Цього разу вирішив опублікувати одну оповідку зі своїх старих архівів. Вона значною мірою відповідає моєму теперішньому настрою та чомусь здається, що могла б Вас зацікавити як вдмінний погляд з дещо іншого кута зору на події, які так чи інакше доводитьсь спостерігати вже протягом тривалого часу. Тут маю на увазі як історичну ретроспективу, так і наше повсякденне життя. То... Спробуємо разом зануритися у казку?

- Ну, усе, твоя узяла, - важко видихнув дракон, заклопотано роздивляючись рану.

- Забирай це дурне місто і володій ним. Тільки врахуй, жодної симпатичної діви там не залишилася.

- Зжер? - Грізно замахнувся лицар мечем.

- Здурів чи що? - скривджено махнув хвостом дракон: - навіщо їх жерти? Істеричок. Ці б@вдури теж думали, що жерти збираюся. Місто я захопив відразу. Ніякого опору. А до вечора дивлюся - делегація магістрату тягне якусь діву в білому балахоні з вінком на голові. Та кричить, сльози в три струмки. На, кажуть, забирай свою данину, тільки нас не чіпай. І бігом, бігом так назад. Тільки п'яти заблискали. А діва, як стояла, так і впала непритомною. Тільки я більше баранам віддаю перевагу. На рожні. Чи телятам.

- І що ж ти з нею зробив? - похмуро запитав лицар.

- Що, що. Вона була не квола та ще й гарненька. Ну забрав її до печери. Тут вона і опритомніла.

       Дракон гмикнув і знову втупився у свою рану.

       Лицар стягнув шолом з голови, стомлено притулився до дерева.

- І що далі?

- А нічого. Вранці прилетів на площу та сказав, щоб щодня приводили мені по діві.  Тільки набридли мені ці діви швидко. А якось помітив, що у бургомістра дружина молода. Ну, і наказав. І що ти думаєш? Привів її до мене. До того дійшло що інші заради місця в магістраті, посади при ратуші - самі почали мене вшановувати. А самі діви після цього гордо вишивали на своїх сукнях моє зображення.

       Дракон сплюнув.

- Ти головне, їх не балуй. Швидко на шию сядуть. Я їм періодично дещо влаштовував. То спікіруєш вночі та плюнеш вогнем по дахах, то чергового бургомістра хвостом пристукнеш за недоїмки. До речі, вдова першого, на наступну ніч сама прибігла до мене. Я її потім видав заміж за міського поета.

- Тиран ти. Деспот. - видихнув лицар.

- Дур@нь - зневажливо огризнувся Дракон - ти подивися на цих людисьок. Я їх десять років третирував, а вони. Подивися ж он на них.

       Лицар озирнувся. Стіни міста рясніли натовпом святково вирядженого народу. Над головами майоріли величезні транспаранти: Наш Дракон - найкращий дракон у світі! Слава Великому Дракону! Наш Дракон - непереможний! З Драконом - в майбутнє!

- Ну що, бачив? Вони ще оплакувати мене почнуть. Отже, ти їм відразу покажи де раки зимують. Спершу вибий зуби бургомістрові. Тварюка рідкісна, зате дружина... Сам підбирав йому. Ну, і знеси голови парі крикунів.

- За що? - здивувався лицар.

- Та ні за що. За недостатньо шанобливий погляд. Чи просто так, для профілактики. Потім обклади даниною, та такою щоб завили, а ти їм пізніше скостиш трішки. Вони і зрадіють. І обов’язково накажи притягнути до тебе пару дів або дружин знатнших і красивіших. Це їх відразу заспокоїть. Проймуться... Ну гаразд. Чого це я тебе учу тут? Там розберешся. Не маленький. Тільки врахуй - не повертайся до них спиною, поки не видресируєш під себе. Прощавай.

