Політичні процеси в Україні і гримаси вітчизняного правосуддя

Частка українців, які не довіряють судам і прокуратурі, порівняно з попередніми роками, зросла з 54% до майже 70%. Такі дані дослідження «Справа Юлії Тимошенко: оцінки і наслідки», проведеного нещодавно Фондом «Демократичні ініціативи». Тож не дивно, що Україна в лідерах за кількістю поданих заяв до Європейського суду з прав людини...

Ми спробували зробити «інвентаризацію» найбільш очевидних вад української судової системи, що їх продемонстрували процеси над Юлією Тимошенко і Юрієм Луценком.

– Дуже погано, що прибрали відкритість лототрону, – каже відомий адвокат Тетяна Монтян. – Якщо раніше можна було подивитися протокол розподілу справ, то зараз – ні. Кажуть, що начебто є лототрон, насправді він зараз використовується виключно між самими суддями, аби вони не сперечалися, кому одна справа дістанеться, кому ніша. Якщо розглядається якась заангажована справа – на лототрон ніхто не зважає. Ніхто не вірить у те, що, скажімо, Кірєєва обрали випадково.

А днями народний депутат–самооборонець Геннадій Москаль узагалі заявив, що суддю Кірєєва не внесено до автоматизованої системи документообігу судових справ і його підібрали для розгляду лише кримінальної справи проти Тимошенко.

– Суддя Кірєєв – антиконституційно призначений на цю посаду, і він не має права вести цей процес, – переконаний політик, правник, один з авторів тексту Конституції Віктор Мусіяка. – Він перетворюється на процес, який ведеться “особливим” судом. А 125-а стаття Конституції каже про неконституційність створення “особливих” судів. Усе, що там відбувається, – це антиконституційне дійство. Це не суд. Судовий процес над Юлією Тимошенко не може бути визнаний легітимним. Хоча б тому, що суддя Родіон Кіреєв був переведений до Печерського райсуду Києва указом президента, що явно виходять за межі його конституційних повноважень.

За словами Мусіяки, всупереч власним конституційним повноваженням, КС наділив президента додатковими, відсутніми в Конституції. Ідеться про те, що в липні КС визнав конституційними положення закону «Про судоустрій і статус суддів», якими встановлено право президента «ліквідовувати суди» й «здійснювати переведення судді з одного суду до іншого суду того самого рівня та спеціалізації».

– Закон про судоустрій дав президенту право переводити суддів із суду в суд, а це не конституційне право, – продовжує пан Мусіяка. – Закон дає антиконституційне право. А Конституційний суд каже, що це конституційно. Виходить: існує Конституція, але ви можете приймати будь-які закони і потім посилатися не на Конституцію, а на закони. Ось до якого абсурду ми дійшли!

Українські судді дуже полюбляють застосовувати арешти для підсудних. Це не оціночне судження, а факт, підтверджений головою Європейського суду з прав людини Жан-Полем Костою. На прес-конференції в Києві у липні 2011 року він зазначив, що Україна знаходиться в списку лідерів країн, у яких досить часто застосовується такий запобіжний захід, як арешт.

У статті 148 Кримінально-процесуального кодексу зазначено: “Запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність”.

З клопотанням арештувати Юлію Тимошенко звернулися прокурори, твердячи, що екс-прем`єр порушує закон і не дотримується вимог судді під час засідання. Суддя Родіон Кірєєв задовольнив обвинувачення і дав добро на арешт, звинувативши підсудну в неповазі до суду, у тому, що вона не називає своє ім`я, не з`являється на засідання (хоча Тимошенко лише запізнилася кілька разів) і “систематично” заважає проводити допити свідків.

Невже Кірєєв сподівався, що, потрапивши в СІЗО, Тимошенко його заповажає? Хоча поведінка підсудної після арешту справді трохи змінилася – Юлія Володимирівна стала більш емоційною, і тепер на адресу Кірєєва лунає ще більше епітетів, які не роблять честі “його честі” – “злочинець”, “паяц”, “безпредєльщик”, Болванщик тощо.

Крім того, якщо Кірєєв вважав, що підсудна з неповагою ставиться до суду, то чому не заарештував її після першого засідання, а “терпів” майже півтора місяця?

Ще одна закономірність української Феміди – якщо підсудного вже заарештували, то навряд чи випустять на волю до оголошення вироку. І всі клопотання про зміну запобіжного заходу зі взяття під варту на будь-який інший – коту під хвіст. Хоч виступай і обзивай, як Тимошенко, хоч беззаперечно дотримуйся КПК, зі вставанням і зверненням “ваша честь”, як Луценко...

Словосполучення “незалежність суддів” в українських реаліях вже сприймається як оксюморон (поєднання непоєднуваного).

