Що показав "Випробувальний стенд «Юля»"

1. Ми неодноразово казали, що режим Януковича – випробувальний стенд на вошивість українського громадянського суспільства. 
Що ж саме ми бачимо за результатами випробування?
Те ж саме, що і завжди: уся вісь українського політичного життя обертається навколо питання про «справу Тимошенко». 
І не сьогодні-вчора – а на протязі більше, ніж десяти років.
2. У неї супротивники мінялися: спочатку Кучма, потім – Ющенко, тепер – Янукович. 
Але у цій довгій історії ми бачимо два етапи: до 8 вересня 2005 року – і після 8 вересня 2005 року. 
Звісно – 8 вересня 2005 року – це дата, коли президент Ющенко відправив прем’єра Тимошенко у відставку. 
Звичайно – цей злам у відношенні до неї з боку політикуму та суспільства стався раніше, ніж 8 вересня. Це почалося з того, коли Юлія Тимошенко оголосила про «процес реприватизації» та намагання «підтопити жирок» в українських олігархів, коли вони, пограбувавши здобутки економіки ГУЛАГу, щосили вдають з себе «ефективних власників». 
3. До цього часу до неї ставилися неоднозначно. Але ПІСЛЯ такої проголошеної мети українське суспільство та мудрагелі з близького та далекого зарубіжжя розкололися навпіл. 
Бо це не справа однієї Юлії Тимошенко. 
Адже ми маємо на сьогоднішній день дилему: або бандитський олігархічний капіталізм – або нормальний інноваційний капіталізм, який виростає за малого та середнього бізнесу.
4. На той час майже усі економісти-ринковики запідозрили ЮВТ у соціалізмі, навіть у більшови-змі – не помічаючи, що навіть американці після Другої Світової війни не гребували експропріаціями великої приватної власності нацистських злочинців чи японських мілітаристів… 
І ніхто не міг соратників Франкліна Рузвельта звинуватити у комунізмі… 
Особливо завзято проти справедливо переділу суспільного пирога виступали скоробагатьки в самій Україні (Порошенко, Мартиненко, особливо сам президент Ющенко) та у ближньому зарубіжжі – в Росії – особливо ті, хто зараховував та зараховує себе до лібералів та демократів – включаючи сюди навіть Валерію Новодворську чи Бориса Нємцова.
5. Долю лібералів в Росії сьогодні вкрай жалюгідна – причому заслужено. Так само – як і доля «українських патріотів-корупціонерів як Ющенко та його оточення. 
Населення України та Росії може бути вкрай невдоволене режимами Путіна та Януковича – але «лібералам» Росії та України від цього нічого «не обломилося». 
Теж заслужено. 
6. Але зовсім не так з Юлією Тимошенко: вона принципово не розуміє – як важливі реформи мусять бути обов’язково «непопулярними»? Це значить, що усі перетворення мусять проходити в інтересах купки олігархів та за рахунок решти населення – яка не має відношення до владного пирога? 
Адже «ліберали» там і там уявляють собі те,чого не може бути в природі: вони хочуть широкий демократичний рух задля здійснення їх ліберальних цілей – знаючи наперед, що переважній більшості від перемоги такої «демократії для небагатьох» нічого не перепаде? 
7. Адже народи Росії та України пережили величезну катастрофу Жовтневого перевороту 1917 року, після якого засвоїли – що між проголошенням цілі, та її виконанням – дистанція неосяжного розміру! До сих пір ліберали провину на масові злидні населення покладають на саме населення – бо ті «не вміють жити». 
8. У нас в Україні Юлія Тимошенко репрезентує ідею, що реформи можуть бути ефективними, якщо їх підтримає більшість населення. А підтримає їх лише тоді – коли бачитиме, що такі реформи – не за їх рахунок, а на їх користь!
Думка дуже проста і доступна для розуміння. 
Розумні думки завжди прості.
Саме тому вона заробила священну ненависть усіх моральних покидьків та приховавших власне почуття особистої неповноцінності. 
Проти неї створили два міфи, які можна прикласти як до відомих інших політиків та журналістів:
- вона краде
- вона бреше. 
Невдячна справа – розмовляти з опонентом у такій площині виправдовування. 
Як казав геніальний Карл Маркс «хто виправдовується, той визнає іншого господарем становища». 
Тобто, той, хто виправдовується – той автоматично визнає себе винним. Це – ази психології, як побутової, так і політичної. 
9. Насмілимося сказати: Україна останніх десяти років відрізняється від Росії та Білорусії саме тим, що цю відміну та зміну вкоренила Юлія Тимошенко. Саме ідея «соціальної ринкової економіки» вдалася Михайлові Саакашвілі і поки що не вдалася Юлії Тимошенко. Але позаду Михайла Саакашвілі – трагічний досвід президента Гамсахурдіа. 
Тут у Саакашвілі була дилема: або загинути, або перемогти. 
У нас – інше: Віктор Ющенко – остання «тушка» зі смітника Народного Руху України – який не так боровся зі спадщиною комунізму, як намагався її привласнити. Це стосується також самого В’ячеслава Чорновола. Але про це – іншим разом. 
10. Янукович зі своєю компашкою НЕ можуть закинути грошову корупцію Юлії Тимошенко – бо немає ні події, ні складу злочину. Але випустити на волю вони теж не можуть: вони собі в розпеченій уяві малюють картину – ЩО тепер чекає їх у разі приходу ЮВТ до влади!
Якщо вони не зможуть тримати її за гратами – вони намагатимуться її ВБИТИ – звичайно, випадково… Адже державні брудні завдання пострадянські керівники часто вирішують руками «приватних» бандитів. 
Саме тому завдання – не тільки визволити ЮВТ, але й зберегти їй життя, як тільки вона опиниться на волі. Іншого керівника руху опору у межах усієї країни у нас НЕМАЄ. 
11. Недостатня впливовість такої думки – навіть не через вади її діяльності (їх багато) – а через шалену піар-кампанію її опонентів. 
Яких надто великий діапазон: від Януковича та Ющенка – до сина Романа Шухевича. 
Місце та позицію кожного громадського діяча можна легко визначити по його ставленню до ЮВТ.
Що ж таки показало випробування «стенду»? Наше суспільство виявило свою загальну культурну та політичну незрілість. Якби вона від’їхала жити закордон взагалі – я б жалкував, але цілком би її зрозумів. Суспільство жодного разу не спромоглося її підтримати своєю критичною масою. 
Її по-справжньому оцінять лише у віддаленому майбутньому – без втіхи та користі для неї самої.

http://svetiteni.com.ua/6812-so-scho-pokazav-viprobuvalniy-stend-yulya-schodo-ukrayinskogo-susplstva.html