Українці не повірять поки не пощупають.

Закінчувався квітень 1986 року, самий мінливий і нестабільний місяць року- на Закарпатті його називають "дурним
апрелем." 25-го квітня разом з донькою Людмилою приїхав на Батьківщину, в моє рідне поліське, що знаходиться по прямій від Чорнобиля десь за 150 км. Якось так склалося, що в день нашого приїзду,нікого не виявилось на обійсті,
а на городі лежав недорозкиданий гній.Я,щоб якось допомогти батьку відразу ж взявся за роботу, а моя донька знайшла березовий віник і якось там замітала двір. Знайшлась,ще якась невеличка робота, якої в селі безліч що не переробиш ніколи.Так, в маленьких клопотах прийшов вечір. Скільки щастя світилося в очах батьків, коли вони побачили зроблене нами.Мама тільки бідкалась,що дуже жаль роботи моєї доньки, бо завтра будемо саджати картоплю, і всі її старання будуть зведені нанівець.Донька задоволена, що її хвалять, пообіцяла:-"Нічого бабусю, я ще раз замету..."
     Наступного дня встали ранесенько, бо орачів обмаль-до обіду необхідно засадити картоплею ділянку площею 1га.
Здивувало,що ранок якийсь незвичайний, не такий, якийсь не по весінньому задушливий, з якимось незрозумілим
маревом з боку Києва.
    До обіду саджали картоплю.Діти були біля нас.А після такої тяжкої роботи помились в річечці, яка протікає в сотні
метрів від обійстя.
     Прийшов Першотравень. Відсвяткували його на маївці. Хто гуляв. а хто займався городом, не знаючи , який страш-
ний, невидимий ворог панував вже над ними.
       4-го травня  всі поїзди,що поверталися з Києва на Закарпаття перевірялись на вміст радіації /це ми зараз знаємо,
а тоді.../.Тільки-но ми зійшли з поїзда,як до нас підійшли двоє незнайомих людей і без пояснень відвезли в місцеву
лікарню на обслідування.Нічого не пояснювали, але мене тоді дуже здивувало, що на приладі, яким щось міряли стрілка
зашкалювала і чогось дуже пищав.В лікарні сказали,що все нормально,а от одяг необхідно спалити. Більш-менш зрозумів,чого ж то нас з донькою забрали прямо з поїзда в лікарню,коли подивився Новини-на Чорнобильській АЕС
сталася аварія.
     На слідуючий рік село здивувало мене асфальтованими вулицями і наявністю дозиметрів "Прип"ять" в кожній хаті.
Поїхали з братом подивитись ліс,на в"їздах до якого були встановлені попередження "Заборонено".Не передати словами мого здивування від побаченого-ожина була у два рази більша від звичайної,ягоди /чорниці/, як сливи,а папо-
роть сягнула під два метри.На лісовій доріжці натрапили на вбитого вужа товщиною чут-чуть меншою від пожежного
шланга.Багато дерев,особливо листяних,були неприродньо скривлені.
А щож люди в селі? Ніхто із селян не звертав належної увага на небезпеку,адже її не видно-українці не повірять,
поки не пощупають.За радянського часу давали сяку-таку допомогу продуктовими пайками та платили "гробові"При
черговому приїзді в село спостерігав таку кумедну сцену; діти поверталися зі школи,котили ногами,як футбольні
м"ячі,кавуни, бо руки були зайняті мішочками з лимонами,апельсинами і іншою всячиною.
    Зараз же,скоро через 25-років після Чорної біди, переважної більшості тих Поліщуків, які хотіли пощупати, цю
біду,давно немає в живих.І що найстрашніше-біда косить молодих, чим до корення нищить поліський генофонд.