• А що?: 3%, 1 голос
• Згодиться...: 88%, 28 голосов
• Та ну, де про дракониху?: 9%, 3 голоса

Дублінський аеропорт

       О 18.00 здійснив посадку літак з Лондона. Пасажири виходили з терміналу після нетривалого перельоту. З-поміж них нічим особливим не вирізнялася молода дівчина, яка мала паспорт громадянки Фінляндії з  досить незвичним для місцевих жителів ім’ям - Ірен Ханко. Вона задекларувала метою візиту відвідини історичних пам’яток. Неподалік від аеропорту жіночка вирішила скорстатися послугами таксі.

 11 вечора того ж дня

       Чорне таксі, як і очікувалося, було у визначеному місці. Парочка “закоханих”, неквапливо вийшовши з з будинку, прогулялася по вулиці, спостерігаючи за людьми й оглядаючи вітрини магазинів. Знову неподалік промайнуло знайоме обличчя. Не криючись, Рейлі почала розповідати “своєму хлопцеві” про тітоньку, яка вже давно живе в цьому чудовому місті й останні декілька років  мешкала на околиці. Її поважний вік призводив до того, що вона дуже пізно лягала спати й провадила жваве листування з родичами, хоча й вирізнялася своїм важким характером. Так вона намагалася не дати остаточно піти у небуття своїм спогадам.
       Мерфі запропонував дівчині навідатися до цієї поважної родички й поспілкуватися з нею, аби й справді підтримати родинні зв’язки й розважити стареньку.

Півгодини потому

       Водій припаркувався на невеличкій вуличці Ерлскорт Індастріал Естейт (Earlscourt Industrial Estate), обабіч якої розташовувалися чепурні приватні будиночки. Разом із тим поруч були й будівлі “індустріального” призначення. Жовтий седан зупинився на початку вулички, даючи можливість своїм пасажирам здалеку спостерігати за таксі. Перекинувшись декількома словами з “тексистом”,  Рейлі та Мерфі почули звуки автомобільних двигунів та побачили світло фар. Таксі різко від’їхадо назад, заблокувавши дорогу седану й не даючи йому можливості рухатися вперед. Натомість, позаду нього став чималий пікап, а зі світлого мікроавтобуса вискочило кілька чоловіків зі зброєю. Пасажири та водій автомобіля спротиву не чинили.

Година потому

       Покружлявши містом, таксі зупинилося навпроти будинку, в якому тимчасово оселилися “закохані”. Неподалік було припарковано невеличкий “Форд” ірландців, котрих тимчасово попрохав оселитися поруч містер О’Каллаган. Фактично вони не були знайомі, але зникнення кількох “супроводжуючих” могло стурбувати їхніх колег та спричинити деякі необдумані вчинки. Цього прагнули уникнути  як ірландці, так і керівництво й колеги “туристів”.
       Те що сталося цього вечора, без сумніву, було прелюдією до подальших подій…  Даремні роздуми прагнули заполонити думки, але відпочинок був так само необхідним для підтримання належної форми та гарного самопочуття, як і об’єктивне розуміння навколишньої дійсності.

Ранок наступного дня

       Легкий сніданок з кількох круасанів опісля вчорашньої прогулянки змусив згадати про щось подібне до смажених ковбасок або ж індичої печені, хоча ці думки було одразу ж відігнано.
       Відкривши вікно в кімнаті, Рейлі визирнула на вулицю. Нічого нового не привернуло її уваги. Звична вуличка великого міста, яке зазнавало змін дуже поступово й існувало вже чимало століть… Змінювалися люди… Але пристрасті й уподобання залишалися. Пригадався доволі відомий середньовічний анекдот. Якось їй довелося почути про граматика, котрий, переправляючись через річку, запитав у човняра, чи знає той латину. Отримавши негативну відповідь, мудрагель зауважив: "Півжиття ти прожив даремно"! Проте трохи згодом човен почав сильно протікати. Перш ніж він пішов на дно, човняр поцікавився: "А чи уміє шанований пан плавати"? І, отримавши негативну відповідь, сказав: "Усе життя ти прожив даремно"! – і, стрибнувши у воду, поплив до берега.
       Зрештою, бажання відпочинку у дівчини змінилося на вже звичну налаштованість працювати.

Опівдні того ж дня

       Ірен вирішила особисто поспостерігати за цікавими американцями. “Дублінський Фенікс Парк”, куди вони сьогодні відправилися був одним із чудових місць для відпочинку, але милуватися природою не дуже випадало цього разу, оскільки “ігри на повітрі” не завжди бувають надто захопливими. Взаємна цікавість наростала й ще невідомо, чим подібне може скінчитися для обох сторін. Але й трохи оглянути оточуючу красу теж ніколи не завадить, тому що турист майже ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ належно поводитися в такій гостинній країні, як Ірландія... Й не забувати фотографувати, адже без цього також, ну, зовсім не можна обійтися.
       Через деякий час Ірен запримітила кількох ірландських хлопців, котрі теж виявляли інтерес до її «парочки». Звичні манери, але разом з тим деяка вимушеність у їхній поведінці видавала людей, котрим усе навколишнє видавалося набридливим та нецікавим. Схоже, їм кортіло скорше полишити це чудове місце.

