Де два українці там три гетьмани.
- 15.04.10, 18:12
- ПОЛІЩУКИ В КАРПАТАХ
Якби була політична воля, економічна доцільність та не внутрішні чвари,то ми,Українці могли б мати свою Українську імперію. Якщо вважати Київську Русь, давньою українською державою то саме в 10-11 століттях за часів найвищого розквіту вона мала неозори простори.Русь простягалася від південної Фінляднії,племена
якої платили данину і аж до майже полярного кола, а в окремі часи засічна лінія була мало не до Уральських гір.
На півдні належали землі Русі аж до Тамані,де на березі Азовського моря стояла фортеця Тмутаракань, що входила
до Чернігівського князівства. Далі володіння починалися від Куликового поля/Тульська область/ і закінчувалися
перед самісіньким Краковом.
За князювання Володимира Великого були збудовані нові міста на південь від Києва.Він же долучив до своїх
володінь землі сучасної Західної України,в тому числі і Закарпаття.Обшир земель вражав! У походах за дани-
ною, в змаганні опанувати торговельні шляхи до далеких країн князі з дружинами менш ніж за сто років створили
величезне і могутнє об"єднання-Київську Русь.Саме Володимир змусив ятвягів визнати його верховенство.
Завдяки його надбанню Київська Русь стала найбільшою Європейською державою. На початку 11-го століття її
територія становила 1,1 мільйона квадратних кілометрів.Доки на престоі сиділи Володимир Великий, Ярослав
Мудрий та Володимир Мономах землі від Уралу до Чорного моря,від Волги до Закарпаття були цілісними.
Після низки братовбивчих міжусобних воєн, наприкінці 12-го століття галицькі і чернігівські князі, які хотіли
будь-що бути на вищому троні,розкололи Русь на два центри Галич і Чернігів.Ця їхня боротьба за владу призвела
до розвалу Русі й втрати обширних володінь.Якраз напередодні татарської навали, коли вже палали і в стогоні
падали давньорускі міста, чернігівський князь Михайло та волинський князь Данило,все ще воювали за право
бути зверхником всієї Русі.
Тричі було втрачено нагоду мати величезну державу ; один раз після смерті Ярослава, коли його сини почубили-
ся і через те Русь з централізованної держави, стала федерацією напівзалежних князів.Удруге-коли після мерті
Володимира Мономаха почалися чвари між православними і католиками, а втретє, як сказано вище,після змагань
Михайла і Данила напередодні татарської навали.
Коли Велике Князівство Литовське звільнило українські і білоруські землі,частину західно-російських земель
від татарської залежності,то ці землі увійшли до князівства.Литва,що становила ледь 10-ть відсотків території, а
90-о відсотків територій становили українські і білоруські землі.Невідомо як склалася б територіальна карта Європи
якби під тиском хрестоносців не уклалася унія Литві і Польші і Литва з православної держави стало католицькою.
Почалося окатоличення українських земель;частина їх прийнала унію ,а інші -ні.Чернігівські землі ,а потім і інші
переходили під владу Москви.Кінець кінцем це призвело до національно визвольного бунту під проводом Богдана
Хмельницького,пізніше до розподілу земель між Москвою , Варшавою і Стамбулом.От так знову українські землі
були розірвані і в черговий раз було втрачено шанс створити національну державу.
Наступний крок був після того, як розвалилися Російська та Австро-Угорська імперіївідбулася злука українських
земель.До складу України просилися /це замовчується/ представники війська Донського, депутати з Курської,
Білгородської і Гомельської земель. Але знову жовті,блакитні, чорні,зелені й червоні прапори не дали збудувати
власну національну державу, незважаючи на те, що від Сянуд до Дону-це територія етнічних українських земель,
які свого часу входили до складу Київської Русі, а потім були заселені так званим південно-руським етносом з
українським менталітетом.
Ось так,кожного разу, можучи утвердити державність українці втрачали її через внутрішні чвари, які вічні і не
припиняються донині.Недарма кажуть;де два українці там три гетьмани, і ніхто зараз не скаже, чим можуть закін-
читися усі ці нинішні суперечки за те, якою бути Україні і на кого рівнятися;на захід чи на схід?
То чи не пора вже нашим кермувальникам вчитися на помилка минулого- не претендувати на чуже, але й
свого не втрачати.
Коментарі