Доторк до недоторканних. DT.UA знову про газові втрати України

Оскільки «недоторканних», за словами гаранта, в нашій країні більше немає, хотілося б нагадати Віктору Федоровичу, а заодно й правоохоронним органам про деякі аспекти діяльності українського уряду в газовій сфері зразка 2004 року під керівництвом самого В.Януковича, які цілком можуть позмагатися за сумою завданого збитку з «газовою справою» Ю.Тимошенко.

Йтиметься про реалізовану у квітні-серпні 2004 року чиновниками уряду та керівництвом НАК «Нафтогаз України» схему погашення заборгованості перед РАТ «Газпром» за використаний українськими споживачами та не оплачений Україною в 1997—2000 роках природний газ.

Короткий екскурс в історію врегулювання газових боргів

У жовтні 2000 року президенти України та Російської Федерації досягли домовленості щодо врегулювання заборгованості за використаний у 1997—2001 роках природний газ, а 7 грудня 2000 року та 20 серпня 2001 року глави урядів двох країн підписали відповідні меморандуми, які передбачають оформлення української заборгованості в облігації НАК «Нафтогаз України», гарантовані державою Україна.

Майже рік знадобився для реалізації домовленостей двох президентів. Лише в жовтні 2001 року між КМ України та урядом РФ було підписано Міжурядову угоду про додаткові заходи щодо забезпечення транзиту російського природного газу територією України, яка визначила остаточний механізм погашення заборгованості НАК «Нафтогаз України» перед РАТ «Газпром» шляхом випуску стандартних корпоративних єврооблігацій зі строком погашення з 2004 по 2013 рік.

15 листопада 2001 року Верховна Рада зазначену угоду ратифікувала (Закон України №2797-III «Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та урядом Російської Федерації про додаткові заходи щодо забезпечення транзиту російського природного газу територією України») і відповідно до статті 9 Конституції України, вона стала частиною національного законодавства.

Зрозуміло, що для України така схема погашення газових боргів була надзвичайно вигідна і дозволяла поступово, не погіршуючи фінансового стану «Нафтогазу України», погасити всі борги до 2013 року. Однак, як показали подальші події, за рішенням кількох українських чиновників у реалізацію цього проекту з порушенням закону було внесено корективи, які спричинили не те що збиток, а, як тепер прийнято казати, «надмірні витрати».

Звідки взялися астрономічні суми боргів за газ?

Міжурядова угода визначила первинну основну суму заборгованості — майже 1,4 млрд. дол. США. Відразу зазначу: предметом цієї статті не є дослідження того, як виникла така колосальна сума боргу. Можу лише вказати — абсолютно очевидно, що «Газпром» ураховував борги української сторони практично за «подвійним» тарифом. Вина за це повністю лежить саме на представниках «Нафто­газу», які проявляли дивну здатність вчасно не активувати й не враховувати обсягів спожитого російського газу, а можливо, й свідомо йшли на такі дії. До того ж не слід забувати, що газові лічильники знаходяться на російській території і контролюються «Газпромом».

На відміну від української сторони, РАТ «Газпром» до моменту підписання Міжурядової угоди для захисту своїх господарських інтересів подало низку позовних заяв до Міжнародного комерційного арбітражного суду (МКАС) у Москві. Представники української сторони практично всі суди, як повелося, програли. Російська ж сторона отримала рішення, на підставі яких визначено основну заборгованість за всіма контрактами — 1,26 млрд. дол. США, а з урахуванням пені, штрафів та інших виплат сума боргу становила 1,62 млрд. дол. США.

Хто придумав замінити єврооблігації «живими» грошима?

Комплект документів стандартних корпоративних єврооблігацій на відповідні суми боргу в терміни, визначені міжурядовою угодою, був переданий НАК «Нафтогаз України» через визначеного Мінфіном юридичного консультанта — компанію White&Case у Банк Нью-Йорка (The Bank of New York (London) на зберігання для наступної передачі їх РАТ «Газпром».

Однак попри неодноразові звернення НАК «Нафтогаз України» до «Газпрому», рішення щодо прийняття облігацій у рахунок погашення заборгованості у визначений Угодою термін «Газпром» так і не ухвалив.

Для обґрунтування відмови «Газпром» висунув низку зауважень щодо якості українських цінних паперів і надання підтвердження гарантій уряду України з погашення облігацій. Крім того, російська сторона заявила, що при одержанні облігацій в «Газпрому» виникають значні суми зобов’язань з виплат у бюджет Російської Федерації (близько 570 млн. дол. США).

