Про співтовариство

Япония - Страна Восходящего Солнца - загадочная, интересная, красивая, необычная. В этом сообществе Вы можете найти заметки о разных гранях жизни этой страны: культуры, традиций, быта, истории и современности. Всё, что касается Японии, будет размещаться здесь. Йокосо!
Вид:
короткий
повний

Государство Япония

Неизвестное нин-дзюцу. Часть 1

Мало кто из нынешних поклонников боевых искусств не слышал о ниндзя. И хотя никто из них ни разу в жизни живого ниндзя в глаза не видел и толком никакого представления об их непонятном искусстве не имеет, за нин-дзюцу прочно утвердилась репутация самого-самого: самого боевого, самого хитроумного, самого выдающегося. И ничего удивительного в этом нет, ведь многочисленные авторы популярных брошюр твердят в один голос: "Прошедшие сверхчеловеческую по трудности физическую и психическую подготовку, прекрасно владеющие всеми приемами кэмпо без оружия и с оружием, ниндзя легко преодолевали крепостные стены и рвы, часами могли оставаться под водой, умели ходить по стенам и потолку, сбивать с толку погоню, сражаться с безумной отвагой". Ну как тут устоишь, чтобы рот не раскрыть.

Вот и растут как грибы в разных городах бывшего необъятного Союза многочисленные секции, где "учат на ниндзя". Только диву даешься. Ну скажите, откуда взяться ниндзя в каком-нибудь Талды-Кургане? Ан нет, местный сэнсэй вам горделиво пояснит, что и туда занесла их нелегкая. Только в Нижнем Новгороде процветают, как минимум, три секции нин-дзюцу, а уж про Москву и Питер вообще говорить не стоит - тут сам Бог велел, чтобы их десятки были.

[ А что же дальше? ]

Новогодние традиции в Японии

Новый Год в Японии, «о-сегацу», является самым важным праздником для жителей страны, когда все подводят итоги, оценивают результаты и отдают долги. До эпохи Мэйдзи (1868-1911) он отправлялся по китайскому лунному календарю, согласно которому новый год наступал в конце января, однако в наши дни даже самые традиционно настроенные японцы празднуют его «по-европейски».

Подготовка к Новому Году ведётся весь декабрь и в нее входит как внутренняя уборка жилища, так и украшение входа сосновым и бамбуковым хворостом, изготовления рисового хлеба. Уборка проводится обязательно тринадцатого декабря. Дом убирают с особой тщательностью, так как с этим связан целый мистический ритуал.

[ Далее... ]

Гангуро: еще одна японская фрик-субкультура

Популярность страны «Восходящего Солнца» возрастает с каждым днем все больше и больше. Влияние японских тенденций можно лицезреть повсюду. Начиная с обилия ресторанов японской кухни в любом переулке и заканчивая сходками ярых фанатов аниме. Россию просто накрыла волна «япономании»!

Токио- одна из столиц современной уличной культуры. Японская молодежь идет наперекор всем тенденциям и правилам западной моды, создавая свой уникальный стиль. Японцы любят сочетать самую разнообразную одежду, в их стиле нет никаких рамок и запретов. Одним словом- в Токио царит полная свобода моды и стиля. И, как не странно, смешные на первый взгляд японские подростки становятся иконами стиля для западной молодежи и музами для многих модельеров.

В Москве каждый уважающий себя модник сегодня имеет пару-тройку вещей от независимых японских дизайнеров и активно следит за тенденциями токийских улиц. Каждый пытается надеть на себя «частичку Японии», но мало кто, я думаю, отважится выйти на главный «подиум нашего города» - Тверскую улицу в облике токийских Гангуро.

[ Дальше интереснее... Даже видео есть ^__^ ]

Школа и образование в Японии

Очень многие интересуются Японией и ее культурой, смотрят аниме, где главными героями, в основном, бывают японские школьники. Но мы ничего не знаем об их системе образования.

[ Итак... ]

Міфи про японію (Ч.1)


Мифы Японии

Статья, которая ответит на многие ваши вопросы о Японии, ответы на которые вы, возможно, хотели узнать. Плюс развеем некоторые стереотипы о Японии.

