Напилась бы до полусмерти,
чтобы горечь слез уничтожить,
что б не маяться и не выть среди ночи,
а забыться в угаре иллюзий.
Жаль, вино не помощник в этом,
новый день продлевает муки.
Отпустить и уйти в эхо
и спасти кричащую душу.
А душа так спешит, рвется
к той любви, что терзает сердце
и вином красных ягод прольется
успокоив кричащую душу.
07.03.2015
Спливає день моїх тривог.
Та вечір видався на диво.
Вечеря з свічкою удвох,
І порцелян блищить красиво.
Нк казка це. Та й не кіно.
Не в мріях радісно літаю,
А ми бурштинне п'єм вино.
Тобі поезії читаю.
Ти тільки словом натякни,
Усім єством тулюсь до тебе.
В коханні душу вілчини,
Зоря вечірняя із неба!
В твоїм цілунку стихнув вірш,
Такім солодкім і цнотливіи.
Зізнаюсь,серденько, повір,
Я ще не був таким щасливим!
Хай не додасть сумнівних мук
За те, що сталося завчасно,
За келих той, що випав з рук,
І свічку ту, що вже погасла!
Ми сьогодні так упали низько,
Що в душі ні Бога, ні святих.
Розбиваєм в друзки обеліски.
Із стовпів зриваємо дроти.
Ми такі занедбані й самотні.
Голод в бубон лупить і не спить,.
Озираєш зранку кожгн смітник,
Щоб їстивне щось не пропустить..
Що знайдеш,із рук у тебе вирвуть!
Не життя - якесь тупе кіно...
Ми б давно вже вибралися з прірви,
Коли б знали де ж у прірви дно?
Відїзджають.Відїзджають...
Хочуть жити як в раю.
І назавжди залишають
Земю стомлену свою.
Ніби хтось змастив їм п'яти,
А чи перцем пах натер,
Покилають батька й матір.
Хто ж догляне їх тепер?
У хомут чужий залазять.
Долар жадібно пасуть.
Еміграють.І образі,
Й гіркоту свою несуть.
Від культури, від науки
Скідьки вас на сполох б'ють!
Пропонують свої руки,
Дар від Бога продають!
Є й опеньки й з товстим задом.
Пан, товариш, сват і брат..
Їдуть в США, а хто в Канаду,
Чи в Арабський Емірат.
Менше в Замбію,Гаїті..
Тульки б далі.В теплий край.
Дожилися.Тут не світить.
І сухим став каравай!
Розрослося зло повсюду.
Хто ж заплатить за гріхи?
Я залишусь.Ще, хтось буде!
Ми здолаєм час лихий!
День потускнел. В глазах темно.
Куда не глянешь - свет немилый.
Ты рубишь с яростью бревно.
Бьешь по гвоздю со страшной силой!
Как будто гада в морду бьеш!
Зубамы рвешь кусок работы.
К закату смены изойдешь
И не седьмим - десятым потом!
Вот так дела, ведь злость прошла,
Когда нагрузку бросит тело.
Глядишь - прибавилось тепла.
Ещё душа не очерствела!