       Дракон хрипко видихнув і насилу змахнувши крилами, спробував злетіти. Важко набравши висоту, він втратив залишки сил і впав на гострі зубці скель. З боку міста долинуло сумне "Аах"!

       Лицар повільно розвернувся і попрямував до міських воріт. Крокуючи через поле він бачив, як натовп топчучи людей кинувася із стін. Дійшовши до воріт, гуркнув по них кулаком. Ні звуку не почулося у відповідь. Знизавши плечима, лицар висадив обидві їх стулки. Важкі ворота звалилися додолу. У хмарі куряви промайнули чоботи утікаючих стражників. Головна вулиця тягнулася від воріт і до самої площі. Бруківка уся була всіяна оберемками квітів та вінків. Через вулиці від будинку до будинку тягнулися святкові гірлянди. З балконів звисали транспаранти на честь Дракона, а також його портрети.

       Гуркочучи обладунками, лицар попрямував до площі. Святково одягнений натовп, що зібралася там, чекав переможця із заклопотано-настороженим видом. Ледве лицар ступив на площу, як бургомістр подав знак музикам, ті перелякано заграли.

       Лицар здивовано оглянув натовп і рушив до підвищення з трибуною. Бургомістр зустрів його коло драбинки і протягнувши на підносі ключі від міських воріт, клюнув носом в плече, хлипнув, але зустрівши холодний погляд лицаря, осікся і поспішив бухнутися на коліна. Натовп негайно наслідував його приклад. Лицар повільно піднявся на підвищення і оглянув площу. Його явно тут не чекали. Місто готувалося до повернення Дракона - переможця і тепер не знало як сприймати такий поворот долі.

- Встаньте люди! Дракона повержено і тепер ви вільні від його ярма. Більше ніхто не стане знущатися з вас, ганьбити ваших дочок і дружин. Більше ніхто не стане по ночах вриватися до ваших будинків і громити їх. Ніхто не стане грабувати вас і принижувати. Віднині ви вільне місто.

       Очі бургомістра спершу округлилися від подиву, потім затуманилися. Він вправно встановив на місце відпалу щелепу.

- Зараз я втомився і хочу відпочити. А вранці ми зустрінемося, щоб вирішити усі ваші нагальні справи - повідомив лицар, так і не дочекавшись вигуків тріумфування. Жінки з натовпу недружньо свердлили його оцінюючими поглядами.

- Де тут гостинний двір?

- Палац Дракона до ваших послуг - гикнув бургомістр.

- Палац так палац - знехотя погодився лицар і зійшов з підвищення.

       Натовп мовчки розступився і він попрямував до замку Дракона, який височів за площею. Бургомістр квапливо дріботав за ним. Вже коло дверей потягнувся до плеча лицаря і видихнув:

- Накажете діву привести?

       Лицар неприязно озирнувся на нього. Бургомістр боязко зіщулився:

- Як буде завгодно панові лицареві.

       Той, не відповідаючи, штовхнув ногою парадні двері і увійшов до будівлі. У спорожнілому замку він знайшов якусь кімнату з ліжком і звалившись на неї прямо в обладунках, забувся глибоким сном. Він був дуже втомленим після важкого, тривалого бою. Всю ніч йому снився регочучий дракон, що перетворювався то на дів, то на бургомістра.

       Ранок розбудив його шумом з площі. Лицар схопився і поспішив до зали. Побачивши двері, що вели на балкон, розкрив їх і вийшов назустріч вранішньому сонцю. Уся площа була заповнена мешканцями міста. На підвищенні надривався бургомістр. В цей час хтось побачивши лицаря, заволав, показуючи на нього. Бургомістр підняв голову.

- Ось він! Ось вбивця нашого обожнюваного Дракона! Безвідповідальний шукач пригод! Він зневажає нас! Він нехтує нашими традиціями! Відмовився від нашого дару - однієї з останніх дів міста! Авантюрист несе анархію і загибель усім нам! Ви чули, що він учора сказав? Ми тепер вільне місто!