27 лютого 2002 року в меморандумі для НАК юридичний консультант — компанія White&Case зазначає, що «Газпром» у своєму листі від 21.02.2002 року запропонував альтернативну структуру операції шляхом переуступки боргу української сторони «Внешэкономбанку» (РФ). При цьому White&Case чітко визначили, що запропонована російською стороною структура погашення боргу не є для НАК «Нафтогаз України» оптимальною і несе в собі певні ризики.

Практично в ті самі терміни Мінфін направив керівництву НАК документ, де зазначив, що нова структура погашення боргу, запропонована «Газпромом», виходить за межі угоди між КМ України та урядом РФ і вимагатиме внесення відповідних змін і доповнень в угоду. Крім того, Мінфін вказав на можливе збільшення податкових зобов’язань НАК «Нафтогаз України».

«Бойкие ручки»

Відправною точкою перегляду схеми погашення газових боргів, а відтак перехід з єврооблігацій на розрахунки грошима, стало залучення «Внешэконмбанка» (РФ) як єдиного фінансового консультанта. При цьому відповідно до протоколу зустрічі першого віце-прем’єр-міністра України О.Дубини та заступника глави уряду РФ В.Христенка від 1 липня 2002 року передбачалося визначити лише єдиного юридичного консультанта угоди.

А от уже до протоколу переговорів від 6 серпня 2002 року між «Газпромом» і «Нафтогазом України» за підписами голови правління НАК Ю.Бойка та заступника голови правління РАТ «Газпром» О.Рязанова, з посиланням на згаданий вище міжурядовий протокол, вноситься фраза прозалучення «Внешэкономбанка» (РФ) як єдиного фінансового консультанта та компанії White&Case як юридичного консультанта.

Закріплення цього положення фактично дало можливість «Газпрому» розпочати стимулювання перегляду досягнутих раніше домовленостей щодо погашення боргу НАК «Нафтогаз України» шляхом передачі РАТ «Газпром» єврооблігацій.

Внесення пропозиції з залучення зацікавленої в перегляді раніше досягнутих домовленостей сторони — «Внешэкономбанка» (РФ) як фінансового консультанта стало початком реалізації задуму про зміну схеми погашення боргу.

Практично всі подальші переговори між «Газпромом» і «Нафтогазом України» з участю в ролі фінансового консультанта «Внешэкономбанка» (РФ) зводилися до обговорення нового механізму погашення заборгованості — шляхом уступки права вимоги наявних зобов’язань на користь «Внешэкономбанка» з подальшим їх викупом НАК.

Для «легалізації» нової схеми погашення боргу на ім’я віце-прем’єр-міністра України А.Клюєва за підписом голови правління НАК Ю.Бойка надсилається лист №324-35-36 від 19.01.2004 року про передачу стандартних корпоративних єврооблігацій НАК «Нафтогаз України» в рахунок погашення заборгованості за раніше отриманий російський газ. У додатках до листа вказується, що НАК «Нафтогаз України» і РАТ «Газпром» попередньо погодили «схему взаємодії щодо дострокового викупу єврооблігацій компанії».

Наступного дня за підсумками наради в КМУ виходить доручення КМ України за підписом віце-прем’єр-міністра А.Клюєва, яке вимагає від Мінфіну та ДПА розглянути зовсім іншу схему передачі єврооблігацій і надати до 21 січня 2004 року НАК «Нафтогаз України» відповідні висновки та пропозиції для забезпечення захисту інтересів України та компанії.

Міністерство фінансів у листі №31-05000-14-10/915 від 23.01.2004 року повідомило, що Угодою між Кабінетом міністрів України та урядом Російської Федерації про додаткові заходи щодо забезпечення транзиту російського природного газу територією України від 4 жовтня 2001 року врегульовано питання погашення заборгованості за раніше поставлений, але не оплачений російський природний газ станом на 1 червня 2000 року шляхом випуску облігацій зовнішньої облігаційної позики НАК «Нафтогаз України» (стандартні корпоративні євро­облігації) з терміном погашення з 2004-го по 2013 рік та передачею їх РАТ «Газпром».

Крім того, Мінфін України попереджає НАК «Нафтогаз України», що міжурядова угода ратифікована Верховною Радою (Закон України від 15.11.01 року №2797-111) і набула чинності 20 грудня 2001 року. Однак Ю.Бойко і А.Клюєв проігнорували заперечення Міністерства фінансів і продовжили реалізацію плану зі зміни законодавчо закріпленої схеми погашення боргу.

