Про співтовариство

Поезія-це стан душі.У співтоваристві друкуються виключно авторські вірші.Ласкаво просимо до світу поезії!

Важливі замітки

Вид:
короткий
повний

Поезія сучасних авторів.

Іскринки щастя


Губляться зорі в блакитних очах…

Як тоді…  Як колись… Як уперше…

Посмішка сонця на твОїх вустах –

То до мрії розквітлої стежка.

 

Пісня любові у серці звучить,

Долею пишуться ноти.

Полум’ям чистим кохання горить,

Долаючи сум і незгоди.

 

Розчиняться зорі в хмільних вечорах,

Та погляд твій нОві засвітить.

Бо щастя іскринки в блакитних очах

Закохують в себе щомиті.

Непокорная...

Стучится ЛЕТО к нам, акаций гроздья... Вдыхаем сладкий аромат, а вот и гостья! В венке из синих незабудок и ромашек, Но только грустно на Душе и как-то тяжко... Не отпускаю я ВЕСНУ, свою подругу... НЕДОЛЮБИЛА, недождала Родного друга. Не отдала еще ЕМУ хмельную ласку, Не подарила , не прочла МИГ , словно СКАЗКУ...

Із підземельного ядра

Із  підземельного  ядра, Походить  вир  життя  і  смерті. Ридає  матінка  Земля, Від  мороку  та  горя  в  серці. Вбивають  діти  ніжне  тіло, Своєї  мами  рвуть  волосся. Триматися  немає  сили, Й  кричати  з  небом  в  стоголосся. Ніхто  не  хоче  рятувати Планету-матір  від  отрути Їй  залишається  вдихати Ковток  надії,  снів,  спокути. Якщо  залишиться  пустеля, І  сонце  перестане  гріти. Це  не  "2012", Це  зрадили  Планету  діти.

***

  • 10.06.11, 01:34
Чому наш біль ніхто не розуміє
й ніхто сказати не посміє:
"Я згоден...Так,давай разом
любити,мріяти,літати!
У смутку радити,допомагати
і кожну частку відчувати-
биттям сердець щоденно співпадати...
І цілуватись кожен день і ніч..."
Лишається на це надія і старання,
що все-таки повернеться загублене кохання.

Плач літа

Принишкло ліс мов на сторожі снів

Леліяв тишу, мріяв й хмурив брови,

А вітер в павутиння сонце плів

Чарівним птахом далей вечорових.

 

Ледь чутно небо дихало слізьми

І сутінками в ноги опускалось.

Тремтіло літо змоклими крильми,

А я… в плаксиве літо закохалась…heart

Сама не знаю, чому сумую...

  • 09.06.11, 20:07

Сама  не  знаю,  чому  сумую, Сама  не  знаю,  як  зупинитись, Мости  надії  щодня  будую... Щоб  ти  побачив,  відчув,  повірив. Буття  безбарвне  без  крил  і  болі, Без  моря,  сонця,  піску,  повітря, Для  мене  щастя  -  політ  без  ролі, У  світі  вічності,  виру,  світла. Меланхолійно  протягую  руки, Назустріч  хмарам,  назустріч  Богу, Нам  не  забути  блаженні  звуки, Бо  ми    -  разом,  бо  ти  -  зі  мною...

Твої кайдани на моїй душі

  • 09.06.11, 19:22

Твої  кайдани  на  моїй  душі,

Червоні  барва  блиском  б'ють  у  вічі,

І  небеса  всміхаються  весні,

Благаючи  любов  земну  звільнити.

Співає  ніжний  дощ  на  твоїх  скронях,

В  очах  божественне  бажання  зупинитись.

Нам  хочеться  залишитися  знову.

Й  не  повертатись,  просто  жити...жити...

Проте,  мов  фатум,  потойбічний  Цербер

Краде  надію,  сон  і  сподівання.

Кайданами  вкриває  біль  у  серці

Щасливі  дні...і  смак  твого  кохання.

Тень


То, что маска безразличия скрывает,

Не припрячет сердце и глаза.

Иногда судьба бездушною бывает,

Запоздавшей может быть слеза.

 

Говорят, что тени в полдень исчезают,

Но, увы, не пропадают навсегда…

Как нежданный призрак, возникают

Сквозь пространство, мысли и года.

