Наснилось сьогодні...

Сьогодні у мене був черговий безглуздий сон... Снів, сповнених якимось сенсом я взагалі не пам'ятаю, але такі, що сенсу ніякого не мають, але дуже реалістичні та залишають враження надовго - такі мені постійно бачаться. Ось сьогодні мені якраз такий і наснився (=

Все почалось з того, що я поїхав у Гомель в гості до однієї дівчини, із якою познайомився під час минулої поїздки, та яка мені дуже сподобалась. Вона передбачливо зняла для нас квартиру, до якої я і мав їхати, щоб там чекати на нашу зустріч. Квартиру я знайшов швидко, хоч і приїхав піздно ввечорі. Це була звичайнісенька однокімнатна квартира в багатоповерховому будинку. Нічого особливого. Я навіть не став увімкати світло, та завалився спати.

Прокинувся вранці та вирішив пройтись обдивитись навколо. Сонце вже вийшло та сяяло на повну потужність. Легенький вітерець заважав відчувати спеку, і це було дуже приємно. Перше що мене вразило, це те, що на відстані близько двухсот метрів від будинку я побачив справжнє МОРЕ!!! Ось тут я вперше здивувався... Звідки в Гомелі море? Там є річка, декілька озер... але моря там точно ніколи не було. Але уві сні я не вмію довго дивуватись, тому, відразу зрадів тому, що ми зможемо із дівчиною пійти на пляж, тим більше, що вона завжди мріяла потрапити на море, і ніколи там не була!

Я трішки пройшовся по узберіжжю, і знов повернувся до будівель та вулиць. Населення поводилось якось дивно - ніхто не крокував, всі бігали... туди-сюди туди-сюди, по всіх напрямках люди різного віку гасали на повній швидкості. Мене, здається, ніхто з них не помічав... мабуть, тому що на такий швидкості взагалі складно щось помітити (-:

І тут я несподівано помітив купу речей, які валялись собі розкидані на тротуарі, як якийсь непотріб. Декілька валіз, рюкзак, невеличкі сумки, пакети, а деякі речі лежали просто на землі. Серед цих речей я помітив два новеньких мобільних телефона, які і поклав собі в кишеню в першу чергу... потім придивився уважніше, і вирішив взяти ще один досить гарний та зручний рюкзак і ще одну сумку. Вони були з речами, але я не став роздивлятись, що саме там знаходилось, та мені це і не було важливо. Я давно вже звик до того, що уві снах я знаходжу якісь речі та коштовності, та якщо б об'явився власник цих речей, я б без роздумів все це повернув.

Час наближався до обіду, і із цим невеличким скарбом я вирішив повернутись до квартири, та роздивитись всеж-таки, що ж саме я знайшов... Але знайти шлях назад у мене не вийшло... все переплуталось, місцевість змінилась, і я взагалі вже не був впевнений, що знаходжусь там, куди прямував... Море ще можна було роздивитись на небокраї, але сонце зайшло за густі хмари, стало дуже темно, будівлі змінились, стали сірими, понурими і неприємними на вигляд... Впізнати будівлю, з якої я вийшов було просто неможливо.

Я повернувся назад приблизно стільки, скільки за моєю оцінкою я пройшов за час моєї прогулянки, та зайшов в під'їзд будинку, який був максимально схожий на той, в якому мене чекала арендована для мене квартира із усіма моїми речами, і, скоріш за все із дівчиною, з якою я мав зустрітись та проводити час разом замість того, щоб блукати невідомими вулицями по яких гасала на неймовірній швидкості перехожі-спринтери...

Будинок я начебто вгадав... але саму квартиру ніяк не міг знайти, тому що всі вони не були пронумеровані, двері на всіх однакові, а поверх, на якому вона знаходилась я забув... Так, блукаючи між поверхами, я трішки втомився, та сів перепочити на сходинках. За дверима я почув топіт багатьох ніг, гомін та сміх підлітків. Здається, по квартирах тут всі теж пересувались лише на максимальній швидкості.... Раптом двері самі по собі відчинились, з коридору в під'їзд полилось світло... тепле та густе... Я подумав, що якщо це підлітки, то я легко зможу знайти із ними спільну мову, і можливо вони допоможуть мені знайти мою квартиру. Так мені здалось, і я без стуку та запиту зайшов "у гості".

