Курчатко.

      А на чарівному овальному тільці не менш чарівна овальна голівка. І, уявляєте - червоний дзьобик. Такий маленький-маленький, червоненький і завжди ледь-ледь відкритий. Я думаю, що мій маленький так дихає, тому, що їжу він особливо перебирає і догодити йому, я Вам скажу, ой як нелегко. 

     Та особлива чарівність мого красеня знаходиться у нього під лівим крильцем. Там у нього ємаленький отвір. Так ось, якщо у цей отвір вставити ключик (ключик теж дуже особливий і теж дуже гарний, я зробив у ньому отвір і ношу на шиї, самі розумієте, можливо загубити) і потім ключик потрібно сім разів повернути за годинниковою стрілкою. І починається чудо.

      У чарівного курчатки з`являються лапки. Вони спочатку непомітні, ч теж їх не побачив, але тут з нижньої частини тільця, уявляєте, прямо з нього, з`являються червоненькі (не такі, як дзьобик, більш світліші) лапки з жовтеньким пухом на пальчиках. А далі, далі! Курчатко починає підстрибувати, походжати, легетько бити крильцями, дзьобиком по столі. І у нього з`являється хвостик! Чудові жовтенькі пір`їнки, як і крильця трохи темніші на кінчиках.

     А як все гармонічно! Це легеньке похитування крильцями, хвостиком і ледь чутне дріботіння ніжками і легеньке постукування дзьобиком і все це рівно сорок сім секунд.

     Двадцять сім днів продовжувалось соє щастя, але на двадцятьвосьмий я помітив легеньку дисгармонію. Ні,  сторонній спостерігач не помітив би різниці, але я, що слідкував за курчам майже безперервно дуже і дуже занапокоївся за його здоров`я. Ось, наприклад, коли я виймав ключик з-під його лівого крильця і відпускав свого улюбленця його цокотіння вже не було таким веселим, а головне крильце, те саме ліве крильце, тріпотіло трохи менше за праве, зовсім трохи, алеж я не міг цього не помітити.

     Курчатко потрібно було лікувати. Це я знаю на власному організмі. Тільки слідкуючи за власним здоров`ям можливо його зберегти, як і все інше, між іншим.

     Чого я тільки не перепробував! Ну звичайно повна ізоляція (хоча ми і так нізким не спілкуемось) і всі доступні мені методи лікування. До лікарів, боронь юоже, я з, звичайно не звертався, вистачить мого досвіду. Та все було марно. Улюбленець мій тацював все менше і менше. І ось наступив найчорніший день мого життя. Курчатко не прокинулось. Лапки не рухались, хвостик не тріпотів, а прекрасний дзьобик так і залишився напіввідкритим. 

     Це була катастрофа! Знову один, знову самотність. Було від чого впасти у відчай. Але тут мене немов освітила думка. Адже курчато моє особливе (впевнений Ви теж це зрозуміли), а одже воно не могло просто піти - воно заснуло! Тепер я знаю, що мені робити, мені потрібно чекати. Так це тяжко, ой як це тяжко. Але ж я вже чекав його стількі років і воно таки подарувало мені хоч не багато, хоча лише місяць, але щастя. Що ж почекаю ще, головне у мене тепер є ціль.