Дві години потому

       Рейлі та Мерфі не сподівалися на щось нове від цієї прогулянки, але разом з тим вони хотіли ще раз пересвідчитися у наявності чиєїсь прискіпливої уваги. Кілька ірландців, яких було схоплено вчора їхніми колегами, виявилися не дуже говіркими й усе ще вважали за краще відмовчуватися. Проте зустріч у людяному місці з їхніми агресивно налаштованими колегами для останніх могла скінчитися цілком законним арештом співробітниками місцевої «Ґарди» (як називається тут поліція). Але разом з тим ніхто явно за ними не наглядав... Окрім  кількох хлопців містера О’Каллагана, яким прийшлася б більше до душі тепла компанія в якому-небудь пабі з келихом «Ґінеса» або чого-небудь міцнішого.
       Прийшов час вирушати додому. «Закохані» попрямували до виходу з парку й сіли до заздалегідь замовленого таксі. Натомість, ірландці скористалися власним транспортом, як і належить місцевим.

Вечір того ж дня

       Рейлі та Мерфі в своєму номері обговорювали останні «здобутки», але ніяк не могли визначитися з подальшим планом, адже досі лишалося чимало питань без відповідей...
- Ти й справді вважаєш, що я могла б разом з тобою тинятися по пабах?
- А тебе хіба не вчили цьому?
- Не бачу ані найменшої користі у моїй безпосередній присутності при ваших розвагах!
- А якщо я хильну зайвого й повз мою увагу проскочить щось важливе?
- Тоді я буду десь неподалік аби це «важливе» не встигло далеко втекти. З цього приводу можеш не турбуватися.
       Мерфі відкрив пакетик із чіпсами й простягнув дівчині. Рейлі відмовилася від пригощання, натомість, він набив собі рот вмістом пакетика.
- Знаєш, в Ірландії й справді своєрідний «культ» пабів, але це ще не означає, що кожен захоплюється подібним. Скоріше, паби є своєрідним звичаєм «гарного проводження часу», який вже існує протягом багатьох століть, але це ще не означає, наче б кожен надає подібному значної ваги, хоча й багато хто є «поціновувачем»...
       Рейлі пильніше подивилася на нього й подумки вирішила, що про подібне у подальшому розмов краще не заводити.
- Тут і справді вистачає привітних людей, але й не слід забувати про гостинність наших «фанатів», кількох з-поміж яких довелося учора запросити до себе Сіду.
- Подібні винятки лише додають принадності тутешньому життю, адже ти не заперечуєш, що в іншому разі воно видавалося б значно прозаїчнішим?
       На вулиці вже були сутінки. Вікна багатьох будинків яскраво світилися, додаючи їй своєрідності нічної краси міста, яку можна побачити доволі часто, хоча для цього потрібно принаймні хоч трішки уваги. Перехожих значно поменшало, хоча наставав час для нічних розваг. Бажаючі віддати належне нічному сну вже вкладалися... Почулося кілька пострілів.

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Хочу висловити подяку вельмишановній пані "Rizhenko Tany" за допомогу в редагуванні матеріалів цієї "Шпигунської серії". Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S.  Висловлюю подяку за чудовий малюнок також шановному "Aywengo".

Також Ви маєте можливість ознайомитися з епізодом << 5 >>.

• Хотілося б аби було продовження!: 72%, 21 голос
• Можна б і це почитати...: 10%, 3 голоса
• Нічого хорошого!: 17%, 5 голосов

Ірландський гумор

       Йому сподобався паб. Атмосфера було доволі життєрадісною. Відвідувачі замовляли пиво “Гінес” у високих стаканах, які звично перехилялися й слугували скоріше задля “підтвердження статусу” того, хто випивав. Присутніх було небагато. Обговорювалися останні новини та події місцевого життя. Неподалік від Мерфі прилаштувався огрядний чоловік середніх років із молодявою супутницею, яка зацікавлено  слухала його розповіді. Він продовжував, відпивши чималий ковток й явно піддавшись легкому впливу алкоголю:
- У історії Ірландії був принц Донеголський, або ж лицар О’Доннел. Якось на Пасхальному тижні він приймав у себе при дворі титулованого іспанського гостя, і їм не вистачило яблук. Він негайно послав слугу в найближче абатство, проте скупа братія відповіла, що, на жаль, від старих запасів нічого не залишилося і доки не достигне новий урожай яблук у них не буде. Тоді О’Доннел наказав надіслати ченцям у дарунок пакунок зі свічками. І посланець, який відніс їх, повернувся назад з кошиком чудових  яблук. О’Доннел одразу ж вигадав гельською мовою дотепний двовірш і відіслав його з найщирішою подякою до абатства: мовляв, він приголомшений відкриттям, що свічки допомагають яблукам дозрівати  раніше.

