віршування в окупації

4. відзеркалений.

...і було так дивно мені усе -
хрестом палаючим я на колії залізничній
і похмурі гудзики своїх очей
втопив у погляд здивованозляканий машиніста
і чується - дзінь!
то врізався в мене потяг -
палають вагони і люди
люди з байдужим обличчям як в мене
на мене схожі усі
і теж завмерли палаючими хрестами -
аж раптом впала вода водоспадом на плечі
і стрімкими потоками зносить усе в чорторий
крутить в шаленому коловерті -
порозліталися гудзики-очі
риски-роти блідої шкіри
клаптиками овали облич
обгорілі
прострілені... -
усі врізнобіч
і скрутилися враз в єдине обличчя
й летять у безодні водній в нікуди
і наче крізь плазмову  лінзу впадають у Всесвіт...
і я з поміж зір удивляюсь
у водоверті пульсуюче дзеркало
й бачу своє відзеркалення:
у межах овалу обличчя гудзики замість очей
риски блідої шкіри - зімкнуті міцно вуста
простріли два по краям обпалені -
ніздрі кривого носа обличчя з пап"є-маше,
яке шкереберть
падає в прірву космічну
...у потойбіччі...