Я так давно не бачила зірок!

Вони приречені на нас дивитись з неба.

Кокетливо моргають між гілок

Й нічого іншого здається вже нетреба.

У просторі розгублена, милуюсь,

Як дощ краплинами руйнує спокій плеса.

Промокла трохи, але не хвилююсь -

Я почуваюсь якось майже безтілесно…

Я зазвичай гучна і балакуча

Притихла й слухаю, як гомонять дерева.

Їм вторить вітер і трава пахуча…

Я слухаю. Їх бесіда іде крізь мене…

Ніч. Залишили вудилища в спокої.

У самоті цінуєм затишок природи…

Ліс. Озеро.І нас, рибалок, двоє…

Нам добре так! Ми, певно, з дикої породи.

Вогонь готує нам смачну вечерю.

Вогонь вже сушить наші мокрі, теплі речі.

І спогад про цивілізовану оселю –

Такий пустий, смішний і дуже недоречний.

День був важким, насиченим, бурхливим –

По тілу розтікається блаженна втома.

В таких місцях час плине хаотично…

Незчулися як сплив – і вже пора додому.

http://pshenochka.avtor.me/note/11813

Останні статті

Любовь спасет мир от нас и нас от самих себя.
08.06.2023, 02:33
Песня.
11.12.2009, 22:36

***
15.11.2024, 21:50
ВРЕМЯ
07.11.2024, 22:49
Нелюбимая
03.11.2024, 23:31
***
20.10.2024, 10:27
СИНЬ
10.10.2024, 23:38

Коментарі

Григорівна

120.07.14, 19:59

душевно

Mandry

220.07.14, 20:02Відповідь на 1 від Григорівна

Дякую

Vivyenn

320.07.14, 23:41

Ніби про мене! В останній день знайшла сітку через весь водоканал. В мене жахлива іхтіофобія, але я виплутала двох живих рибок, на треттю не вистачило духу. Потім якось переплила, і віддала її старенькій з вудочкою.
Відчуття жахливі, сітка здоровенна уся в трупах риб, як старенька зраділа!
До мене поплив хлопець, і я його зупинила словами "в мене вантаж 200".
Довго ж я відмивалася. А сосни у зорях, ніби новий рік.