– Внаслідок прийнятих судових законів, зокрема про судоустрій, була змінена судова система, і незалежність судді та суду як інституту доволі сильно була послаблена, – розповідає народний депутат, екс-міністр юстиції Роман Зварич. – Я бачу можливості для постійного втручання в роботу суддів.

За словами голови підкомітету з питань кримінально-процесуального законодавства Комітету ВР з питань правосуддя Святослава Олійника, судді, як не крути, залежні від тих органів, які можуть вплинути на їхнє звільнення і в принципі впливати на суддю суб’єктивно: це і Вища рада юстиції, і кваліфікаційні комісії.

– Частина суддівського складу сформувалася через залежність від позасудових інстанцій, – додає Олійник. – Вони залежні, вони зобов’язані своєю посадою іншим людям, які не працюють у судовій системі. Чи можуть ці судді забезпечити справді незалежність правосуддя?

Як один із варіантів боротьби з залежністю та заангажованістю служителів Феміди Олійник вбачає у радикальному заході – люстрації деяких суддів.

– Залежність суддів буде в цій країні доти, доки не будуть втілені в життя всі інші реформи, – вважає Тетяна Монтан. – Правосуддя – це державний сервіс із надання послуг з розв’язання різноманітних суперечок. А в нас усі державні сервіси погані, вони спрямовані не на те, щоб надавати людям послуги, а на те, щоб хтось при цих сервісах наживався. Треба проводити базові реформи. Перш за все, реформувати систему власності. Доки цього не буде зроблено, судді завжди будуть залежними, і буде безлад з нашим правосуддям.

На думку Віктора Мусіяки, вплив на суд відбувається через фактичне злиття влад – законодавчої, виконавчої і судової.

– Один з головних конституційних принципів – розподіл влад. Чому? Щоб не було впливу однієї на іншу. У нас фактично все це зараз нівельовано, й існує єдина влада, – каже пан Мусіяка. – Пам’ятаєте, було президент поставив завдання створити “вертикаль влади”? От зараз узагалі вся влада єдина і виконує одне повноваження. Немає розподілу влад.

– Найбільша проблема не так у самій структурі судової системи, як у кримінально-процесуальному законодавстві, яке регулює перебіг процесу, – вважає Роман Зварич. – Наш КПК був уведений в дію ще в 1960-х роках. Він зазнав змін, однак структура залишилася старою, радянською за своєю суттю. Там закладено позитивістський підхід: так, як записано, воно так і має бути.

Зварич наводить приклад кримінально-процесуальної юстиції найрозвинутіших демократій, де діє англосаксонська система.

– Там надається можливість суду виходити з принципів справедливості. Під тим кутом, що на кожному етапі має бути забезпечена презумпція невинуватості обвинуваченого. Цього в нас немає. Суд швидше діє за принципом презумпції винуватості. Якщо спостерігати за будь-яким процесом, ми бачимо, що захист постійно доводить свою невинуватість.

Хоча, згідно з КПК, “суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов`язок доказування на обвинуваченого”. До того ж прокурор і слідчий повинні виявляти не тільки ті обставини, що викривають, а й ті, що виправдують обвинуваченого, не тільки ті, що обтяжують, а й ті й що пом`якшують його відповідальність. Проте зазвичай ця норма залишається лише на папері.

Святослав Олійник теж вважає основною вадою українського правосуддя обвинувальну модель кримінального процесу.

– Це кримінальний процес радянського зразка, який діє за правилом, що людина завжди винувата, і якщо прокурор пред’явив обвинувачення, то суддя з цього й виходить. Суддя отримує виключно обвинувальну позицію. Бо перед цим, на стадії досудового розслідування, немає ніякої змагальності. Тобто будь-який суддя, отримуючи справу, бачить тільки обвинувальні докази, ознайомлюючись зі справою до судового процесу, перше, що має думати суддя, - що обвинувачуваний винен. Це випливає з самого процесу. Тільки в судовому процесі він уперше може почути думку захисту. Сьогодні думка захисту практично нікому не потрібна.

За словами Олійника, таку систему має змінити новий КПК, щоб адвокатів суддя чув на перших етапах розгляду справи, забезпечуючи змагальність сторін.

Термін розгляду справи в КПК не прописаний. Cправа може тягнутися роками, тобто роками підсудний може бачити “небо в клітинку” в СІЗО, а виявитися невинним…

Процедура відводу суду виглядає, як мінімум, комічно. Суддя має відводити самого себе, сам з собою перед цим порадившись на місці. До того ж, за КПК, заява про відвід “вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу”. “У разі заявлення відводу судді суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку учасників судового розгляду”, – йдеться в кодексі. Але чомусь цієї норми суддя Кірєєв не дотримується.

Тож, як кажуть, перед тим, як чинити правосуддя, дуже важливо полагодити машину правосуддя.

Анна Ященко

http://www.unian.net/ukr/news/news-455297.html