняв арешт сьогоднішнього лідера української опозиції Юлії Тимошенко з великою стурбованістю. Існує великий сумнів у тому, що затримання є співмірним її поведінці». Віце-міністр, міністр закордонних справ Німеччини Вернер Хойер.

А тепер уявіть собі, що якісь макіївські чи горлівські хулігани  відбирають у вас гаманець, а ви їм у відповідь говорите про те, що їхня  поведінка викликає серйозне занепокоєння і наводить на думку про явну  упередженість та вибірковість. У кращому випадку над вами просто  посміються. Для багатьох не є новиною, що в часи радянської  індустріалізації до Донбасу потрапило чимало колишніх зеків, яких  послали освоювати тамтешні копальні. Я не хочу занадто перебільшувати цей фактор, але «погана трава росте швидко» — кримінальна субкультура  дуже міцно вкоренилася на вулицях тамтешніх міст і велика кількість  молоді намагається триматися цих канонів. Натомість інтелігентність  сприймається як ознака слабкості.

Є велика підозра, що наш президент досі ментально перебуває в своєму золотому дитинстві й просто не здатний адекватно розуміти якісь дипломатичні натяки. І якщо в країнах ЄС подібні слова можуть призводити до гучних скандалів, відставок та дострокових виборів, то у нас, схоже, це сприймається як щось не варте уваги. А от якби всі ці комісари ЄС починали свої звернення зі слів «Ти шо, бичара, совсєм оборзєл!», то вони, напевне, були б почуті й сприйняті зовсім інакше.

Хтось подумає, що автор перегинає палицю. Аж ніяк. І яскравим доказом цьому є перипетії навколо тепер уже популярної «фанатської кричалки» «Спасибо  жителям Донбасса…». Ті, хто її популяризують, не врахували ментальності  адресата. Навіть якщо пацан не сидів у тюрмі (а пацан, до того ж,  сидів), всі натяки про його нетрадиційну орієнтацію, яка римується зі словом «Донбас», сприймаються як дуже серйозна образа, оскільки є  прямим викликом його честі й достоїнству. Навіть, якщо образливі слова  потім поміняли на нейтрального «ананаса» чи «поетів» та «вчених». За  такі «базари» треба тримати відповідь, інакше пацана неправильно зрозуміють свої ж. Саме тому, бізнесмен, який насмілився наліпити зовні  нейтральну подяку мешканцям Донбасу на футболки, дуже швидко втратив  бізнес і змушений був залишити межі країни.  Ця історія повчальна. З точки зору Віктора Федоровича, любителі кричалок явно не мають рації, але самі слова були почуті, бо пролунали, хоч і  брутально, але зрозумілою мовою. Так що, шановні єврокомісари та  європарламентарі, якщо ви дійсно бачите Україну наближеною до  цивілізованої Європи, прагнете, щоб наше керівництво вас дійсно зрозуміло, враховуйте специфіку його ментальності й не забудьте вивчити декілька слів на «фені». Згодиться.

Георгій Бузенко, для “ОРД”