Мужики поехали в какой-то заказник отдыхать, охота, там рыбалка, заплатили пошлину - все как положено по закону. Их проинструктировали - что трофеии сверх предоплаченных и разрешенных считаются браконьерством.
Отдохнули - довольные едут обратно. На выезде из заказника проверили их - все ок, ничего лишнего.
Дорога пустая - едут... Вдруг смотрят на обочине стоит одинокая банка стеклянная, чем-то заполненная. Останавливаются, подходят - а там черная икра. ДУмают - что-то не то... Смотрят - икра нормальная, свежая - все ок. Ну что тут делать - взяли с собой. Едут дальше. Думают - икра есть, водка есть - мож остановиться на привал... Так и порешили. Остановились, сели, разлили. Едят икру ложками, пьют - довольные, радуются. Сожрали все в общем. Поехали - Мужики, где трехлитровая банка черной икры?!дальше, километров через 10 пост ГИБДД - их стопят.
Спрашивают их:
- Из заказника?
- Да.
- Лицензии на трофеи есть?
- Да, все есть...
Проверили - все ОК. Не отстают...
- Спрятанное есть что-нибудь?
Не верят, решили искать... Искали долго - ничего нет.
Наконец один не выдержал из гайцев:
- Икру везем браконьерскую?
- Ничего не везем! Вы ж сами все проверили...
Еще поискали... Какое-то перешептывание между гайцами... Наконец тот же самый говорил:

- Нету никакой икры!.. Проверили же уже два раза..
- Они что, ее сожрали что ли??!

Договорились мы как-то с моим будущим тестем пойти на рыбалку. Собрались, взяли лодку и отправились на Днепр. Водку я, естественно, не брал, чтоб не подумали чего. Приехали на место, закинули снасти и стали готовиться к обеду. Постелили скатерку, порезали колбаску, лук, помидорчики — все как положено. Тесть спрашивает:
— Санек, ты брал что-нибудь?
— Нет.
— А я заначил. Пойди посмотри: там, в носу лодки, справа стоит литровая баночка, закрытая полиэтиленовой крышкой, — это спирт.
Пошел я к лодке, а у нее в носовой части сделан шкафчик. Открываю дверцу — на полочке стоят две одинаковые литровые банки, закрытые полиэтиленовыми крышками, одна слева, другая справа, и обе полные. Беру ту, что справа, и иду к столу. Усаживаемся. Тесть говорит:
— Санек, наливай.
Открываю банку, разливаю. Произносится какой-то тост. Я подношу свою рюмку ко рту — и в нос мне бьет жуткий запах какой-то смеси технического вонючего-вонючего спирта с чем-то еще. Делаю вид, что сделал глоток, быстро ставлю рюмку на место и начинаю срочно закусывать, мол, молодой еще, питейного опыта нет и т. д. Тесть берет в левую руку бутерброд со шпротиной, в правую — емкость со спиртом, делает глубокий выдох, подносит рюмку ко рту, делает первый глоток, замирает... и мелкими глотками, после непродолжительной паузы, выпивает ее всю. Занюхивает все это шпротиной и выдает:
— Так, это керосин, значит, спирт все-таки слева...

  Світанок впевнено входив в свої права. Ліс наповнювався гомоном і щебетом прокинувшихся  мешаців. Навкруги панувала гармонія. Та ми не звертали особливої уваги на красу новонародженого дня. Нас чекала зустріч з глибоководними мешканцями поліського озера. Швиденько накачавши гумові човни, ми поспішили на свої улюблені місця.
  Не буду втомлювати Вас розповіддю про сам процес ловлі, який розтягнувся на кілька годин.Скажу тільки, що свіже повітря, гладь озера, клювання і виважування риби підносили настрій захмарно. Емоції аж зашкалювали. Але сонце уже припікало добре і пора було вертатись на місце збору. Там ми підвели підсумки ранішньої ловлі.



  Таким виявився результат Сергія. Мій був значно скромнішим



  Що і говорити, знання водойми і її мешканців завжди давало певний результат.
  Швиденько позбиравши гриби і перекусивши чим Бог послав Сергій з сином і кумом налаштовують спінінги. Я не захоплююсь спінінгом, мені більш до вподоби проста вудка. А тому мені відводиться роль спостерігача. Ми з нетерпінням чекали повернення наших спінінгістів. І результат не забарився.



  Це син Сергія Василь  порівнює свого більшого окуня до того, якого зловив його хресний. Ми для порівняння положили рядом пластикову бутилку 1,5 літра



 Сергій взяв дві щуки



  Правда там водяться і такі монстри



  Але це було не в той день. Доречі, біля цієї хати і ростуть гриби.
  Трішки відпочивши ми знову випливаємо на озеро рибалити. Результат теж був чудовий. Ось мій скромний внесок.



  А це улов Сергія. Я думаю коментарі зайві.



