Безсмертна

Знівечена до крові лезом гострим
своїх же прадідівських шабель і сокир.
І що там вороги – на них немає злості,
Вони лиш впевненості додають і сил.

А діти… Біль на серце каменем лягає,
як, замість стати втіленням твоїх надій,
вони сиру могилу власноруч копають,
щоб заживо похоронити тебе в ній.

Безумці! Вони досі й так не зрозуміли,
Що ти безсмертна, що нема таких могил,
які б вмістили твою душу й твоє тіло,
що величі твоєї не сховати крил!

Знедолена, але безсмертна рідна мово!
Співай невпинно колискову дітям тим,
бо раптом хтось хоча б єдине твоє слово
почує серцем, хай ще поки кам’яним.

Нещасна, та благословенна, мово рідна!
Вони опам’ятаються – і буде це не фарс,
бо що ми, люди, без свого коріння гідні? –
Лиш бути привидами і без роду, і без назв…