Патріотичний вірш "Українське серце."

Я страшенно вибачаюсь і прошу пробачення,
Та мені уже набридло наше телебачення.
Вже набридли ці розмови про наших політиків,
Депутатів, олігархів, юних аналітиків.
Про проблеми в Україні і хто в цьому винен.
І про те, хто ці проблеми вирішить повинен.
Ющенко видав указ, Тимошенко заявила,
Янукович не підтримав. Як все надоїло!!!
Надоїло жить в країні, де брехня гуляє,
Де корупція не менша, а лиш процвітає.
Вже дістала ота криза і проблеми з газом.
Всі ці лозунги дістали: «Вийдем з кризи разом!»
Вже дістала наша влада і слуга наш тато.
І дістали оці крики: «Україна в НАТО!»
Вже набридло це читати, що «Вона працює!».
Не працює вона тут, а лише грабує.
Вже набридла всім ця фраза: «Ці руки не крали!»
Це брехня! Ці руки крали, да іще й не мало.
Вже набрид цей «добрий» лідер, що всіх запевняє:
«Україна запрацює!» й очі в бік ховає!
Кожен раз нам обіцяють – будуть переміни,
І зарплата буде більша, і бюджет країни.
І навчання безкоштовне, без проблем робота,
І до кожної людини клопітка турбота.
Будуть пенсії великі, будем краще жити,
Будуть неньку Україну дуже всі любити.
Але що це? Надурили? Просто обіцянки?
Як доходить вже до діла, то лише мовчанки.
А як спробуєш спитати, кожен лиш киває,
Бо ніхто у нашій владі відповідь не знає.
Ви всі безвідповідальні, й це погана риса.
І ховаєтесь у норку, як остання криса.
Всі рятують свою шкуру, честь свою минають,
Бо політики всі наші совісті не мають.
Називають українців бидлом і козлами,
А скажіть мені на милість, хто ж ви поряд з нами?
Ви всі зрадили народ свій, знищили державу,
Зруйнували всю культуру, безжалісно й криваво.
Обнагліли аж до крику кляті бюрократи,
Ще й ховаються від правди за свої мандати.
Так і хочеться сказати: «Геть усі, панове!».
Розпустити весь парламент і почати знову.
І забрати в депутатів всі вкрадені гроші,
Хай попробують так жити лідери хороші.
Розраховують лише хай на свою природу,
Хай побачать як живеться їхньому народу.
Дати в руки їм граблі, заступ і лопату,
Хай попробують земельку руцями пахати.
Хай хоч раз в житті своєму з’являться мозолі,
Не від кейсу із грошима, а лихої долі.
Знаю, знаю. Це слова лиш. Що тут вже казати!
Нашій владі на громаду просто наплювати.
В них проблеми зовсім інші: Як набить кармани?
Як зробити, щоб відстали ці «козли» й «барани»?
Як отримати відпустку, і машину взяти?
Як добудувать квартиру, вже, мабуть, десяту?
Як відправити у Лондон дитину свою вчитись?
Як отримати хабар, та й щоб не попалитись?
Що робити, скориставшись якісним моментом,
Щоб нарешті вже дістати місце президента?
В усіх політиків на думці лиш одна турбота –
Забезпечити родину і свойого рота.
Всі од’їли собі пуза і лиця квадратні,
Покупляли євро-дачі, на землі приватній.
А за що, скажіть, зарплата вам така велика?
20 тисяч гривень в місяць – це вже нагло і дико!
В чому користь вас у владі? Чим вас похвалити?
Ви не вмієте нічого як лише ганьбити.
Ваш язик лише й уміє, що критикувати,
А до діла як довести, то на все начхати.
І на мову, на культуру, і на дух цілющий.
На народ весь український – вічний невмирущий.
Цей народ страждав немало, пережив всі страхи,
І тепер, завдяки владі, все іде до краху.
Подивіться ви навколо, ваш народ страждає.
Жебракує в переходах, долі їм немає.
Скільки можна вже брехати: «Будем жити краще!»
Скільки раз звучить ця фраза, а стає лиш важче.
Скільки можна вже кричати: «Йдемо у Європу!»
Повставайте з ваших крісел і ідіть у баню!!!
Не дійдемо ми в Європу, припиніть розмови!
Не підходять під стандарти нинішні умови!
Лиш куди ми точно дійдем – в прірву соціальну,
Якщо в владі не почнуть всі працювать нормально.

Рік 2010-тий за вікном буяє
Що очікувати далі, те ніхто не знає.
Будем знову сподіватись, будем далі жити,
Будем ми життя старатись трішечки змінити.
Щоб позаздрив нам француз, росіянин, німець.
І щоб гордо це звучало: «Так, я українець!»
Ми піднімемось з колін, задамо всім перцю,
Бо у кожного в душі в нас українське серце!!!

Володимир Нагорнюк
http://vkontakte.ru/id17977399