Річницю Незалежності відзначили сутичками й сльозогінним газом

Близько 11.00 Турчинов уже біля пам’ятника Шевченку.

– Міліція заблокувала машину з озвучкою, – каже він. – Наші народні депутати поїхали розблоковувати машину. Її затримали без будь-яких підстав, тільки для того, щоб зірвати можливість організувати звук біля пам’ятника.

– Святкова хода буде? – цікавляться журналісти.

– Сподіваюся, разом з вами підемо, – усміхається Турчинов.

– Так заборонено ж…

– Ніхто не може позбавити нас права святкувати цей святий день… Жити нам не можуть заборонити. Бути громадянами нам не можуть заборонити!..

Прихильники опозиції поступово наповнюють парк Шевченка.

“Ні політичним репресіям! Свободу політв’язням! Юлі свободу! Зека геть!” – скандують вони час від часу.

Біля пам’ятника Кобзареві чоловік у вишиванці тримає на руках хлопчика років п’яти, теж одягненого у вишиту сорочку, і пояснює йому, чому люди тут сьогодні зібралися...

Олександр Тимошенко сподівається на світову громадськість

Чоловік Тимошенко Олександр теж прийшов до Шевченка. У СІЗО до дружини його сьогодні все одно не пускають – вихідний. Журналісти розпитують про стан здоров’я екс-прем’єрки.

– Є симптоми, озвучені раніше: синці, сині судини на руках і ногах, але що це – без аналізу крові остаточно зрозуміти неможливо, – каже він.

Розповідає, що лікарю Тимошенко вдалося тільки оглянути пацієнтку, але аналіз крові зробити не дали.

 – Була з прокуратури й вище вказівка – кров нікому не віддавати, окрім як у Міністерство охорони здоров’я.

На таку процедуру Тимошенко звісно не погодилася.

– Хто вірить в українську судову систему? Уже, напевно, ніхто, – зазначає Олександр Тимошенко. – Єдина надія, що скаже Європейський суд, якщо вони встигнуть цю справу оперативно розглянути, або будемо сподіватися на реакцію світової громадськості, яка може вимагати від української влади дотримання прав людини і Конституції… І європейські лідери, і представники європейських організацій – усі розуміють, що цей процес політичний, що адміністрація президента втручається в судовий процес і, зрозуміло, диктує Кірєєву, що робити далі. І видно, що вони дуже поспішають...

– Чи на вас чинився якийсь тиск з боку спецслужб, політичних партій, правоохоронних органів? – запитують журналісти.

– Не можу сказати, що чинився тиск особисто на мене, але на наших активістів, на моїх друзів чиниться весь час. На мене, певно, поки бояться.

Опозиція об’єдналася?

Близько 12.00 починається мітинг. Сьогодні біля Кобзаря зібралися керівники чи не всіх опозиційних партій – тут і Тарасюк, і Гриценко, і Тягнибок, і Соболєв, і Турчинов, і Яценюк, і Стецьків... Не вистачає Юри і Юлі – їм святкувати цього року доводиться за ґратами. Власне, затримання Луценка й Тимошенко і згуртувало цього разу опозицію. Та чи надовго?..

Перше слово надають багаторічному в’язню радянських тюрем і таборів, одному з авторів акта проголошення незалежності України Левку Лук’яненку, який сьогодні святкує і власний день народження.

– Влада відгородилася від народу. Вона показує, що свято незалежності – це не її свято, – каже він. – Вони п’явки, які всмокталися в тіло української нації і смокчуть з неї кров...

“Повалення режиму конституційним шляхом...”

У цей момент з боку від пам’ятника Шевченка якісь чоловіки в супроводі міліції намагаються протиснутися через натовп до постаменту. На галявині навколо пам’ятника їх зупиняють люди. Виявляється, це державні виконавці прийшли зачитати організаторам мітингу рішення суду про заборону пішої ходи центром міста, зокрема по вулицями Володимирською, Софійською, Михайлівською.

Процитувавши рішення, вони врешті-решт йдуть.

Турчинов зачитує звернення до народу від Тимошенко.

“Влада Януковича створила, централізувала та взяла під контроль існуючі в країні корупційні потоки, вона на них тримається, ними живиться і заради їх збереження піде на будь-які злочини. Усі, хто в цю систему не включиться, будуть просто викинуті на смітник. Тому для всіх порядних людей в Україні постає вибір – або боротьба, або шлях у нікуди. Повалення режиму Януковича конституційним шляхом – це перша й невідкладна умова для реалізації всіх інших принципів оздоровлення суспільства й національного розвитку України”, – цитує він екс-прем’єрку.

Лідер “Громадянської позиції” Анатолій Гриценко закликає до дострокових парламентських і президентських виборів в Україні.

– Ми вимагаємо дострокових президентських і парламентських виборів. Не повинно бути таких президентів, які зранку оголошують реформи, а після обіду за каталогами обирають собі золоті унітази, дорогі вертольоти і яхти. Не повинно бути в незалежній Україні парламентів, де сидить однорукий «смотрящий», а депутати тиснуть на 10 кнопок, граючи на піаніно.

