Задихалась грозою

Задихалося  поле  грозою,
Спрагло  кожну  краплину  п’ючи.
Ліс  в  полон  віддавався  без  бою
Тій  весні,  що  у  грозах  звучить.

Небо  наскрізь  немов  розривалось,
Спалах  блискавок  землю  сліпив.
І  у  цілому  світі,  здавалось,
Не  лишилось  нічого  крім  злив.

Вітер  подихом  віти  крислаті
Гнув  додолу,  то  кликав  в  політ…
Я  стояла  в  промоклому  платті
І  дивилась  в  нікуди,  крізь  світ.

Я  стояла  із  серцем  промоклим,
Із  сльозою  на  мокрих  губах
Й  задихалась  грозою,  що  поки
Шаленіла  в  весняних  руках.