 

С губ срываются потоки слов без смысла,

Только вспять не повернётся времени река.

Лишь смывает без следа теченьем быстрым

Миражей былых крутые берега.

 

Лёд не превратится больше в пламя,

Не согреет сердце призрачный огонь.

Солнца ярким светом тень не станет,

Лишь душе вернёт на миг тупую боль…

 

Быть стремится солнечным затмением,

Возникая с Ниоткуда вновь и вновь.

Тень останется лишь тенью тем не менее,

Мрак не сможет победить Любовь.

А я таки літаю




Слова як дим, я їх давно не чую,
І ти шепчи, і ти гукай, кричи,
Та все одно лиш  серцем я малюю
Розмови всі, тож краще помовчи!

Любов – міраж. Принаймні, що з твоїми
Очима снів і попелом чекань, –
Я вже не раз труїлася такими
Химерами осліплених бажань…

Надії – гра. А я не хочу грати!
Бо правил гри не вивчу, ну хоч плач!
Така як є. І що тобі сказати? –
Мене уже не виправиш… Пробач…

Думки всі геть – я крила розправляю!
Сльоза, біжи, бо мить – і я злечу!
Ти плач не плач, а я таки літаю
І п’ю життя тремтливе досхочу!



Михалков издал обМАНИФЕСТ

  • 05.06.11, 14:50

Михалков издал обМанифест

 

Издатель «Манифеста просвещённого консерватизма»

 Никита Михалков: «русским может быть только тот,

у кого чего-нибудь нет, но не так нет,

чтобы обязательно было, а нет – и хрен с ним».

 

Михалков издал обМанифест

Как проверочный на вшивость тест,

Чтоб проверить, как всегда ведётся,

Кто из лохов снова поведётся

На консервативно свежий бред,

В коем мух побольше, чем котлет,

И в густом смешеньи налицо

Божий дар и тухлое яйцо.

 

Кто же из отравленного теста

Вылепил нам суть обМАНИФЕСТА?

Как обычно – лживая элита,

Та, что жрёт из властного корыта,

Та, что лижет каждой власти жопу,

Та, на ком поставить негде пробу,

Та, что Жизни ни хрена не знает,

Но всегда нам благо обещает,

Чтоб простонародные невежды

Жили их лукавою Надеждой,

Жили их безумною Любовью,

Верою в Муду, точнее – в Софью…

 

Возвратимся, впрочем, к Михалкову.

Что ж открыл он людям бестолковым?

Что (ещё до этой публикации)

Возвестил он бедной русской нации?

Облизав российский властный трон, 

Чем народ свой осчастливил он? –

Взял и вывел формулу народа –

Нравом, волей и умом урода:

– Русские лишь те на Белом Свете,

У кого всегда чего-то нету,

Но не так, чтоб кровь из носу было,

Нету – ну, и хрен с ним – позабылось…

 

Восхищаясь тем, как бил Суворов

Русскую повстанческую свору –

Как народный бунт он усмирил,

Михалков российский дух раскрыл.

Возведя поклёп на дух народа,

Обнажил-то он свою природу –

Россиянина интеллигентский дух,

Этот дух заврался и протух

В шельмовании далёких Предков,

Что владели Русским словом метко,

И своим Небесным Русским словом

Понимали Жизни суть толково –

Бога знали, а не веровали слепо

В то, что и безУМНО, и нелепо,

Знали, что заменой буквы гласной

Можно сделать нашу жизнь напрасной:

РУС и РОС, Умом Творцу внемля,

Это просто Небо и Земля –

Пахнет Русский Дух живою Сурьей,

Дух России – мусорною дурью!

Россиянин с русским – антиподы,

Словно Смерти или Жизни Воды,

Россияне, независимо от чина

День за днём штампуют мертвечину,

Русский дух насилуя в Народе

И калеча Жизнь в Родной Природе.

 

Там, где правит миром Божий страх –

Вместо Жизни – только тлен и прах,

Вместо Бога – Дьявольская тень,

Вместо Слов Творца – лишь хренотень.

Там, где словоблудцев мудрых рать

Смертью смерть пытаются попрать,

Убивают рабским духом души,

Лад с Природой-Матушкой разрушив.

Там, где жизнь – под пыточным Крестом,

Не спасёшься верой и постом…

 

Вот ещё один могильный крест –

Михалков издал обМанифест!