Районний центр.

Воловець

 

Знаходиться в високогір'ї Українських Карпат, на південь від водороздільного хребта, та на північ від хребта Полонина Боржава, в долині річок Вича (притока Латориці) та Волівчика у підніжжі вершин Темнатик та Плай, на висоті біля 500 м над рівнем моря. Перша згадка про Воловець відноситься до 1433 р., коли він разом з навколишніми землями належав феодалам Переньї та частково Білкеям. В наступні роки Воловець переходив від одного до іншого, а на початку XVII ст. його включили в Мукачівську домінію. У 1625 р. начальник гарнізону Мукачівського замку Янош Балиндя подарував його Олексі Шімону. В дарчій грамоті, підтвердженій в 1628 р., вказувалося, що новий хазяїн зобов'язаний поселити тут своїх кріпаків. Y 1645 р. трансільванський князь Дердь ІІ Ракоці, який вів активну боротьбу за розширення своїх володінь, приєднав до них і Воловець. Село в той час було невеликим, в ньому проживало кілька десятків сімей. Основним заняттям жителів було тваринництво. На початку ХVI ст. селяни були повністю закріпачені. Феодальні війни і міжусобиці неодноразово приводили до розорення Воловця. Так, в 1657 р. польські війська на чолі з воєводою Любомирським зробили наїзд на володіння цього князя. Багато сіл, в тому числі і Воловець були зруйновані і спустошені. Після придушення визвольної війни угорського народу 1703-1711 рр. всі володіння її керівника Ференца ІІ Ракоці були конфісковані і в 1728 р. перейшли до графа Карла Шенборна. Воловець увійшов у Мукачівсько-Чинадіївську домінію. Перша половина XIX ст. характеризувалася розширенням поміщицького господарства за рахунок наділів кріпаків і посиленням їх експлуатації. Пригнічені селяни не мирилися з кріпосницькими порядками і неодноразово виступали проти експлуататорів. У 1761-1762 рр. 33 жителі Воловця знаходилися в тюрмі за непідкорення адміністрації домінії. Влітку 1831 р. на Закарпатті вибухнуло повстання селян , в якому прийняли участь і жителі села. В результіті революції 1848-1849 рр. кріпосне право відмінили. Y другій половині XIX ст. Воловець був порівняно великим селом на Верховині. У 1870 році в ньому проживало 600 людей. У 30-ті роки ХІХ ст. у Воловці почало діяти напівкустарне підприємство по виготовленню черепиці і цегли. У 1872 році італійськими промисловцями було розпочато будівництво залізниці. На початку ХХ ст. Був збудований лісопильний завод, на якому працювало 25-30 чоловік. У 1906 р. одна із будапештських фірм змонтувала у Воловці парову лісопилку, яка виготовляла будматеріали. В 1900 р. в селі проживали 1284 ос., в т. ч. 839 українців 253 німців, 177 угорців, 3 словаки, 1 румун, 11 євреїв ; в селі було 198 будинків, з яких 24 кам'яних та 174 дерев'яних. Трьохповерховий будинок належав багатому Грімбергу. У 1882 р. у Воловці почав діяти перший навчальний заклад — державна початкова школа. У 1900 році тільки 346 жителів вміли читати і писати. У 1944 році почала функціонувати початкова школа, а в 1945 р. на її базі — середня. Археологічні знахідки свідчать, що місцевість сучасного Воловця була заселена в добу бронзи. У 1930 році тут знайдено два скарби, які налічували 23 бронзових та 5 золотих предметів, які підтверджують існування тут поселення у кін. ІІ тис. до н.е. За переказами, назва Воловця походить від назви річки Волівчик, в якій пастухи в давнину напували волів, які паслись на багатих травами полонинах.