Ірландське життя

       Торгівельний центр з багатообіцяючою назвою “Ірландське життя” не вирізнявся нічим особливим. Звичні магазинчики, що тулился один до одного на його території, виглядали доволі прозаїчно. Звичайні туристи, які гуляли містом та вже не менш звичайні острів’яни. Дама з екстравагантною сумочкою та явно завеликими окулярами висловлювала своє невдоволення побаченим дуже різко моложавому чоловіку, який її супроводжував. Рейлі розгледілася. Вона нічого не мала проти щоби пройтися подібними магазинчиками. Тим більше, що така нагода випадала їй не так вже й часто. За кілька кроків від неї раптом з’явилося вже бачене колись обличчя. У пам’яті виринула знайома вулиця… Тьмяне освітлення…
       У Рейлі знову виникло бажання прогулятися нічним містом. Що ж… Якщо довелося мати справу з таким цілеспрямованим “супутником”, то при нагоді з ним не завадило б ближче поспілкуватися. Крім того, не завадило б побачити його “партнерів”, котрі могли б якось завадити цьому спілкуванню.
Вона вирішила більше часу приділити магазинам з одягом… А разом і поспостерігати за своїм “проводирем”, адже для нього теж відкривався “неозорий краєвид ” для збування часу.
Пройшовшись знічев’я по магазину й придбавши задля очей кілька дрібничок, Рейлі вирішила знову приєднатися до свого “провідника”. Кілька годин “денного сну” навряд їм могли б завадити, зважаючи на те, що до пабу більшість відвідувачів навідувалася під вечір.

Коротка розмова у пабі

       Мерфі скоріше відчув, аніж побачив, як хтось втупив у нього свій погляд. Озирнувшись, він запримітив Сіда, що сидів, сьорбаючи пиво та жваво щось обговорюючи з чоловіком років 45-ти. Через деякий час чоловік попрощався й, пройшовши повз Мерфі, попрямував до виходу. Коло дверей він чемно пропустив Рейлі. Сід пройшов за ним, трішки затримавшись поруч із Мерфі й непомітно поклав йому до кишені папірець. На обличчі дівчини сяяла чарівна посмішка, від якої важко було відірвати погляд. Як і належить туристу, Мерфі не збирався робити нічого подібного. Вона підійшла до нього й запропонувала ще трохи прогулятися містом. За кілька хвилин, вже прогулюючись Талбот-стріт, “закохана пара” звернула в одну з бічних вуличок та попрямувала назад до свого тимчасового помешкання. Озирнувшись й побачивши, що поруч нікого немає, чоловік витягнув із кишені хустинку й турботливо передав дівчині. У хустинці була записка. На папірці написано: “Сьогодні, 11 вечора, чорне таксі на перехресті Лоуер Ґардінер й Талбот”. Ну що ж… Ще одна прогулянка. Цікаво, як на подібне зреагують їхні “супутники”, якщо їм заманеться позбутися їхньої уваги. Адже в подальшому не завадило б дізнатися їхню справжню мету.

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Хочу також висловити подяку вельмишановній пані "Rizhenko Tany" за допомогу в редагуванні матеріалів цієї "Шпигунської серії". Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до блогу.

P.P.P.S. Хочу також висловити подяку за чудове фото шановному "infomatique".

Ви маєте можливість ознайомитися й із епізодомами  << 4 >> та << 6 >>.

• Хотілося б аби було продовження!: 79%, 48 голосов
• Можна б і це почитати...: 3%, 2 голоса
• Нічого хорошого!: 18%, 11 голосов

Ірландські поля

       Опісля сніданку з'явився автомобіль від містера О’Каллагана, й невисокий ірландець, під’їхавши до досить привабливого з вигляду будиночка на Ґленанаіл, 9 та привітно привітавшись з місіс Фіннеґан, забрав їхні речі  й повіз до заміського будинку, де на них чекали. Вони поїхали  Тюамськоїю дорогою (R 336) у західному напрямку, на “Автоколі Жойс” повернули на північ та, проминаючи якісь виробничі будівлі й торгівельні центри, дісталися “Автокола Кірвана” й повернули на на Хардфордсько дорогу (трасу  N 84). Їхати довелося вже вздовж невеличких ошатних будиночків, які були дуже подібними один на одного та межували з полями й зеленими насадженнями. Край дороги зрідка виднілися польові квіти. Назустріч їм траплялося чимало інших машин, але нікому не було діла до їхнього автомобіля.
       Недалеко від неоковирної придорожньої їдальні вони повернули на схід. У цьому місці паркан, викладений з каменю, виглядав якимось давнім історичним монументом. На протилежному боці дороги вже можна було побачити цікавіший витвір мистецтва, де з каменю було викладено лише своєрідний “фундамент” та стовпчики, між якими було вмуровано залізні ґратчасті конструкції. Від’їхавши ще трохи, вони повернули на північ й з’їхали на ґрунтову дорогу. Довелося оминути кілька сільських будівель, але проїхавши ще трохи, вони зупинилися посеред майданчика перед будинком містера О’Каллагана. Їхній автомобіль після ремонту вже очікував, виблискуючи новою фарбою.
       Вислухавши вибачення з приводу інциденту, Рейлі та Мерфі поцікавилися тим, чи підозрюють їхні “ірландські друзі” когось у цьому нападі… Натомість їх запевнили, що нічого подібного з-поміж хлопців з ІРА ніхто не міг скоїти. Проте після кількох хвилин розмови вдалося довідатися про групу в рядах ІРА, що нещодавно вимагала зміни керівництва організації та упровадження суворіших вимог щодо участі в ній. Ця група, порівняно невелика, відкололася від основної організації. Але наскільки було відомо містеру О’Каллагану, ні відповідних ресурсів, ні можливостей вони не мали… Навіть віскі.
       Околишніми шляхами через поля вони дісталися траси N 17, повернули на південь і на колі “Мерве” виїхали на звичний шлях до столиці країни по N 6. Сільські краєвиди чергувалися з невеличкими поселеннями й містечками, які мимохіть пролітали за вікнами автомобіля. Коло Атлона вони влилися у потік в напрямку Дубліна автострадою М 6, яка неподалік Кіннеґада перейшла у М 4.

