Дотла сожженные сердца… Как вырвать с корнем боль, не знают, Печаль не сходит с их лица, Молчат и мир иллюзий покидают. От горечи сойти с ума… И в отголосках лжи сгорая, И вечно пленная душа В надежде ищет каплю рая. В чем вера? Сила? В чем порок? А мы живем не замечая… В нас есть и грешник и пророк, А кто и жизнь пустил по краю… Дотла сожженные сердца, Так пусть надежду не теряют. Молитвой праведной Творца, Пусть веру в жизни сохраняют!

Зазирни у мої очі –

Ти весну у них побачиш.

Вони розказати хочуть

Все, що ти для мене значиш.

Зазирни у мою душу –

Лиш тобі її відкрию.

У її глибИни впущу,

Там побачиш мою мрію.

Потаємних струн торкнеться

Неприховане бажання.

Зазирни у моє серце –

Ти побачиш там кохання.

Сьогодні день останній.

Гортаю лист календаря.

І сумно безталанній,

бо я залишилась одна.

Не бачу світла більше,

хоч сонце піднялось на небо.

Чого бажати гірше?

Пішов від мене - значить треба.

Пішов - і навіть без оглядки.

Значить кохав ти іншу тільки.

Зі мною що? - одні здогадки.

Ти не хотів терпіти стільки.

Пішов - і навіть без зітхання.

Значить таким воно було

твоє прискіпливе кохання.

Не витримав таки його.

Не міг сказати, що не я

затьмарюю красою очі.

У тебе є своя зоря,

з якою ти проводиш ночі.

Мені так гірко, сумно, страшно

і боляче, бо я кохаю.

А серце те щемить так важко,

коханий, я таки страждаю.

А ти дивився так на мене.

Слова твої мене просили:

"Спинити серце  неможливо.

Піду собі поки є сили".

Мои слезы , - камни дождя ,

Отколовшийся горный хрусталь ,

Они падают звоном Небес

В реку грусти ,и течением в даль . . .

Разбегается тень дурака ,

Тысячей предан  был , убит четырьмя ,

Но любил пока падал хрусталь ,

Утопая ,

                 И течением в даль . . .

Поглянь, над світом Господня птаха   летить-кружляє Того, хто має цнотливе серце   щодня шукає. Шукає довго,вкрай трудить крила. Не зневіряє. Того, хто Слово посіяв в душу   і поливає.   Чи ти шануєш Христові сльози, Господню милість? Чи з головою пірнув у клопіт? Упав чи виріс? Чи ти забувся, чи ти не віриш, чи ти стомився, Невже вважаєш що для неправди ти народився? Поглянь, над світом Господня птаха   щодня шукає Твоє скорботне та спрагле серце.   Не зневіряє.

Влюбленный, отдавшийся ласке,
Я блуждаю во сне поцелуев,
Нахожусь я с тобой, словно в сказке,
Про рассвет позабыл, обезумев...
 
Опьяненный плыву в реке "Нежность",
Здесь твой плен, искушенье весною,
И туман, и души безмятежность,
Здесь мечта ворожит нам с тобою!
 
Ты любима всегда, и желанна!
Воспеваю в стихах тебя снова!
Ведь твоя красота первозданна!
Волшебством твоих глаз очарован!
 
Даже если мой мир – наважденье.
Не боюсь ничего,просто верю…
В каждом вздохе и в каждом движенье!
Ты со мной, о другом даже думать не смею

Я загубила світ в твоїх очах,

Зате знайшла у них зорю ранкову.

Я загубила образ твій у снах,

Бо у реальності зустріла їх основу.

Я загубила десь самотні вечори,

Та віднайшла я лагідні світанки.

Я загубила чорно-білі кольори,

В душі веселка прокидається щоранку.

Я загубила біль минулих літ,

Політ душі я знову можу відчувати.

Я в погляді твоїм згубила світ,

Та знаєш,я його не хочу повертати.

Нет ничего прекрасней женской попки,
И в общем что не говори...
Богатый, бедный, наглый или робкий,
Ласкать не против эту прелесть до зари!

Когда любимой эту часть я оголяю,
Прилив энергии я чувствую и страсть.
Нет, это не инкстинты, точно знаю,
Кукую тайную имеет попа власть!

Прильнув щекой к ее атлано-белой коже,
Упруго-мягкое почувствую тепло...
Чтоб это чувствовать, я думаю, быть может
Адам без лишних слов отдал ребро!

Нет ничего прекрасней женщины на свете!
Да, это долгий, бесконечный разговор.
Ценней всего при жизни на планете,
Вид женской попки, радующей взор!