На Провідну неділю...

Макар…

Не знайти села,в якому  люди жили б,  без влучного прізвиська. В нашому селі ми, всі, діти,внуки і правнуки та й невістки і зяті’ Макарчикові’ . Всі зв”язані з іменем нашого батька,діда і прадіда Макара Олексійовича . Про  його дитинство та молоді роки, ми, сини на свій сором,  знаємо, а вірніше не знаємо зовсім нічого. Тільки із дуже скупих його розповідей дізналися, що його батько тобто наш дід, за війни, був старостою села. Батько один раз розказував, як то їм,- сім "ї сільського старости, було тяжко під час війни. Кожної ночі приходили за харчами то партизани /совецькі/,то партизанка /місцеві/, і кожному вділи,  якусь долю- інакше смерть когось із жителів села або когось з сім ї.

Ми,його нащадки,читаючи книжки про ту війну , дізнаємось,як розправлялися з неугодними старостами в той час. Виходить-розумний і мудрий був наш дід, якщо зумів провести село без втрат через роки війни, але  попав під  каток  НКВД  і був розтріляний після війни, а його рід перетворився у ворогів народу і від виселення його в Сибір врятувала епідемія тифу, що лютувала в той час в селі.

Після арешту діда  Олексія /по батькові не знаємо/  величезну   сім"ю на своєму горбу піднімала жилава баба-баба Дарка.

Наш батько, дід і прадід все своє свідоме життя пропрацював  трактористом, починаючи з 50-тих років минулого століття, коли західняків силоміць відправляли на донбаські шахти,пішов вчитися в МТС  /механо-тракторна станція/ на тракториста і так залишився в селі,де прожив всі свої 73-и роки. Всього було на його довгій дорозі життя;страшні злидні після розстрілу батька, доводилося  їсти висівки. Баба Дарка розповідала, що ходили, побиралися по родичах,щоб вижити-благо що родина чимала.

А хіба легка робота тракториста.Країна вставала з руїн після війни.День і ніч колгоспники працювали за трудодні на благо Вітчизни.А коли в селі добре було-ніколи,завжди селяни страждали на своїх землях.,завжди виживали хто, як міг. Старався, тулив копійку до копієчки,щоб при обміні грошей все втратити, так тяжко за кермом трактора зароблені кровні.

Добре пам ятаю його на тракторі ‘Універсал ‘із зубчастими залізними задніми величезними колесами. Як ми всією сім єю раділи, коли батько пересів на новенький ЮМЗ , навперебій бігли на тракторну бригаду, щоб хоч хвилинку посидіти у жовтій кабіні за кермом трактора.

Старався заробити. Рвався на  роботу  пов”язану з  отрутохімікатами,бо за неї дуже добре платили.Після десятого класу я йому допомагав.Витримав тиждень-приходив з поля,біг до річки купатися в Бухточці, падав і блював .Батько ж працював роками і в 50-т років став інвалідом,не витримала печінка. Промучився 23-и роки , і вісім років тому відійшов до вічного дому в потойбічний світ.

Царство йому небесне.Згадаймо,пом янімо добрими словами ,помолімося і поставмо свічку за упокій його душі...