Вечір того ж дня

       Діставшись міста, “туристи” вирішили ще кілька днів побути в країні й зупинилися у досить дешевому (але цілком задовільному щодо розташування та ціни) Абрахам Хаус (Abraham House) на Лоуер Гардінер, 82. Готель, м’яко кажучи, не відзначався рівнем сервісу. До того ж двоповерхові ліжка повною мірою дозволяли утамувати ностальгію за роками, проведеними у навчальних закладах. Але це деякою мірою компенсовувалося порівняно незначною прискіпливістю персоналу при заповненні відповідних документів. Крім того, цей спальний заклад був одним з багатьох подібних і клієнти в них зустрічалися найрізноманітніші.
Проведений тут час давав також можливість поспостерігати за навколишнім життям та орієнтовно встановити причини нещодавнього нападу. Рейлі вподобала невеликий бакалійний магазин дещо південніше на цій самій вулиці. Поблизу можна було дістати гарний  гарячий сніданок. А втім, Кельтський паб на розі Талбот стріт та Лоуер Гардінер теж був вдалим місцем для розмов.

Півгодини потому

       Рейлі вирішила купити щось їстівне й, залишивши Мерфі, облаштовуватися  у щойно винайнятій кімнаті (а заразом, і відпочити після дороги), пішла вздовж вулиці до бакалійного магазину, який вона примітила ще під час свого попереднього перебування у Дубліні. Придбавши кілька сандвічів, булочок та круасанів вона вийшла на вулицю й почала повертатися, коли побачила дещо дивного, але разом з тим непримітного, як їй здалося, молодого чоловіка. Він на певній відстані йшов за нею, залишаючись у тіні будинку. Рейлі зробила вигляд, що роздивляється споруди на протилежному боці вулиці й трохи сповільнила хід, дозволивши чоловіку порівнятися з нею.
       Бічним зором вона побачила, як він кинув на неї поквапливий погляд. Надалі протягом деякого часу дівчина “тримала” його поруч із собою, не відстаючи, але й не даючи можливості випередити себе. Чоловік встиг вийти з тіні будинків, але опісля хвилини такого “крокування” завернув до найближчої підворітні.

Ранок наступного дня

       Мерфі вирішив поспілкуватися з місцевими членами ІРА. Для цього чудово підходив “Селтік Лодж”. Рейлі вирішила теж туди навідатися й оглянути новий для неї заклад. Як виявилося, тут вже протягом тривалого часу існував “гостьовий будинок ”, де можна було зупинитися на деякий час. Окрім того, у цій симпатичній з вигляду чотириповерховій будівлі, яка ззовні навівала думки про ХІХ століття, розташовувалися паб, що вважався одним із найпопулярніших місць для відпочинку. Разом з тим тут був і невеликий ресторан, в якому можна було скуштувати ірландської "домашньої" їжі. Вздовж стін, оздоблених плиткою "під камінь", стояли жовті диванчики. Звичні ресторанні прямокутні та круглі столики, дерев’яні стільці... Дерев’яні ж перегородки між різними “кімнатами” ресторану було прикрашено "модерними" плакатами та картинами. Тут знаходився й невеликий бар. Молодий бармен, зважаючи на ранковий час та незначну кількість відвідувачів увімкнув маленьке радіо. У новинах саме передавали про події в Ольстері, де група озброєних людей захопила завод з виробництва віскі… Вже тиждень не вдавалося отримати від них чіткого формулювання вимог. Це ще більше викликало стурбованість тамтешньої поліції, оскільки в заручниках перебував і персонал заводу…
       Після сніданку Мерфі зателефонував містеру О’Каллагану й трішки посидів у класичному пабі, натомість Рейлі вирішила навідатися до торгівельного центру з багатообіцяючою назвою “Ірландське життя”.

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Хочу також висловити подяку вельмишановній пані "Rizhenko Tany" за допомогу в редагуванні матеріалів цієї "Шпигунської серії". Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до блогу.

P.P.P.S. Хочу також висловити подяку за чудове фото сайту www.sxc.hu/.../550167_foggy_irish_field.jpg...