Вопрос: Долго удивлялся, почему Япония называется 'Japan' по-английски. Знаю, почему Корея называется 'Korea', несмотря на то, что по-корейски это звучит как 'Hanguk'. Разъясните, пожалуйста, этимологию слово 'Japan', почему не 'Nihon'?
Ответ. Слово 'Japan', возможно пришло из португальского или голландского. Моряки, торговцы и миссионеры из Португалии – первые представители Запада, посетившие Японию, и они уже называли ее Зипангу ('Zipangu') или Джипангу ("Jipangu"), поскольку слышали, что на севере Китая ее называли Джипенкуо ('Jihpenkuo' ). Еще по одной теории это слово произошло от голландского "Japan" (Джапан), которое взято от слова "Yatpun" (Япун), используемое жителями южного Китая. Поскольку название появилось еще до того, как появилось само понятие политкоректности, португальцы и голландцы не были нисколько не заинтересованы в том, чтобы использовать японские слова "Nippon" (Ниппон) или "Nihon" (Нихон).

Вопрос: Почему на вишневых деревьях нет вишен?
Ответ: Существуют два вида вишневых деревьев. Один вид выращивают из-за их красивого цветение (sakura – сакура), а другой – из-за фруктов (sakuranbo – сакуранбо). Если вы приглядитесь внимательнее к сакуре, то заметите маленькие вишенки.

Вопрос: Почему японцы говорят, что женщине нужно вынашивает своего ребенка ДЕСЯТЬ месяцев?
Ответ: Нет, японские дети такие же, как и мы. Японцы считают не календарные месяцы, а лунные, которые состоят точно из 28 дней. Эти несколько дней в конце каждого из 9 месяцев составляют еще один дополнительный месяц. Вот откуда появились 10 месяцев (беременность длиться 40 недель = 10 раз по 4 недели = 10 месяцев)".

Вопрос: Почему японцы говорят, что у них синие сигналы светофора, хотя на самом деле они зеленые?"
Ответ: Согласно книге "Япония от А до Я: Тайны повседневной жизни с объяснениями Джеймса и Мичико Вердаман", первые сигналы светофора в Японии были не зеленые, а синие. Однако синие огни было трудно различить с большого расстояния, поэтому их заменили на зеленые. Вардаман говорит, что обычай ссылаться на синие огни светофора сохранился еще с тех времен.
Вроде бы это звучит разумным объяснением, однако проблема в том, японцы могут сказать "зеленый" и предметы (например, огурцы, шпинат, и иногда на траву), которые на самом деле синие. Просто исторически сложилось так, что японцы считали зеленый цвет оттенком синего. Например, китайский иероглиф, обозначающий синий цвет (произносимый как ao), состоит из двух символов iki (жизнь) и i (водоем, колодец) и ссылается на цвет растений, которые росли вокруг водоема, т.е. цвет между зеленым и синим. Когда китайцы увидели этот иероглиф, они сказали, что он означает "зеленый", а японцы – "голубой". В японской книге красок говорится, что существуют четыре третичных цвета: красный, синий, белый и черный, а все остальные цвета являются оттенками этих четырех. Иероглиф Ao, однако, - это вид идеального синего, на полпути между зеленым и синим. Небо считается синего цвета, но синий является оттенком ao, также как и огни светофора. листья деревьев считаются зелеными, но и зеленый тоже оттенок ao, также как малиновый считается оттенком красного. Еще одной интересной особенностью различного понимания цветов является то, что японские дети всегда рисуют солнце красным, а не желтым.

Міфи про японію(Ч.2)

Вопрос: Почему японские школьницы носят матроски?
Ответ:
Конечно, очевидным ответом является то, что они все работают в многомиллиардной порно-индустрии и заставляют, таким образом, сходить по ним с ума людей с деньгами, однако, на самом деле, впервые униформа моряков появилась в Европе. Она основана на униформе британских военно-морских сил, которая появилась впервые в 17 столетии и стала популярной в Европе после того, как еще пятилетнего принца Эдварда (позднее он стал Эдвардом V Английским) сфотографировали, когда он был одет в эту форму. Поскольку форма стала очень популярной как среди мальчишек, так и среди девочек, ее в скором времени адаптировали в качестве школьной формы. В начале 20-го столетия, когда в Японии внедрялись западные идеалы, правила и нормы, на Европу смотрели как на модель образовательной системы, поэтому позаимствовали черную униформу военного стиля для мальчиков и матросскую форму – для девочек.