Колишній польовий командир-революціонер Дмитро Павличко наполягає – треба обрати лідера.

– Юля – там (у СІЗО. – Авт.), а начальник штабу має бути тут… Ми нічого не зробимо пустими промовами і заявами.. Скільки разів я просив прийти з жовто-блакитним прапором, навіщо ви показуєте свої партії?.. – риторично звертається він до присутніх партійних лідерів, чим викликає схвальні оплески натовпу.

Резолюцію по закінченні мітингу виголошує віце-спікер Микола Томенко.

– Влада нелегітимна і з-за свого антиукраїнського характеру – окупаційна… Ми вимагаємо дострокових президентських і парламентських виборів, дострокових виборів київського міського голови й Київської міської ради.

Далі йде вимога звільнення Тимошенко, Луценка та "інших політичних ув`язнених".

Турчинов закликає всіх учасників мітингу шикуватися в колону.

– Мирною ходою підемо до Адміністрації президента, щоб вручити їм резолюцію мітингу. І щоб вони збирали валізи, – каже політик.

Люди висипають на Володимирську й шикуються біля університету Шевченка. Колону очолюють нардепи.

– Народ, тільки без мордобою, – закликає колег Яценюк.

Розгортають величезний жовто-блакитний прапор. Тримаючи його по периметру, колона рушає по Володимирській у бік Богдана Хмельницького.

На небі згущаються хмари.

Влада постановила: ні – мирній процесії

Володимирська біля Будинку вчителя перегороджена металевими парканами, біля яких щільно в три ряди чатують працівники міліції.

Відстань між колоною і кордоном міліціонерів скорочується...

– Бандит загородився нашими синами! – кричать жіночки.

– Міліція з народом! – скандує натовп.

До міліціонерів лишається крок. І перші ряди його роблять.

Під натиском колони перший кордон міліції прорвано.

Учасники мітингу підходять впритул до металевого паркана, за яким розмістилися кількасот бійців «Беркута» в металевих шоломах та спецодязі.

Деяким мітингувальникам вдається підняти один із металевих щитів, аби звільнити прохід. Умить з боку Хмельницького біжать загони міліції, під’їжджають автозаки. За щільною живою загорожею міліціянтів виставляють поперек всієї Володимирської декілька вантажних автозаків, аби створити ще один захисний кордон і унеможливити прохід кількатисячної колони учасників мітингу до Банкової.

– Тут пройти без людських жертв буде дуже важко, – уголос резюмує чоловік за моєю спиною.

– Революція! Це війна! – то там, то тут лунає з натовпу.

Стає трохи моторошно.

– Пустили газ! – обурюються учасники опозиційної ходи діями міліціянтів.

Я побачила, як люди з перших рядів, тримаючись за обличчя, повертаються назад...

Окрім автозаків, прямо на проїжджій частині вулиці Володимирської зупинилося близько десятка автобусів вщент наповнених бійцями спецзагонів МВС.

Після невдалих спроб прорвати міліцейський кордон опозиційна хода зупиняється біля нього.

Турчинов закликає співробітників міліції пропустити колону:

– Міліцейські начальники, не вчиняйте злочинних дій. Ми вимагаємо нас пропустити, – вигукує він у мегафон, водночас просячи учасників мітингу не прориватися крізь кордон. – Стоїмо. Міліція чекає на провокацію.

– Оце дожилися, людей мирних не пускають! – обурюються в натовпі.

– Бояться! Згуртовуються люди.

– Оце нам влада зробила свято.

Чекання затягується. Організатори-опозиціонери вирішують не провокувати сутички й мирно розійтися.

Турчинов закликає всіх прийти на концерт.

– Прийдемо на Майдан з нашим прапорами, з нашими гаслами "Свободу політв’язням". І допоможемо їм святкувати під попсу, – каже він.

Збір оголошують на Майдані на 17.00.

“Юлі свободу!”, - лине пісня ця...

Спуститися до Хрещатика важко. Усі столичні вулиці, які ведуть від парку Шевченка до Хрещатика й Майдану Незалежності, перекрито металевими парканами й кордонами міліції. На перетині бульвару Шевченка та вулиці Терещенківської прохід майже повністю перекритий живим кордоном. Тож людям доводиться протискатися по одному тротуаром з лівого боку бульвару Шевченка.

О 17.00 на Майдані починається концерт. Кілька сотень прихильників опозиції під центральною сценою вже тут. “Юля – наш президент! Юлі свободу!” – вигукують вони.

Оркестр збройних сил України виконує попурі з українських пісень.

“І у синю даль, понад горами лине пісня ця”, – затягують військові.

“Свободу політв’язнем”, – фоном звучить скандування мітингувальників, розчиняючись у гармидері.

Майдан заповнює какофонія.

З потужною технікою навіть голосистим прихильникам опозиції змагатися важко.

Врешті-решт вони рушають до наметового містечка біля Печерського суду, де й завершують мітинг, закликавши однодумців прийти завтра о 8-й ранку до суду, де знову продовжиться процес над Тимошенко. Анна Ященко http://www.unian.net/ukr/news/news-453009.html