Також Ви маєте можливість ознайомитися з епізодами << 3 >> та << 5 >>.

• Хотілося б аби було продовження!: 76%, 29 голосов
• Можна б і це почитати...: 13%, 5 голосов
• Нічого хорошого!: 11%, 4 голоса

• вірю й бачив НЛО: 22%, 2 голоса
• Брехня: 78%, 7 голосов

звичайний лазерний промінь іонізує навколо сбе повітря. по цьому струмочку здатен рухатись електрострум. здатен рухатись і заряд блискавки, який запросто можна напративи в танк. дальгість дії до 2 км. ефективність 100%. перші випробування проведено.

поюзайте нет.

хто поняв той поняв. хто ні то хріново. думайте.

Вигляд з космосу затоки та доків у місті Гелвей (Galway City).

Транспортування (останній етап)

       Рейлі відчинила двері й сіла в автомобіль. Авіапереліт видався їй доволі приємним. Вантаж, який вони з Мерфі супроводжували на “приватному” літаку, вдалося допровадити без будь-яких перешкод. Особливо з боку ірландських митних органів. Але…
       В одній невеличкій фірмі поруч з аеропортом Дубліна (яка займалася "бюджетними" автомобілями) довелося взяти в оренду досить пристойний седан. У  подорожі країною Рейлі та Мерфі мав супроводити колега на ім’я Сід. На вигляд доволі молодий чоловік з впевненим поглядом та безпосередніми манерами.
       Як з’ясувалося, значна частина вантажу, беручи до уваги порівняно великі габарити, повинна була прибути до Ірландії морем. Неподалік від берегів країни корабель з різними агрегатами для нарощування виробництва віскі мали зустріти місцеві партнери та спробувати вивантажити хоча б частину з того, що було на борту. Проте несприятлива погода завадила цьому. Тож корабель мав причалити в Ірландському порту. Для зручності було обрано Гелвей.
       Начальник місцевої поліцейської дільниці мав деякі ускладнення, адже нещодавно (і доволі несподівано) його дружина розпочала процес щодо розлучення. Звичайно, це не обійшлося без претензій матеріального характеру. Разом із тим розлучення вимагало доволі значних витрат на послуги юридичного характеру (як відомо, вони зазвичай не вирізняються дешивизною). Разом із тим головний докер вже протягом тижня перебував у відпустці, а його заступник був давнім другом поліцейського.

Вечір того ж дня

       З океану віяв  порівняно слабкий прохолодний вітер, але відчувалася його неосяжна сила, яка нещодавно вирувала під час негоди. Запах солоної води та викинутих на берег водоростей, що вже  встигли залежатися, викликали різні спогади. Моросив дощ, але Рейлі та Мерфі не відчували будь-яких незручностей. З’явилося кілька вантажівок та ірландці на власних авто, які й повинні були безпосередньо зайнятися багажем.
       Перша неприємність трапилася тоді, коли вони розвантажували сусідню яхту. Її  капітан швидко пояснив їм, що в нього немає нічого, що було б настільки габаритним, аби зацікавити їх. Мерфі, вбачаючи відсутність вантажників, зателефонував містеру О’Каллаґану,  й той з ентузіазмом виправив помилку.

Кілька годин потому

       Дві машини, які їхали вздовж доків, зненацька зупинилися неподалік від автомобіля, за кермом якого був Сід і до якого саме прямували Мерфі та Рейлі. Відчуття небезпеки посилилося. За кілька секунд у руках водіїв та їхніх пасажирів з’явилася зброя. Натомість реакція Мерфі та Рейлі не підвела їх. Сід також виявився непоганим компаньйоном, відкривши по противнику загороджувальний вогонь з автоматичного пістолета-кулемета. За кілька десятків секунд стрілянина вщухла й нападники миттєво зникли в темряві. Хоча на місці лишилося бите скло, а орендований автомобіль з очевидністю потребував ремонту.
       Цей інцидент примусив вантажників поквапитися, адже звуки стрілянини могли привернути увагу сторонніх, а ті, в свою чергу, могли викликати поліцію. Разом із тим додаткових причин для хвилювання не було, оскільки ніхто не постраждав.
       Корабель мав залишити доки тієї ж ночі. Мерфі та Рейлі мали заночувати у родичів містера О’Каллаґана (Мерфі заснув у вітальні перед телевізором). Натомість Сід повинен був зупинитися в їхніх сусідів як американський турист. Вони саме здавали кімнату.

Ранок наступного дня

       Місіс Фіннеґан виявилася напрочуд привітною жінкою в літах. З нею було доволі приємно спілкуватися, сидячи за чашкою чаю. Вона розповіла Рейлі, що її чоловіка немає вдома. Він мав проблеми зі здоров’ям, тому ліг на кілька днів у лікарню. Загалом, останнім часом її життя було монотонним. Старший син працював на державній службі в Дубліні. Він вже мав двох дітей. А молодший поїхав “підкорювати” Англію. Йому пощастило влаштуватися на роботу до крематорію, де йому, за висловом місіс Фіннеґан, “навіть платили за спалювання англійців”.
       Розпитуючи Рейлі про її життя з Мерфі, оскільки, як вона вважала, їм тільки нещодавно довелося одружитися (це вигадали для виправдання історії про “подорож Ірландією”), жінці закортіло дізнатися про першу зустріч “молодят”. Рейлі змогла тільки відказати:
- О… Він просто прийшов до мене додому й впав до моїх ніг!!!
Натомість місіс Фіннеґан стримано поміхнулася:
- Можу тільки уявити, як Ви протираєте підлогу.

