Ей, ви, там, нагорі!

Як серце — до серця, душа —до душі!

Зростаються вмить і рвемо по живому!

Так скрушно хитають головами святі:

І тому погано, і цьому й тамтому..

Кажуть, що за гріхи ми покарані будем

Після смерті , десь там нагорі..

Та страждають безмірно і караються люди

 За свої помилки уже тут, на землі.

Коли пальці дитина в розетку засуне

( Неслухняне маля, бо ж казали батьки!)

Чи ж не карою буде, як під силою струму

Стануть опіки, біль, на долонях сліди?

І коли хтось, шукавши серед сотень шляхів

Ту єдину для себе стежину

Заблукавши у темряву у безодню злетів

Не спокутував свою провину?

Тож  ви, там, в небесах, не готуйте присуди!

Ми себе засудили, повірте, й без вас.

Краще допоможіть, щоб не падали люди

І не був промарнований  нам відведений час...