Вопрос: Многие японцы говорили мне, что видят "кролика на луне" среди лунных кратеров, а не человека. Где же кролик?
Мифы Японии

Мифы Японии

Ответ: Вы видите кролика, готовящего рисовые лепешки на снимке сверху? Японцы и китайцы видят в центре луны не улыбающееся лицо, а именно кролика. Они не только видят там кролика, но и верят, что он готовит mochi (мочи - рисовые лепешки). Происхождение этого верования – это игра слов. Слово mochizuki имеет двойное значение в японском языке. И, несмотря на то, что пишется по-разному, оно может обозначать или "готовящий рисовые лепешки" или "полная луна".

Вопрос: Почему навесные двери в японских домах открываются наружу, а не внутрь?
Ответ: Потому что дверь, открывающаяся внутрь, собьет обувь, поставленную возле переднего входа.

Вопрос:Всегда удивлялся тому, что японцы постоянно заглядывают в словарь. Слова там расставлены не в алфавитном порядке, так как они находят нужные им слова?
Ответ: У японцев существуют всего два вида словарей: обычные, где слова расположены по звучанию, основанные на системе фонетической записи хирагана (hiragana), и словарей kanji. Чтобы найти слово в словаре kanji, вам нужно подсчитать количество штрихов в иероглифе. Словарь kanji написан не так удобно, как английский алфавит. Иероглифы записаны серией штрихов кистью (или пером). Иероглиф в kanji может содержать любое количество штрихов от одного до 30.

Вопрос: Почему в Японии столько много велосипедов с визжащими тормозами?
Ответ: Вообще-то есть веская причина существования этих визжащих тормозов. Поскольку 90% всех велосипедных звонков в Японии сломаны, шум является эффективным способом предупреждения пешеходов о приближающемся велосипедисте.
Мифы Японии

Вопрос: Почему в хайку ровно 17 слогов?
Ответ: Чтобы понять структуру хайку, очень важно понять лингвистическую разницу японского и английского языков, поскольку это оказывает сильное влияние на вид поэзии соответствующий двум языкам. Две из самых важных характеристик в английской поэзии – это рифма и счет, которые практически не слышны в японской поэзии, опирающейся, в основном, на размерность.
Причина недостатка рифм заключается в том, что в японском языке очень ограниченное количество звуков, и практически все слова заканчиваются гласными, поэтому рифмованные слова не оказывают такого же влияния, какое они имеют в английском языке. Использовать счет тоже нельзя, поскольку японцы произносят все слоги в слове с одинаковым ударением. Вместо того чтобы использовать рифмование слов и счет в своей поэзии, японцы сконцентрировали внимание на морах (вид метрического стихосложения, который в грубом приближении соответствует английским слогам).

Вопрос: Почему возле торговых автоматов с закуской практически никогда нельзя увидеть ни одного человека, хотя эти аппараты стоят практически на каждом углу?
Ответ:Хотя на этот счет не существует никаких табу, кушать во время ходьбы в Японии считается проявлением плохих манер, поэтому люди не привыкли покупать еду в торговых автоматах.

Коротко про манга

Коротко про манга

сторінка з манги СолаСлово «манга» доволі багатозначне. Це і політичні карикатури в газетах, і досить популярні в усьому світі японські мальовані мультфільми. Але для японця це, перш за все, комікси. 4,5 млрд. одиниць книжково-журнальної продукції друкується в Японії щороку. Чверть цього числа – це комікси, що видаються у вигляді журналів або книг. Десятки видавництв щотижня постачають на книжкові ринки яскраві журнали, що за товщиною конкурують з телефонними книгами. Кожен з них містить по 10-15 різноманітних історій, які друкуються з продовженням у кожному наступному номері. Значна їх частина розрахована на дитячу аудиторію. Є комікси для хлопчиків, і комікси для дівчаток. Їх зміст помітно різниться. Разові тиражі найпомітніших з них досягають 3-5 мільйонів. Проте, також є манга для юнаків та дівчат, чоловіків і жінок. Також є десятки спеціальних видань, що присвячені науковій фантастиці, пригодам із життя роботів, космонавтів або гангстерів, уфології, демонології, азартним іграм, спорту...