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Хочу також висловити подяку вельмишановній пані "Rizhenko Tany" за допомогу в редагуванні матеріалів цієї "Шпигунської серії". Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до блогу.

P.P.P.S. У зв'язку з деякими об'єктивними причинами в мене не скоро вийде написати продовження, тож прошу зважати на цю обставину у разі виникнення якихось зауваження з приводу обсягу цього епізоду. Якщо ж бажаєте аби я потім надіслав Вам запрошення, - залишайте коментарі до цієї замітки.

Також Ви маєте можливість ознайомитися з епізодами << 2 >> та << 4 >>.

• Хотілося б аби було продовження!: 77%, 33 голоса
• Можна б і це почитати...: 12%, 5 голосов
• Нічого хорошого!: 12%, 5 голосов

Мета тренувань - підтягувати ослаблене,

укріплювати тіло та шліфувати дух.

Уесіба Моріхей

Трішки  роздумів

       Рейлі відчувала втому. Протягом останнього тижня їй довелося проїхати доволі велику відстань. Кілька перельотів через океан теж давалися взнаки. Вона не почувалася розчарованою, але емоції начебто полишили її. "Параліч емоцій"… Цікава назва, якою користуються психіатри, але в декого може викликати хіба що… Рейлі посміхнулася.

Вечір того ж дня

       Беручи до уваги звіт, наданий керівництву  Управління після всебічного обстеження стану здоров’я Рейлі, а також  її не останню роль при налагодженні дружніх взаємин з однією "бойовитою організацією", вони прийняли рішення тимчасово дати їй завдання "розібратися в системі тренувань" майстра бойових мистецтв. Він протягом багатьох років виховував нові покоління учнів у власній школі в Японії (хоча досі не викликав інтересу в "керівних осіб").

       На Рейлі  очікував черговий авіапереліт…

       Натомість,у цей час Мерфі в головному офісі намагався  розібратися у  тонкощах транспортування до Ірландії усього обумовленого угодою начиння, що вимагало якнайретельнішого підходу (хоча він також сподівався на нові зустрічі за склянкою у гарній компанії).

Тиждень потому

       Майстер виявився набагато тактовнішим, аніж очікувала  Рейлі. Якось, коли вона заснула під  час занять, він чемно переступив через неї та попросив вибачення (хоча натомість довелося вислухати оповідку про майстра Сайєн Шоку, який не менш чемно поводився з власними учнями). А загалом, її відпочинок, що чергувався з тренуваннями та заняттями (при доволі непоганій попередній підготовці), був цілком задовільним.

       Кілька  разів їй доводилося навідуватися до місцевого офісу Управління, задля отримання подальших інструкцій та аби надіслати свої звіти керівництву. Офіс розташовувався в індустріальній зоні міста й був оточений старими занедбаними будівлями, аби не привертати зайвої уваги сторонніх. Історична забудова (що мала технічне призначення, слугуючи колись фабриками та невеличкими заводами) викликала певне почуття якогось відсторонення від реалій сьогодення. Здавалося, що ти їдеш на сучасному автомобілі у іншому часовому вимірі…

       У пам’ять  Рейлі врізався кумедний випадок, коли в майстра не викликали захоплення її результати, що вона їх продемонструвала на невеличких змаганнях, проведених серед  таких, як і вона початківців. Її результати були найкращими, але це не спричиняло захвату в майстра. На питання він лише зауважив, що вона не бачить мети… Хоча… Що ж і справді є метою?

Місяць потому… Ранок

       Самопочуття було більш-менш нормальним, але ще так хотілося залишитися й нікуди не їхати. Перефразовуючи відомий вислів, в Рейлі кермо було якраз десь поруч. Ранковий виїзд із міста до Даллеса. Надалі слід було знову летіти до Ірландії, супроводжуючи "спеціальний" вантаж. Очікувалися нові переговори. Мерфі, як йому і належить, навряд буде розчарованим, адже стосунки з "партнерами" були настільки чудовими, що після "нічних посиденьок" сильний сон навалювався трохи чи не на кожного, хто був там присутнім…

       Хоча… Наслідки для кожного могли бути доволі специфічними. Рейлі подібна  перспектива не захоплювала, й вона воліла вже під ранок допомагати Мерфі "приводити до ладу власні думки"…

       … І  це їй вдавалося.

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також я не маю на меті вигравати конкурс (або ж боротися за приз), тож прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до мого блогу.

P.P.Р.S.  Хочу також висловити подяку вельмишановній пані "Rizhenko Tany" за допомогу в редагуванні матеріалів цієї "Шпигунської серії".

Також Ви маєте можливість ознайомитися з іншими епізодами:

 << 1 >> та << 3 >> .