- А хіба ми були рабами? Від чого ми вільні тепер? Від уваги і турботи нашого незабутнього Дракона? Від його захисту? Жоден дракончик не смів з’явитися в межах міста, боячись нашого Дракона.

- Жоден в@л@цюга і нахаба не смів збезчестити наших жінок і дівчат! Дракон розірвав би нахабу на шматки.

- А що з нами буде тепер? Хто захистить місто і хто наставлятиме нас?

- Хто забезпечуватиме закон і порядок? Місто осиротіло! І цей в@л@цюга сміє вважати себе визволителем!Смерть йому!

- Смерть йому! - Заволав натовп, а голосніше за усіх кричали і біснувалися жінки.

       Стражники і ремісники вже кинулися до дверей замку.

       Несподівано, обидві стулки парадного входу розлетілися вщент. У дверному отворі стояв лицар з важкою виблискуючою сокирою в руках. Очі його були недобре примружені, а на губах грала зловісна усмішка.

       Щось дуже знайоме було в цьому для натовпу і він мимоволі подався назад. Начальник стражників, котрий був забарився, несподівано звалився з розкбитою головою. Виблискуюче лезо сокири забарвилося яскраво-червоною кров’ю. Лицар, гримнувши обладунками, зробив крок вперед. Натовп в страху розступився в обидві сторони.

       Лицар нестримно кинувся вперед і вмить виявився на підвищенні. Переляканий бургомістр отримавши удар ногою в живіт впав на коліна.

       Лицар повернувся до площі.

- А з чого ви вирішили, що я звільнив вас? - недобре запитав він.

- Хто вам сказав, що я прийшов вас звільняти? Я переміг вашого хазяїна в бою і завоював це місто. І віднині ви належите мені з усіма вашим начинням. За правом переможця! Оскільки ви не розумієте іншої мови, то нехай буде по-вашому.

       Бургомістр неспокійно заворушився біля ніг. Лицар схопив його за комір.

- Коли я говорю, то усі мовчать і не дихають!

       Він відвів кулак в панцерній рукавиці і припечатав обличчя бургомістра. Той звично хлипнув. Потім підніс долоню до рота, виплюнув скривавлене кришиво зубів. Здивовано подивився на них, підняв очі на лицаря. Раптом його розбиті губи роз’їхалися в щасливій посмішці.

- Хажяїн. - радісно прошамкав бургомістр - шпрафшній хажяїн. Він пірнув головою вниз до чобіт лицаря.

       Лицар недбало, носком чобота відкинув бургомістра.

- Досить. А коли вже визнав, негідник, то не забувай про свої обов’язки. До вечора щоб були накриті на площі столи. Поетам приготувати оди. Музикам вигадати новий гімн. Усім гільдіям приготувати дари. Усім дівчатам і жінкам міста завтра з'явитися в палац. Я відберу для себе фрейлін, покоївок і служниць. Завтра оголошу вам розміри нових податей. А зараз, щоб хутко приготували мені обід. І прибрати замок. Інакше полетять голови.

       Він виразно струснув сокирою. Натовп полегшено зітхнувши, традиційно впав на коліна. Життя поверталося у звичну колію.

Лицар повернувся до бургомістра.

- До речі, Дракон мені щось казав щодо твоєї дружини.

- Я одрасуш пшлю жа нею - щасливо прошамкав бургомістр.

P.S. Ну що ж, завдяки Вашій підтримці мені вдалося перемогти у номінації "найкращий блог року". Для мене ця перемога була важливою та викликала чимало різних емоцій. Гадаю, Вам теж було цікаво спостерігати за перебігом подій та тут... Можу тільки відзначити, що без підтримки Вас усіх, моїх читачів, цього досягнути не вдалося б. Ще раз висловлюю свою глибоку повагу та вдячність!!!

P.P.S. За оригінальний текст оповідки висловлюю подяку сайту http://basik.ru/what_to_read/dragon/short/.

