Та я не плачу...

А я й не плачу за коханням вмерлим,

Бо що ті сльози на моїх очах?

Хіба що нагадають роси-перли,

Що ми збирали їх в досвітній час.

Бо смуток мій - нешлюбная дитина,

Народжена задовго до весілля

Любові й щему в серці.

                                    Мій єдиний,

То вже тепер навіщо голосіння?

Коли до ніг схилялись трави, квіти

Й спліталися в коханні наші наші руки,

то ще тоді соснове верховіття

Для нас пророчило гірку розлуку.

Прийдешня мить минулого не стерла,

В нім дорога мені хвилина кожна.

Та я не плачу за коханням вмерлим -

Такую тугу виплакать не можна.

                                               Н. пукас