віршування в окупації

19. стрибок з парашутом...

це як стрибок із парашутом -
розбитись?..
врятуватись?..
умить кільце смикнУти
злетіти з прірви
стропилами вчепитись в купол неба
і з висоти пташоного польоту
поглянути униз... -
за степом, там
загарбником прикуте до гармат
в тюрмі закрито викрадене місто
де вітер волі протягами
плазом на хідниках останнім видиханням
вповзає вмерти
розчавлений у бруд понуро тінями
блукаючих в нікуди...

маріонетні і безликістю ніякі
просякнуті покорою в полоні
відвернуті від сонця
з тінями у тінях
ведуть розмови між собою
в собі для себе
ідучи личину лиць міняють повсякчасно
у мертву волю скидуючи їх
і йдуть урізнобіч
штовхається "дне з одним із дзвоном глуходзвонним
й розсипаються у прах
чи вибухають на друзки і бризки
і знов відтворені вони
рабами плентають в нікуди
в червоночорній рідині
ногами місять землю
з прокляттям у думках до неї
в розмові жлобській ні про що
з такими ж тінями у тіні між тінЕй
і АБИЩО халявне в їхній мрії
слизотою наповнює хатИ...

а тут
на висоті
таке безмежно синє небо!
хмаркИ і сонце
веселкою із квітів вітається весна
в переспіві птахи пронизують безмежність
стрімкими злетами в радінні...
але вже стрімко
не зворотно вже
засмоктує падіння
туди
униз
в в"язницю-місто
у сморід
у болото
у багно
в лайно
між тіні
спотворений на тінь...