Манга, що користується попитом, видається у вигляді книг (нерідко серіями у 10-20 томів), що розходяться країною десятками мільйонів примірників. А на основі кращих з них створюються багатосерійні мультфільми аніме.

Півстоліття тому комікси видавалися лише для дітей. Дорослі ж надавали перевагу газетам і книгам. Зараз же у світ манги втягнулося практично все доросле населення країни. Журнали коміксів можна зустріти скрізь. Десятки назв на вибір пропонують книжкові магазини і газетні кіоски. Для тих, хто не уявляє ночі без улюбленого чтива, цілодобово працюють книжкові автомати з продажу манги. Якщо виходити з того, що в країні щорічно видається понад мільярд екземплярів манги, то на кожного дорослого і дитину припадає по 10 журналів, а на родину – 27. Проте самі лише ці цифри ще не відображають масштабів повального захоплення коміксами. Бо багато хто, прочитавши свіжий випуск, залишає його на задньому сидінні автобуса, на багажній поличці потяга, на столику в кафе. І до покинутої манги одразу тягнуться руки нового читача. Нерідко можна побачити дорослого, який з захопленням гортає журнал для школярів. Опитування, які провели в ряді японських університетів, показали, що з десяти найпопулярніших серед студентів періодичних видань чотири належать до манги. Середньостатистичний читач «проковтує» мангу на 320 сторінок за 20 хвилин. Іншими словами, на кожну сторінку коміксів японець витрачає 3,75 секунди, встигаючи при цьому вловити прочитане досить добре. І справа тут не в якомусь особливому таланті. Просто японська манга помітно відрізняються від американських і європейських коміксів.

Техніка створення манги наближена до японського кінематографу – принципи символізму, ті ж прийоми розкадрування, монтажу. Якщо американських художник прискіпливо проробляє всі деталі картинки, то для автора манги досить лише натяку. Запитально піднята брова героя говорить японському читачеві значно більше, ніж багатослівні коментарі в американському коміксі. Як і японська поезія, мистецтво манги тягнеться до цінностей несказанного. Час дії вони показують, наприклад, малюючи за спинами героїв сонце, що сходить чи заходить; місце дії – фоном, на якому відбувається подія; настрій – малюнком зламаної гілки, листка що падає, сльози, яка котиться по щоці. Тому японський читач не розглядає кожну картинку, вчитуючись у слова діалогу. Він пробігає поглядом по сторінці, сприймаючи її як єдине ціле, проковтує історію як порцію гарячої локшини – не жуючи.

Вміння працювати не тільки з текстом, а й з зображуваним рядом, увійшло, можна сказати, в генетичний код японців. Бо вся історія цієї країни пов'язана з ієрогліфікою – писемністю, яка наближена до картинки набагато більше, ніж будь-яка азбука світу.

Проте, феноменальна любов японців до манги пояснюється не тільки традиційним наданням переваги картинці над текстом. Манга відкриває японцеві вікно у нездійсненне. В бетонних лабіринтах урбанізованої Японії дітям не залишається місця для ігор. Манга дозволяє подумки насолоджуватись простором. Школа робить з дитини суворо стандартизовану деталь для конвеєра масового виробництва. В читанні коміксів молодь знаходить відповіді на питання особистості, яка пригнічується. Зайнятий з ранку до вечора в конторі або на виробництві дорослий японець у читанні манги шукає для себе можливістю розслабитись, помріяти про щось, не пов'язане з роботою. Манга для японців – не просто легке чтиво. Це наркотик, що затягує не гірше за героїн чи гашиш. Ось чому відкинувши щойно прочитаний журнал для дітей японець тягнеться до нового випуску манги, мріючи знову зануритись у світ фантазії.

Феномен популярності коміксів в Японії привернув увагу видавців, які за своїми інтересами дуже далекі від створення розважального чтива. Першими нові прийоми освоїли історики, що створили шкільні підручники, зміст яких ставав досить доступним навіть для найтупішого. Потім у вигляді манги стали виходити і деякі книги на кшталт серії «Життя чудових людей».