До речі, Мінфін вказав і на те, що отриманий НАК «Нафтогаз України» дохід (аванс оплати за транзит російського газу територією України) підлягає оподаткуванню відповідно до чинного законодавства, а фінансовий результат від здійснення запропонованої операції (викуп цінних паперів з дисконтом та погашення) призведе до збільшення податкових зобов’язань НАК «Нафтогаз України» на суму близько 850 млн. грн.

Попри заперечення Мінфіну, в лютому 2004 року за підписом в.о. голови правління НАК «Нафтогаз України» В.Шелудченка, до КМ України надіслано листа за №24-99-104 щодо виконання доручень КМУ №2646/1 від 26.01.04 року та №165/3 від 10.02.04 року з проектом постанови, яка передбачаєдострокове врегулювання заборгованості. В обґрунтуванні до проекту постанови вказується необхідність проведення авансового платежу в рахунок погашення боргу. Водночас у пояснювальних записках повністю відсутні економічні розрахунки щодо переваг реалізації подібної схеми. Крім того, навмисно виходить у світ положення про те, що раніше узгоджена схема погашення боргових зобов’язань шляхом випуску єврооблігацій є законодавчо закріпленою, і зміна цього механізму є порушенням законодавства України та міжурядової угоди.

Мінфін у своєму листі №31-05100-103-10/2296 від 16.02.04 року зазначає, що проект постанови потребує доопрацювання.

ДПА України акцентує увагу на порушеннях у проекті постанови чинного законодавства України у сфері оподаткування (№1327/6/15-1116 від 21.02.04 року).

Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України (листи №39-42/141 від 27.02.04 року й №39-42/176 від 16.03.04 року) повідомляє НАК «Нафтогаз України», що проект постанови суперечить низці законів України, і висловлює застереження щодо необхідності внесення змін до чинного законодавства України в разі реалізації запропонованої НАК «Нафтогаз України» схеми погашення боргу шляхом дострокового викупу єврооблігацій НАК «Нафтогаз України» РАТ «Газпром».

Аналогічні зауваження до проекту постанови в листі №20-9-1578 від 22.03.04 року висловило Міністерство юстиції України.

Попри заперечення зацікавлених міністерств і відомств, до Російської Федерації 26—27 квітня та 29—30 квітня 2004 року було направлено групу співробітників компанії на чолі із заступником голови правління НАК І.Вороніним для врегулювання питання заборгованості.

Усі наступні дії керівників НАК «Нафтогаз України» були спрямовані на легалізацію розробленого разом з РАТ «Газпром» і «Внешэкономбанком» (РФ) механізму погашення заборгованості всупереч розробленій раніше схемі щодо випуску цінних паперів.

Для реалізації задуму за згаданою вище схемою рада директорів РАТ «Газпром» ухвалила відповідне рішення і стосовно можливості переуступки всієї наявної заборгованості НАК (основ­ної суми боргу, пені, штрафів та суми арбітражного збору) «Внешэкономбанку».

Правління НАК «Нафтогаз України» погодилося з пропозицією «Газпрому» щодо врегулювання заборгованості шляхом переуступки права вимоги російському «Внешэкономбанку».

Завершило цю схему ухвалення відповідної постанови КМ України.

Чи порушує закон прем’єр-міністр, підписуючи незаконну постанову?

Отже, Кабінет міністрів України ухвалив постанову від 06.08.04 №1002 «Про врегулювання заборгованості НАК „Нафтогаз України“ за отриманий у 1997—2000 роках і неоплачений російський природний газ».

Відповідно до цієї постанови РАТ «Газпром» надав НАК «Нафтогаз України» аванс у сумі 1 250 млн. дол. США в рахунок часткової оплати за надані послуги з транзиту російського природного газу територією України в період 2005—2009 років. Насправді ж це виглядало так, що з газового балансу України впродовж п’яти років щорічно вилучалося по 5 млрд. кубометрів газу, який нам зараховується в погашення боргу по 50 дол. США за тисячу кубометрів. Разом, ураховуючи зростання ціни на газ з 2006-го по 2009 рік з 90 до 450 дол. США за тисячу кубометрів, можемо порахувати, в яку «копієчку» для України вилилися «бойкие ручки», що провернули описану вище операцію. Додавши податки «Нафтогазу України» — шалені гроші виходять.

Тож «директиви Тимошенко» — дитяче белькотіння порівняно з «постановою Януковича»…

Дмитро Менделєєв

http://dt.ua/articles/86780