  Потім була грибна юшка, копчений лин і краснопера запечена в фользі



  І вже вночі щасливі, віпочивші, переповнені емоціями повернулися додому.

  Фотографії любязно надані мені Сергієм.

   На дворі стояв благодатний серпень. Сонце щедро дарило своє тепло матінці природі. В один з таких днів я, прогулюючись по старому ринку( лучанам він звісно добре відомий), зустрів свого товариша Сергія, відомого в колі своїх друзів як заядлого рибалку і мисливця. Зустрілися якраз навроти прилавку, за яким жіночка з села продавала білі гриби. Після взаємних привітань мова зайшла звичайно про гриби. Подивившись на прилавок, на гриби на ньому Сергій сказав що знає де можна такі назбирати і запропонував з'їздити туди. Хочу сказати що гриби це моя слабкість. Люблю рибалити але гриби на першому місці. А тут Сергій добавляє що там є усе, і грибів повно і рибалка чудова. Ну як було не скористатися таким запрошенням. І от владнавши одні, відклавши інші справи ми вирушаємо.
   Виїхали ще затемна. Авто Сергія швидко наближало нас до завітної місцини. Прибули на місце коли тільки-тільки почало сіріти. Зустрів нас Андрій Сергія друг, теж фанат рибалки і полювання. Як згодом вияснилося, що приїхали ми до нього додому. А живе він на березі прекрасного невеликого озера, що заховалося серед неозорих лісів Полісся. Відразу по приїзді відпливли рибалити, резонно вирішивши що гриби нікуди не втечуть. Повернувшись з рибалки, я не встиг дійти до хати як остовпів. За три метри від будинка я побачив гриба

 А трохи в сторону я замітив ще і ще

  Обходивши лишень кругом хати за якихось 15 хвилин ми назбирали цілу кучу білих грибів







   І все це тихе полювання в радіусі 50 метрів. Вражень від усього цього не передати. У Вас напевне виникло запитання відносно рибалки. Вона теж була чудова, але вже буде інша, не менш захоплююча, розповідь.

  Приїхавши додому я не втерпів щоб не похвалитися результатами грибалки перед сусідами. Нехай пробачать мою нескромність але похвалитися справді було чим.
  Фотографії мені любязно надав Сергій.

4 березня в Києві розпочала роботу виставка" Мисливство і рибалка". Пропустити таку подію я з моїми друзями не міг і тому ми з самого ранку вирушили в столицю, де і провели в риболовному царстві пів дня. А зараз пропоную Вашій увазі невеликий фотозвіт побаченого. Надіюсь,що ця інформація зацікавить любителів  активного відпочинку.



















Вразила велика кількість фірм і виробників які виставили свої товари. Безліч різноманітних вудлищ, котушок, блешень, гачків і різного спорядження захоплювали погляд.
 Із цього можна зробити висновок що скоро розпочнеться літня рибалка, з чим і вітаю рибачків.

У Києві є київське море а ми що гірші? Надаю Вашій увазі кілька фотографій заплави річки Стир (в простонародді "Залів"
[ Дивитись далі ]

  Якось в один суботній день ми з дружиною вирішили відкласти всі свої справи і хоч трішки розвіятись. Сказано - зроблено. І ось  через кілька хвилин ми, тримаючись за руки щоб не підсковзнутись на слизькому асфальті, мандруємо по Ковельській в напрямку парку. Добралися до нього без особливих пригод, якщо не рахувати частого ловіння рівноваги на наших "добре" почищених тротуарах. Спустилися за зупинкою старого ринку вниз і ось ми на місці.
  Повільно просуваючись по алейці, ми як зачаровані спостерігали за казковим перетворенням парку, зробленим зимою. Нагромадження снігу на деревах опустили завісу таємничості і неймовірної тиші. Це була ніби справжня казка, в яку нам дорослим рідко коли вдається потрапити.
  Розглядаючи дерева і сліди на снігу, ми наблизились до центральної алеї. І тут в куточку помітили джерельце, яке весело жеботіло, незважаючи на сильний мороз, і стікало в канал. Від течії утворилася промоїна, в якій я помітив якийсь рух. Придивившись уважніше, зрозумів,що це невеличка рибка. Повідомляю дружину про знахідку і вона, щоб краще роздивитись, спускається вниз до води. "Нічого собі - маленька!" - несподівано заявляє вона. Спускаюсь і я. І тільки тепер помічаю набагато більшу тінь під кромкою льоду. Обережно опускаю руку і витягую на світ божий невеличку щучку. Кілька секунд вона вела себе напрочуд спокійно. А як дійшло діло до фотографування, тут щучка показала свій ангельський характер. Довелося їй пообіцяти, що ми її відпустимо. Що ми, після фото, зробили із задоволенням. Ось так у нас вийшла несподівана рибалка.