Легкість засвоєння матеріалу, який викладено у картинках, просто приголомшує. Враховуючи це, японські видавці почали видавати серію книг «основи економіки». Складні економічні поняття розкривалися художниками манга в конкретних ситуаціях як цікавий пригодницький сюжет. Будь-яку книгу з цієї серії можна перегортати за годину-дві. При цьому в голові залишаються чіткі формулювання економічних законів, схеми маркетингу, принципи взаємодії ринкових механізмів.

Будівельна фірма «Тайсей» випустила для своїх робітників комікс-інструкцію із застосування нової технології в будівництві багатоповерхових будівель з залізобетону. Страхова фірма «Сумітомо» оформила у вигляді манги коментарі до важких випадків визначення величини страхових виплат при ДТП. А машинобудівельне підприємство «Марудзюн» скористалося послугами художників манга для створення нового каталогу запасних деталей. Психологи, вихователі і дослідники в один голос стверджують, що комікси здатні передавати інформацію набагато ефективніше, ніж «голий» текст. Манга виробляє у читачів здатність швидко схоплювати «суть» проблеми, не покладаючись на принципи лінійної логіки. Саме у манзі експерти бачать причини того, що юне покоління в Японії з таким успіхом оволодіває комп'ютерами і основами програмування.

Прорив сходу- АНІМЕ

Оригінальна стаття була опублікована в журналі «Nipponia» № 27 за 2003 рік, стор. 14-16.

Автори: Торікай Шін'ічі, Комацу Мегумі.
Фото: Нішіда Міцуйоші, Сугавара Чійоші.
Інші фото надано Адміністративним районом Сугінамі, Токіо;
Організаційним комітетом ярмарку коміксів.

 

Аніме причаровує дітей та дорослих десятиріччями, проте сам жанр не стоїть на місці – комерційний і розважальний аспекти аніме продовжують розвиватися завдяки зусиллям багатьох компаній та художників.

Сила сюрпризів та відкриттів
Музей Джіблі, Мітака

Тоторо, персонаж аніме, вітає відвідувачів при вході до музею Джіблі. Директор музею – Міядзакі Хаяо, режисер «В полоні у духів» – фільму, що отримав премію Оскара за кращій повнометражний анімаційний фільм на 75-й церемонії вручення нагород Американської академії кіномистецтв. На вході до музею є вивіска зі словами Міядзакі: «Коли ви заходите до музею Джіблі, ви потрапляєте у казку, де ви – головний персонаж». Музей розташований в Мітака, місті, що знаходиться трохи західніше від центрального Токіо.

Музей дозволяє вам вивчити аніме виробництва студії Джіблі, компанії, що заснована паном Міядзакі та його партнерами. Всередині будівлі ви пересуваєтесь по лабіринту в світі аніме, до того ж кожен експонат приховує в собі якийсь сюрприз чи відкриття. Відчините двері – і, можливо, ви побачите себе самого, чи, принаймі, своє відображення у дзеркалі. Персонажі аніме Джіблі ховаються, вичікуючи слушної нагоди, щоб зненацька вискочити. Викопні рештки вимерлих морських тварин – трилобіти – приховані серед каміння. Як і сказано на вивісці Міядзакі, в цьому музеї ви стаєте героєм чи героїнею анімаційної казки.

Один з кращих експонатів, на думку дітей, це велетенський м'який кіт-автобус на другому поверсі. Дітям з ним весело та затишно, вони стрибають вгору-вниз, смикають кота за хвіст, і взагалі роблять все, що заманеться. На даху музею стоїть вояк-робот, виставлений там з якоїсь таємничої причини. Він нерідко виступає в якості фону для фотографування.

Постійні експозиції включають в себе зал під назвою «Місце народження фільму». Тут ви побачите приладдя та матеріали для створення анімаційних фільмів, а також стіл, що завалений напівготовими малюнками. Триває процес створення аніме? В атмосфері відчувається напруження, нібито режисер Міядзакі намагається щосили перетворити якусь свою задумку в кадр аніме. А в підвалі, в кінотеатрі «Сатурн» демонструються короткі оригінальні анімаційні фільми.

