Вірш....

Я спав, прокинувся, прозрів,
Всю правду гордо привітав,
і думаю розрушило це міф.
Вона була таки повія,
Хоча тоді я це не знав,
Мої думки ховала мрія.



Ну як скажіть іще назвати,
За блага віддаючу тіло,
І не спроможною кохати.
Її потрібно жалкувати,
Мені здається це не мило,
З немилим їсти, жити, спати.



А я? Я був сліпий,
Не розумів і так кохав,
Засліплений красою мрій.
Я вірив, а тому щасливий,
Бо правду я тоді не знав,
Неначе птах летів у вирій.



А що тепер? Відкрились очі.
Тепер я ясно бачу даль,
І в підсвідомості шепоче.
"Тепер ти вільний від брехні,
Усе, що хочеш вибирай",
І щасття судженне мені!