Історія та сучасність
- 07.12.12, 08:16
- Твоя Україна
Фрагмент з роману Ю.Мушкетика "Яса".
Кошовий Сірко говорить гетьману Петру Дорошенку таке:
- Кажи, отамане, що привело тебе до мене. Тільки не крутівствуй - ти це погано вмієш.
- Сам знаєш. Важко орати, коли нічим сіяти...
- Чиє поле маєш на мислі?
- Твоє, гетьмане, твоє. Хоч ти на чуже недавно гінців засилав!
...
- Мілієш серцем, гетьмане...чоловік ти слави великої, а от серецем мілієш!
- Ти хоч одібрати у мене булаву, аби розкарячити свої куці ноги на обидва Дніпрові береги. Він підрясник вонючий.
- Мілієш, гетьмане...
- Підрясник він вонючий а не гетьман!!! А чи має силу захистити край?! Аби не я - він би давно весь був під турком! Моє право на булаву завойоване кров'ю!!! Я гетьман!!! А він - попович.
- Ви обидва навіжені: я, моє - про себе дбаєте! А чиї діти - хіба забули? Хіба не тої України?!...чи вона вас обходить...? ЇЇ сльози - вам перли! ЇЇ кров - вам трунки! Гетьмане, чи вартує булава крові свого народу??? Чи вартує, гетьмане???
- Страшні слова мовиш, отамане. Я все життя стояв її у захист...хотів з'єднати обидва береги...чи я не важив життям задля неї?
- Ти спрадів важив життям, і важив не раз. Був чоловіком великого клича, а потім почесті, слава, багатства...гетьмане, а ти полюби Україну без булави!
- Я любив...і люблю...присягаю Богові й в Троїці єдиному. Он - хай козаки мої скажуть...
- Ага, любите...той за пірна, той за воли волзькі, той за челядників...а ти її полюби ЗА ГОЛОДНІ СИРОТИ, ЗА СЛЬОЗИ ВДОВИНІ, ПОЛЮБИ ЗА ОТУ КРОВ, ЩО ПРОЛИЛИ ПАВЛЮК, БОГУН І КРИВОНІС...ТА ЩЕ БАГАТО ІНШИХ...БЕЗІМЕННІ...ПОЛЮБІТЬ ЇЇ ЗА ТУ КРОВ, ЩО НЕ ОКУПИЛАСЯ. Бо у всіх інших народів окупилася, а наша - ні! Хіба вона не праведна? Хіба не свята? А тоді вже полюбіть за степи широкі, за гаї черешневі, за солов'їв, за карий усміх своєї жони, і за оту пісню, що мати співала вам у колисці. Чужинці кажуть, що НЕМА ПІСНІ КРАЩОЇ в світі. То ЩО, НЕХАЙ РОЗТОПЧУТЬ ТАТАРИ, НЕХАЙ ВОНА СЧЕЗНЕ, ПЕТРЕ?
- А ти, ти за що її любиш, не за булаву?
- Хм! Ой, гетьмане, гетьмане, відаєш сам, що таке моя голова - сьогодні вона в мене, а завтра віддам іншому. На неї не налипає ні золото ні срібло. І хуторів я нею не здобуваю. ЗАВТРА Я ЗА УКРАЇНУ ПРОЛЛЮ ПРОСТУ КОЗАЦЬКУ КРОВ...НЕ ГЕТЬМАНСЬКУ! ПОДУМАЙТЕ ОБ ЦІМ ДОБРЕ, КОЗАКИ, І ТИ, ПЕТРЕ, ПОДУМАЙ...
- Нічого...я ще маю силу...
- Весь вік ми косимо не собі жито...косимо нарізно різним господарям - то татарам, то туркам, то ляхам...тепер московитам!!! Вони з того мають зиск, а ми - лихо! Коли ж ми посіємо собі?..
Кошовий Сірко говорить гетьману Петру Дорошенку таке:
- Кажи, отамане, що привело тебе до мене. Тільки не крутівствуй - ти це погано вмієш.
- Сам знаєш. Важко орати, коли нічим сіяти...
- Чиє поле маєш на мислі?
- Твоє, гетьмане, твоє. Хоч ти на чуже недавно гінців засилав!
...
- Мілієш серцем, гетьмане...чоловік ти слави великої, а от серецем мілієш!
- Ти хоч одібрати у мене булаву, аби розкарячити свої куці ноги на обидва Дніпрові береги. Він підрясник вонючий.
- Мілієш, гетьмане...
- Підрясник він вонючий а не гетьман!!! А чи має силу захистити край?! Аби не я - він би давно весь був під турком! Моє право на булаву завойоване кров'ю!!! Я гетьман!!! А він - попович.