Квитки до музею придбаються за попереднім замовленням. Щоденний ліміт відвідувачів 2400 чоловік, а одночасно в музеї може знаходитися до 600 чоловік. Обмеження кількості відвідувачів надає кожному з них можливість найбільш повно дослідити музей.

Фото 1

Фото 2

Фото 3

Фото 1. Спіральні сходи і повітряна алея
музею створюють піднесений настрій.
Фото 2. Кіт-автобус – м'який та пухнастий.
Фото 3. Вояк-робот на даху музею.

Тривимірні герої аніме чекають на відвідувачів. Відчинено з 10:00 до 18:00, вихідний – вівторок.
Веб-сайт (англійською мовою дається тільки інформація про наявність квитків): www.ghibli-museum.jp  © Museo d'arte Ghibli

Центр створення аніме
Адміністративний район Сугінамі, Токіо

Кажуть, ніби японська аніме-індустрія оцінюється в 5 трильйонів йєн. З приблизно 440 компаній-виробників аніме близько 80% розташовано в Токіо. Багато з них з'явилися ще на світанку буму аніме в адміністративному районі Сугінамі, що знаходиться в західно-центральній частині Токіо. Більш половини анімаційних компаній Японії розташовані тут або в сусідньому муніципалітеті, адміністративному районі Неріма.

В 2000-му році муніципальна адміністрація Сугінамі вийшла з ініціативою, запропонувавши визнати той факт, що виробництво аніме являє собою важливу галузь японської економіки. Для подальшого просунення індустрії спільно з аніме-компаніями був розроблений «Проект аніме-раю для Сугінамі». Програма включає щорічний анімаційний фестиваль, що організований місцевою адміністрацією та аніме-компаніями, а також поїздки до центрів створення аніме для дітей початкових та середніх шкіл міста. Інші програми також дають місцевим мешканцям можливість ознайомитися з індустрією.

По громадській та приватній ініціативі ті, що навчаються, проходять піврічний курс в центрах створення аніме. Програма розпочалася в 2002-му році. Муніципальна адміністрація також співробітничала з місцевою компанією в створенні першого спільного аніме «Сайонара Мідорігайке». Випущений в липні 2003 р., він вирізняється місцевим колоритом Сугінамі.

Адміністративний район Сугінамі зараз закликає державний уряд заснувати архів анімаційних фільмів для збору матеріалів, проведення досліджень, та навчання майбутніх аніматорів. Основним призначенням архіву буде просування анімації як ключової індустрії і підвищення рівня анімаційної поп-культури. Адміністративний район Сугінамі пропонує виділити кошти, на які можна побудувати архів на території району. Ці спорудження перетворять адміністративний район на центр створення аніме.

Фото 4

Фото 4. В муніципальній бібліотеці Сугінамі дисплеї дохідливо пояснюють процес створення аніме. (Бібліотека не працює по понеділках).

Фото 5

Фото 5. Кадр з фільму «Сайонара Мідорігайке», першого аніме, що створено в співробітництві з адміністрацією району Сугінамі. Він наявний в продажу на відеокасетах та DVD-дисках, фільму притаманний особливий колорит Сугінамі. Веб-сайт з інформацією про адміністративний р-н Сугінамі (на японській мові.): www.city.suginamy.tokyo.jp

Фестиваль манга щопівроку збирає все більш шанувальників
Ярмарок коміксів

64-й Ярмарок коміксів проходив у серпні 2003 р. в Токіо Біг Сайт, виставковому центрі, що за розміром дорівнює 12 футбольним полям. Ярмарок, що називається також Коміке чи Комікет, дозволяє окремим художникам або невеликим творчим колективам продемонструвати книги коміксів, які вони вже опублікували. В ярмарку взяли участь 36 000 чоловік. Відвідали ярмарок близько 400 000 чоловік, що є неймовірно великою кількістю, враховуючи той факт, що Коміке тривав лише три дні.

Виставковий центр був переповнений стендами, на яких виставлялися манга та матеріали, що пов'язані з анімацією, надані окремими особами чи групами за інтересами. Тисячі відвідувачів насолоджувалися ярмарком – деякі захоплено гортали манга, решта жваво перемовлялися з учасниками. Декотрі жінки були одягнені в маскарадні костюми персонажів аніме, закликаючи людей до своїх стендів. Таке перевдягання в персонажів називається «костюмована гра» (скорочено косплей, або на японській лад – коспуре).