Буквально відразу як я зайшов, вибіг якийсь хлопчисько, забрав у мене одну сумку та втік в кімнату. Світло було увімкнено лише в коридорі, і роздивитись, що відбувається в решті квартири було неможливо... Я трішки став у ступір, та довго не міг зрозуміти, що мені робити далі... з одного боку, сумка це не моя, моїх речей там нема, і шкодувати за нею я не збирався... але з іншого боку, це просто якось неправильно, коли хтось без запитання забирає прямо з рук речі та зникає... Доки я гальмував та збирався із думками, вибіг ще один хлопець, забрав у мене рюкзак, і так само зник у темряві гостинної кімнати... Я як стояв, так і сів на підлогу. Що це, в біса, відбувається тут?!

Жодного розумного пояснення моєї ситуації мені на думку не спадало, а між тим, хлопці бігали, та забирали у мене речі одну за одною... Я підрахував, що їх у квартирі приблизно шестеро, віком від 12 до 20 років. Страшно мені не було, скоріш, а стало навіть цікаво, що ж вони далі робитимуть, коли я перестану бездіяти. Я трішки прокашлявся, щоб прочистити горло, та звернувся до них, щоб вони мені допомогли знайти мою квартиру. У відповідь мені була лише тиша, яку час від часу порушувало стримане сопіння хлопців, та топіт їх ніг...

Тим часом, речей у мене із собою практично не залишилось, окрім тих двох мобільних телефонів, що я поклав собі в кишені, і коли хтось із кімнати вибігав, то вже не забирав у мене нічого, а просто хлопав мене по спині, або по руці, та втікав... Чи то грали так зі мною, чи намагались образити, не знаю... я ніяк не міг зрозуміти, чим мотивована та на чому базується поведінка мешканців цього міста...

Я підвівся, та неспішно покрокував до тієї темної кімнати, звідки з'являлись, та куди знов зникали ці підлітки. Один з них потягнув мене за руку, та побіг в іншу кімнату. Я побіг за ним.

Кімната виявилась досить просторою, і хоч було зовсім темно, але я по звуках легко орієнтувався, куди мені бігти, щоб не загубити хлопця, якого я переслідував. Зовсім швидко ми добігли до протилежного виходу з кімнати, і опинились.... на вулиці... але не на тій, яка була навколо будинку, та по котрій я прогулювався вранці, а зовсім інша. Ця вулиця була мультиплікаційною...

Хлопець, за яким я погнався, вже був не хлопцем, а перетворився на чорно-бурого лиса... та біг від мене по дорозі, начебто намальованій фломастером... Людей навколо нас не було зовсім. Замість них з'явились звірі, птахи, та якісь істоти, по зовнішності яких неможливо було з'ясувати, хто це, або що це. Єдине, що поєднувало всіх разом - всі та все було справжнім, але таким, начебто це хтось намалював.

Реалізація зовнішнього світу була змішаною. Повсюди перемішувались творіння олівців із фарбовими виробами та розчерками крейди або фломастерів... Єдиною неннамальованою істотою в усьому цьому світі залишився я, і я біг вперед за якимось лисом, навіть не задаваючись думкою, навіщо я це роблю, і як я тут опинився.

Взагалі, мені тут подобалось. Стільки кольорів, стільки стілив, все нове, цікаве, приємне... Дещо виглядало небезпечно, але загрози я не відчував.... доки я біг за лисом, який раніше був хлопцем, я відчував повну впевненість в тому, що мені ніщо не загрожує.

Так я гонявся за ним близько години, ми постійно забігали в різні подвір'я, плутали між деревами в міні-парках, огинали будівлі та цілі масиви, нас зустрічали та проводжали насмішливими поглядами нечасті перехожі, деякі із них махали нам руками... і таке продовжувалось, доки не прибігли до одного невеличкого деревця із золотим листям... Хлопець-лис з розбігу застрибнув на нижню гілку, а я не встигши загальмувати, або звернути, врізався прямо в нього. З дерева посипався срібно-золотий пил, та окутав мене всього з голови до ніг. Я почав відчувати, що зі мною щось відбувається, і я теж перетворююсь на одну із цих намальованих істот.