• Хотілося б аби було продовження!: 77%, 53 голоса
• Можна б і це почитати...: 10%, 7 голосов
• Нічого хорошого!: 13%, 9 голосов

Несподіване відрядження

       Розвідувальне управління вирішило з'ясувати, як саме контрабандна вогнепальна зброя зі США потрапила до “ІРА” (“IRA” ) в Ірландії. Вони дізналися, що її транспортували через місто Краннаґ (Crannagh). Тож туди для проведення  розслідування й направили агента Мерфі.
       Кожного понеділка об одинадцятій годині він надсилав закодований проміжний звіт. Першого понеділка він повідомив, що зустрів деяких людей, стосовно  яких у нього виникли підозри щодо їхнього  членства в ІРА. Другого понеділка він повідомив, що з'ясував, де знаходиться місце зустрічі ІРА. Третого – що він має певність відповідно до деяких підтверджених членів ІРА і що скоро вони зведуть його з чільниками організації. Але наступного понеділка жодного повідомлення не надійшло. Так само, як  і того, що настав за ним.
       Тож служба розвідки вирішила відрядити в Ірландію Рейлі, аби з’ясувати, що сталося з Мерфі. Прибувши у пункт призначення, жінка одразу ж пішла в таверну  і спробувала зазнайомитись із барменом.
       Відчувши приязнь бармена, запитала в нього, де можна знайти Мерфі.
 "Що ж, -  відповів бармен, - якщо ви хочете знайти Мерфі-констебля, то йдіть до автостради, поверніть ліворуч і пройдіть 4 квартали до поліцейського відділку".
       Рейлі зрозуміла, що це був не її Мерфі. Вона описала докладніше  зовнішність чоловіка, котрого їй потрібно було знайти.
       Бармен сказав:
"О, здається він схожий на Мерфі-фермера. Добре, тоді  прямуйте по Болотяній Вулиці вниз, далі – пагорбом до околиці міста, повернете праворуч і тоді 2 милі прямо ".
       Рейлі знов зрозуміла, що це не є потрібна їй людина. Вона терпляче пояснила, що її Мерфі  приїхав із Америки приблизно 5 або 6 тижнів тому.
 "O, - відповів бармен, - то ви шукаєте Мерфі-шпигуна".

Тиждень потому…

     Це діялось десь опівдні. На автобусній зупинці було чимало людей. Серед них була доволі стильно одягнена дівчина років двадцяти п’яти. На ній були капелюшок, плащик та  рукавички. Однак  вигляд вона мала таки досить серйозний. На зупинку підійшло кілька молодиків, не надто обтяжених як  інтелектом, так і будь-якими уявленнями щодо моралі. Вони на всю реготали, дудлили  пиво з пляшок та лаялись на чому  світ стояв. Звісно, побоюючись цих хлопців, присутні мовчали. Але тут один з-поміж них спромігся  образити дівчину. Не просто штовхнув або обізвав, а плюнув на капелюх. Вона, не довго думаючи, відкинула його подалі. Але натомість одразу витягнула з-під плаща SIG P228. Кілька пострілів дуже швидко пролунало у напруженій атмосфері. Ніхто з-поміж нахабних молодиків більше не піднявся, хоча надалі стало відомо, що одному з них пощастило вижити. Дівчину так і не знайшли.

Вечір наступного дня

      Літак здійснив посадку в Даллесі… На Мерфі та Рейлі вже очікували співробітники Управління розвідки. Адже їх мали негайно доправити на розмову з відповідальним працівником. За складних умов їм вдалося налагодити близький  контакт із керівництвом ІРА. Доправлена в Ірландію зброя мала так само повернутися до США контрабандою, але натомість було потрібно створити умови для поставок обладнання в цю країну з метою нарощування виробництва віскі (хоча містер О’Каллаґан наполягав також на кількох контейнерах горілки)…
      Адже що може бути важливішим для справжніх ірландців?

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також я не маю на меті вигравати конкурс (або ж боротися за приз), тож прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до мого блогу.

З продовженням Ви маєте можливість ознайомитися на http://blog.i.ua/community/1307/421158/.

• Цілком пристойно написано!: 81%, 381 голос
• Можна й це прочитати...: 12%, 58 голосов
• Нічого хорошого!: 7%, 33 голоса

нехотіть попід дахами та балконами. збережімо власне життя.

красною стрілкою показано снаряд.

снаряд після дідриву. тримаю в руках.

тойже снаряд, що в руках тільки на землі

снаряд до підриву на землі.

19.11.2009 року о 14 год. 30 хв. групою піротехнічних робіт АРЧ АРЗ СП ГУ МНС України в Чернігівській області знищено  авіаційний снаряд калібром 37 мм часів ВВв. Під час обстеження місця виявлення ВНП було знайдено ще 1 авіаційний снаряд калібром 37 мм, часів ВВв, який також було знищено. 

   На місце знахідки снаряду з Чернігова прибула група піротехнічних робіт аварійно-рятувальної частини аварійно-рятувального загону спецпризначення ГУ МНС України.