- Ви обидва навіжені: я, моє - про себе дбаєте! А чиї діти - хіба забули? Хіба не тої України?!...чи вона вас обходить...? ЇЇ сльози - вам перли! ЇЇ кров - вам трунки! Гетьмане, чи вартує булава крові свого народу??? Чи вартує, гетьмане???
- Страшні слова мовиш, отамане. Я все життя стояв її у захист...хотів з'єднати обидва береги...чи я не важив життям задля неї?
- Ти спрадів важив життям, і важив не раз. Був чоловіком великого клича, а потім почесті, слава, багатства...гетьмане, а ти полюби Україну без булави!
- Я любив...і люблю...присягаю Богові й в Троїці єдиному. Он - хай козаки мої скажуть...
- Ага, любите...той за пірна, той за воли волзькі, той за челядників...а ти її полюби ЗА ГОЛОДНІ СИРОТИ, ЗА СЛЬОЗИ ВДОВИНІ, ПОЛЮБИ ЗА ОТУ КРОВ, ЩО ПРОЛИЛИ ПАВЛЮК, БОГУН І КРИВОНІС...ТА ЩЕ БАГАТО ІНШИХ...БЕЗІМЕННІ...ПОЛЮБІТЬ ЇЇ ЗА ТУ КРОВ, ЩО НЕ ОКУПИЛАСЯ. Бо у всіх інших народів окупилася, а наша - ні! Хіба вона не праведна? Хіба не свята? А тоді вже полюбіть за степи широкі, за гаї черешневі, за солов'їв, за карий усміх своєї жони, і за оту пісню, що мати співала вам у колисці. Чужинці кажуть, що НЕМА ПІСНІ КРАЩОЇ в світі. То ЩО, НЕХАЙ РОЗТОПЧУТЬ ТАТАРИ, НЕХАЙ ВОНА СЧЕЗНЕ, ПЕТРЕ?
- А ти, ти за що її любиш, не за булаву?
- Хм! Ой, гетьмане, гетьмане, відаєш сам, що таке моя голова - сьогодні вона в мене, а завтра віддам іншому. На неї не налипає ні золото ні срібло. І хуторів я нею не здобуваю. ЗАВТРА Я ЗА УКРАЇНУ ПРОЛЛЮ ПРОСТУ КОЗАЦЬКУ КРОВ...НЕ ГЕТЬМАНСЬКУ! ПОДУМАЙТЕ ОБ ЦІМ ДОБРЕ, КОЗАКИ, І ТИ, ПЕТРЕ, ПОДУМАЙ...
- Нічого...я ще маю силу...
- Весь вік ми косимо не собі жито...косимо нарізно різним господарям - то татарам, то туркам, то ляхам...тепер московитам!!! Вони з того мають зиск, а ми - лихо! Коли ж ми посіємо собі?..
14
Коментарі
viktor67
17.12.12, 09:06
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
viktor67
27.12.12, 09:06
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…
Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!
заблокований
37.12.12, 09:54
Нічого не змінилося на сьогодні!
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
її розпинають.
Замість пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.
Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. За науку,
Не турбуйтесь, буде
Материна добра плата:
Розпадеться луда
На очах ваших неситих,
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе!
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
заблокований
47.12.12, 09:55
Дідів наших. Тяжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.
Отак і ви прочитайте,
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників: кого, коли,
За що розпинали!
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата,—
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотна
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
Гість: Світанок
57.12.12, 16:14
ПОГЛЯНЬ УКРАЇНО
Поглянь, Україно моя,
В свою історію очима,
Вдивляйсь у історичне Я –
Скільки ж усього за плечима.
Ще від трипільської пори,
За хліб, посіяний тобою,
Повзли чужинці з-за гори,
Бряжчали шаблі у двобої.
І все за землю, все за хліб,
До нас повзли ординців хмари,
А ти себе не берегла,
В родинних потопала чварах.
А в нас же все своє було:
І хліб, і воля, і свобода,
Та оте… прокляте моє,
Як кістка в горлі для народу.
Поглянь, Україно моя,
До чого ж нині ми дожились,
Куди ж веде нас колія?..
Та ми ж такими не родились.
Шукаємо усе щось по світах,
А власне поле заростає,
Мораль закута в кандалах,
Життя такого – не прощає.
2011
sonce-33
67.12.12, 18:48
vov4ik126
77.12.12, 21:50Відповідь на 6 від sonce-33
Hudson Hawk
87.12.12, 22:38
The Strong!
98.12.12, 03:32
Lisa
108.12.12, 09:56