Коли процес перетворення завершився, я зміг трішки себе роздивитись... У мене з'явився клюв, вуха перетворились на котячі, сам я покрився білою шерстю із рудими плямами. Руки та ноги перетворились на лапи. Таким чином, я став схожим на велетенську кішку... здається, на барса, але на морді замість рота, носа та вусів був яструбовий клюв, і не було зовсім ніякого хвоста. Я міг вільно продовжувати стояти на задніх лапах, без проблем тримаючи рівновагу, але не бачив в цьому сенсу, тому що на чотирьох було набагато зручніше та цікавіше (-:

Розмовляти я вже не міг, але це було і не потрібно, я і так почав розуміти всіх тварин, істот, і навіть рослин навколо мене, і відчував, що відтепер вони теж мене розуміють. Хлопець-лис зістрибнув з дерева, підійшов до мене, потерся о мою м'якеньку шорстку своєю, та "сказав", що ми можемо повертатись додому. Ми зайшли у найближчий будинок, і начебто наобум обрали двері квартири, але опинились саме в тій кімнаті, з якої я потрапив в цей казковий світ.

Кімната так і залишилась темною, але відтепер я міг легко бачити все, що тут знаходилось. Мабуть, очі теж зазнали якогось перетворення. Підлітків тут не було. Замість них нас зустріли п'ять різних тварин. Дві з них були жіночої статі, одна більше схожа на пантеру, друга на птаха, але пір'я мала зовсім мало - лише на крилах, голові та лапах. Троє інших я не знаю як описати, вони були суміш'ю дуже багатої кількості тварин, щоб можна було провести якусь анологію.. Але, що важливо, у всіх них залишилась якась частка "людяності", яку було помітно навіть неозброєним оком.

Коли я наблизився до них, вони сказали, що тепер я один з них, тепер я свій, і тепер вони можуть мені допомогти. В першу чергу вони невідомо звіди дістали мені костюм. Він був майже копією того, чим було вкрито моє тіло, але це був штучний вироб. Мені сказали, що це щось схоже на "другу шкіру", і її можна безперешкодно вдягати та знімати коли завгодно, але найбільш корисною вона є для захисту від холоду та пошкоджень у зовнішньому світі, наприклад, від поранень, або в бійці із іншими істотами. Ця друга шкіра була досить зручною, і я вирішив деякий час поносити її, щоб звикнутись.

Далі ми всі разом вирушили у зовнішній світ. Нові знайомі хотіли мене із ним познайомити, показати та розповісти про все навколо... Але не встигли...
Я пригадав, що у мене були із собою якісь речі, які вони забрали, і що на мене чекає дівчина, і що взагалі, відкриття цього світу не входило до моїх планів на цю подорож... І ПРОКИНУВСЯ ...

На годиннику було 6:45... в голові був жаль від того, що сон так несподівано закінчився... Але я точно знаю, що незабаром побачу його продовження, і тому не дуже розчаївся (-:

Як побачу продовження - обов'язково напишу. Це має бути цікаво (-:

Ось такі сни мені сняться

Коментарі

Гість: Gerlok Mayer

12.07.08, 14:42

Для мене сни як нові фільми цікаві і фантастичні.І я якось проснулась з жалем що сон закінчився і була впевнена що продовження буде, але його так і не було....

Ханік

22.07.08, 14:45Відповідь на 1 від Гість: Gerlok Mayer

ні, я точно знаю, що продовження буде (-:
я вмію "замовляти" собі сни

32.07.08, 14:47Відповідь на 2 від Ханік

навчиш,а?

42.07.08, 15:02Відповідь на 3 від Гість: Gerlok Mayer

це легко.
Пригадую, що мені снилось, і продовження чого бажаю побачити, думкою сам сам себе прошу щоб цієї ночі я подивився продовження...

Найскладніше в цьому - просто не забути подумати про це перед сном. Зазвичай я засинаю практично відразу, як моя голова торкається подушки

YriiL

52.07.08, 15:31

незабуть написать продолжение

62.07.08, 15:39Відповідь на 5 від YriiL

ніколи не забував. свої найцікавіші сни та їх продовження я завжди викладаю в блог

Маниа4ег

72.07.08, 15:46

последствия просмотра наруто и большое желание увидеть такие сны
в целом - понравилось...... много запомнил и не поленился написать

82.07.08, 15:56Відповідь на 7 від Маниа4ег

справа в тому, що останній раз я дивився анімацію досить давно, після цього більше дивився звичайні фільми, навіть не фантастику, звичайні комедії та мелодрами... звідки все це взялось уві сні, та чому саме сьогодні - гадки не маю

Shiporko