як добре...

Як добре, що написаний цей вірш,

який тепер я вже не написала б,

в якому мить я зупинить здолала,

що проминула - навіть не щемить.

А що ж тоді озвалося в мені?

Веселий подив? Холодна цікавість

враз ворухнулась в серця глибині?..

Ні покривить душею, ні злукавить.

Бо що ж це промовля, як не печаль?

Здригнувся й він, чи так лише здавалось?..

Як добре, що було це, і як жаль,

що мало бути більше, та не сталось.

                                    Світлана Йовенко