Коміке став важливою подією. В першому з них, що проходив в 1976 р. у невеликому виставковому залі в Токіо, взяли участь 32 чоловіка, а відвідувачів було не більше 700 чоловік. На протязі наступних 27 років манга та аніме отримали бурхливий розвиток.

Коміке – це карнавал, а також місце, де мангака-початківці можуть оцінити, наскільки публіці подобаються їхні історії та художні навички. Що не кажи, більшість з 460 000 чоловік, що прийшли на виставку, є справжніми знавцями манга.

Кожен з цих ярмарків приваблює до себе все більше шанувальників аніме та манга, а також надихає людей і самим спробувати свої сили в манга. Декотрі художники-початківці, що брали участь в минулих виставках, зараз професійно працюють в цій індустрії.

Фото 6

Фото 6. Коміке – це триденний фестиваль, що проводиться щорічно в серпні та грудні. Кожен день присвячується окремому аспекту світу манга – відеоігри, аніме та креативна манга.

Анімація з людським підходом
Ямамура Коджі, режисер фільму «Голова-гора»

«Голова-гора (Атама Яма)» режисера та художніка-аніматора Ямамури Коджі став номінантом в категорії «кращий короткометражний анімаційний фільм» на 75-й церемонії вручення нагород Американської академії кіномистецтв в 2003-му році. Він отримав нагороди в багатьох країнах, включаючи гран-прі Аннесі за кращій короткометражний фільм на міжнародному фестивалі анімаційних фільмів Аннесі у Франції. Цей фестиваль є свого роду старішим та найкрупнішим фестивалем в світі.

Ямамура почав створювати анімаційні фільми, коли був учнем середньої школи, а по закінченні університету Токіо Джюкей працював здебільшого над короткометражними анімаційними фільмами для дітей. Фільм «Голова-гора» отримав визнання в багатьох країнах, став улюбленою розвагою для дітей та дорослих.

Ця історія почалася з ракуго (традиційних японських комічних монологів, що виконуються на сцені), і Ямамура каже, що він захоплюється ними ще зі школи. Оповідання під назвою «Атама Яма» – суцільна нісенітниця. Вкрай скупа людина поковтує кілька вишневих кісточок замість того, щоб викинути їх, і одна з них пускає пагони у нього на голові. Дерево росте, а в пору цвітіння люди приходять відпочити в його затінку. Людина гнівається і викорчовує дерево, та незабаром в цій ямці утворюється ставок, і люди приходять порибалити чи покататися на човнах. Людина настільки зневірюється, що сама кидається в ставок.

Ямамура взяв оповідання за основу, і надав йому сучасного вигляду. Майже всі малюнки він зробив самостійно – загалом більш 10 000 зображень. Його 10-хвилинний фільм супроводжується піснею під акомпанемент традиційного інструмента, що називається шямісен. Малюнки зроблені від руки, а ефект легкого мерехтіння надає фільму особливого колориту, що недосяжний за допомогою комп'ютерної графіки, яка в наш час є основним напрямком в анімаційних фільмах.

Ямамура каже: «Здається, техніка створення зображення вражає глядачів більше за сюжет і якимось чином впливає на них. В більш довгих фільмах на першому місці стоїть сюжет, але в коротких життєво важливий художній відтінок».

Він наполягає на тому, щоб його роботи називали анімацією, а не аніме: «В англомовному світі вся японська анімація типу манга називається “аніме”. Але анімація може бути чимось більшим, ніж просто манга в вигляді фільму – можна застосувати широкий діапазон прийомів, керуючи ляльками-маріонетками, формовочною глиною, рухливими шматочками розрізаного паперу і тому подібне. Ці прийоми додали більше сенсу в чимало анімаційних фільмів. В Японії для простоти заведено казати “аніме”, але я за анімацію в широкому сенсі цього слова, що означає “оживлення чогось”. Ось чому мені не подобається, коли мої фільми називають аніме».

Очі Ямамури блищать, коли він додає: «Я маю намір продовжувати створювати короткі високохудожні анімаційні фільми».

Сторінки:
1
3
4
5
попередня
наступна