   Ржаву залізяку вони ідентифікували як бронебійний снаряд, який без сумніву в землі пролежав з часів Великої Вітчизняної війни. Обстеживши ділянку металошукачем сапери знайшли ще один ідентичний боєзапас.

   Як розповів начальник групи спецпризначення знайдена «іграшка» була небезпечною. Снаряд сконструйовано таким чином, що вилетівши з гармати він якби знімається із запобіжника і при зіткненні з ціллю в нього спрацьовує заряд. Він надає снаряду додаткового прискорення для пошкодження броні на техніці. Так, при нахилі снаряда кінцем вниз міг спрацювати спусковий механізм, який би і підірвав заряд у снаряд.

   Після другої години дня сапери замінували знахідки тротиловим зарядом і підірвали. Вибух за гучністю був не сильнішим за постріл з рушниці, сапери говорять, що чим тихше бахнуло, тим якісніше вони виконали роботу.

   Під час другої світової війни подібні снаряди застосовували у 37-ми міліметрових гарматах як Німеччиною, так і Радянським Союзом. Німці зокрема використовували гармату PaK-35/36 (РаK - Панцерабверканоне). Її називали «військовою калаталкою», адже вона могла робити близько двадцяти пострілів на хвилину. Але для легендарного танку Т-34 вона була не надто страшною зброєю. Згадуються випадки коли танк витримував 24 влучання з цієї гармати і виходив з ладу тільки при прямому влучанні в основу башти. А це не так легко зробити по рухомій цілі.

   Радянська армія снаряди цього калібру застосовувала на автоматичних гарматах, які встановлювались на легких літаках. Вони, до речі, під час війни базувалися на аеродромі в Ічні. Злітна смуга розміщувалася в кінці райцентру поряд з дорогою, що зараз веде до Крупичполя. Цілком можливо, що снаряди «родом» саме з цього аеродрому, проте й не виключено, що з німецької «калаталки».

прохання: хто знає людину яка знається на снарядах 37мм передайте замітку. просто снаряд точно ідентифікувати невдається

*

*

* * *

*

*

**

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

**

*

*

*

*

*

*

*

*

**

*

*

*

**

*

**

*

*

*

*

*

*

*

**

**

*

*

*

*

*

**

*

*

*

*

*

**

*

*

*

*

*

*

*

*

*

**

*

*

*

**

*

*

*

**

*

*

*

*

*

*

**

*

*

*

*

*

*

*

**

*

*

*

*

*

**

*

*

*

*

*

*

*

**

*

*

*

*

*

*

**

*

*

*

*

*

*

*

**

*

*

*

*

*

**

*

*

*

**

*

*

*

*

*

*

**

*

*

*

**

*

*

*

*

*

*

*

**

*

*

*

*

**

*

*

*

*

**

*

*

*

*

*

**

**

**

**

*

**

*

*

**

*

**

*

*

*

***

*

*

*

*

**

**

*

**

*

*

*

*

*

*

***

*

*

*

*

*

*

*

**

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

**

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

її ніхто н е з н а є.

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

*

**

*

*

*

*

*

*

ця замітка варта топу. :)

• РККА готувалась до оборони - не готувалась до нападу.: 0%, 0 голосов
• РККА готувалась до до нападу - не готувалась оборони: 96%, 27 голосов
• сересере - аплот міра ва всьом мірє!: 4%, 1 голос

в ідеалі вибухонебезпечним є кристали йоду, але у вільному продажі його нема. він коли мокрирй безпечний, а коли висиха то при дотику до нього нього відбувається мікровибух. пальці в результаті стають жовтими від йоду.

це теорія, а далі практика.

спробуємо добути кристали йоду власноруч із звичайного йодного розчину. для цього в йод добавляємо енну кількість уксусу і ще якоїсь хріні. я добавив перекись. за 10 хвилин отримав осад у вигляді гострих чорних кристалів. злив коричневу гидоду. кристали підсушив. виклав на папір. цікавий ефект, при тому що бумага залишилась чиста, під нею стіл став коричневого кольору.

нажаль я хімії добре незнаю і мабуть помилився із перекиссю водню тому вибухів при дотиканні невідбувалось.

але в ідела все мало вийти. АГОВ! ХІМІКИ, ДОПОМОЖІТЬ!

в очах майже немає різкості, дуже драьтують посторонні звуки. в очах різь, тіло ніби бере судорога. час від часу виника відчуття що провалюєшся в безсвідомий стан. почуття загалом притуплені.

бажання лягти поспати є, але організм відмовляється засинати. моторика пальців під час друку значно уповільнилась, думки формуються чітко, але повільно.

легке відчуття апатії. дискомфортт в лівій частині грудей-в області серця.

висновок: людина може практично неспати протягом  трьох діб без значних ознак у зміні самопочуття. до виживання за надзвичайних умов буде здатна за наявності харчування в достатній кількості та в помірних кліматичних умовах.

• БРАТ ЙОБУ ДАВ: 24%, 4 голоса
• ТРИМАЙСЯ ЧУВАК, А Я СПАТЬ!: 76%, 13 голосов