• Цікаво вийшло...: 79%, 23 голоса
• Згодиться.: 3%, 1 голос
• Та ну!: 17%, 5 голосов

Автор Renesmay

• Люблю за її квітучість!: 69%, 18 голосов
• Люблю, бо в цей час були якісь важливі події для мене...: 0%, 0 голосов
• Звичайна пора року.: 19%, 5 голосов
• Ні, не люблю! Не розумію, що у ній такого???: 4%, 1 голос
• Свій варіант у коментах: 8%, 2 голоса

І  краплі по лицю

Неначе дивна Музика Небесна.

А  під ногами

Мокрий сніг і крига…

Дивні відчуття…

Хтось скаже, що таке

Не можна полюбити,

А я люблю…

І знаєте, не можу тим  напитись…

Йде Дощ…

І Краплі по лицю…

І Дивні відчуття…

І Музика Небесна…

Йде Дощ,

Готує він Весну!

Тому і Радість відчуває  Серце.

06.03.09.

23:00

То був день, точніше вечір  після  концерту  "Вночі"... тож Музика земна  змінилась на  Небесну...дощову..... а дивні відчуття були зі мною всюди... Ваша Ружа

• Люблю котів!!!: 78%, 36 голосов
• Люблю їх, але маю на них алергію..(((: 7%, 3 голоса
• Люблю їх, але маю на них алергію!!!))))): 0%, 0 голосов
• Терпіти не можу!!! Так би взяв за хвоста і.....: 7%, 3 голоса
• Якось паралельно.: 9%, 4 голоса

Для людей, котрі по-справжньому відчувають природу, відчувають всі її зміни, все має значення, навіть найменша дрібниця. От , наприклад, ви помічали, шо навесні повітря інше, що у людей змінюється погляд, що в їхній очах з`являється надія, радість, вони ніби очікують якогось чуда.

Весна чарівна пора, та що там казати, кожна пора року по-своєму магічна, але зараз не про це... Чи помічали ви, яке навесні повітря? Воно, ніби напоєне щастям, в ньому ніби витає аромат любові, наскрізь просякнуте чудом і радістю...

А небо яке навесні? Чесно кажучи, я рідко дивлюсь на небо, але вчора помітила, яке воно яскраво-блакитне, чисте, як по ньому повільно в даль пливуть легкі прозорі хмари, і від тієї чистоти, тиші і меланхолії в душі поселяється почуття спокою...

А як прокидається від зимового сну природа? Як повільно, але впевнено з-під торішнього листя пробиваються молоді пагони зеленої трави, як на деревах набухають бруньки, згодом з яких проростуть молоді зелені листочки чи білі квіти весняного цвіту. А я гарно і ніжно цвіте верба, спочатку ніби боїться , що холод ще не відступив, тому її котики світло-сірого кольору, а потім , ніби , показує всю свою красу і її котики стають яскраво-жовтого кольору...

А як прокидаються люди від зимової сплячки? Я б сказала так: "Як прокидаються людські душі після зими?". Тут можна довго не шукати аргументів чи слів, просто подивітся на людину, на її одяг, жести, слова... Отак просто йдеш по місту і бачиш : отам вже дівчата вдягнені у світлі легкі курточки, жваво ведуть розмову, сміються, а там, ідуть люди і по-всьому видно, що вони чимось не задоволені, хоча, на дворі +12 і світить сонце і все вказує на те, що зима закінчилась. Отак одні люди вже впустили весну у своє серце, а інші ще ні...

Якщо ви дочитали до кінця, то у вас може скластися враження, що мені весна вдарила в голову. І ви знаєте, скажу чесно, що так, тому що щоденні клопоти забирають стільки часу і сил, що здається, що нічого доброго і світлого немає , але роззирнувшись навколо, я зрозуміла, що щастя і радість поруч нас, треба просто вміти їх вчасно побачити і знайти...