"На схилах зацвітають аметисти..."

На схилах зацвітають аметисти.
Світ не просяк ще жаром  руйнівним.
І хочеться за хвилями поплисти
По буйнотрав’ю  пізньої весни.

Пройдуть роки. Так само забуяє
Козацький степ, одвічно молодий.
Та жаль мені, що доля не вертає
Людині весни, взяті назавжди.

Попереду, за випаленим літом,
Час в’янення і камінь межовий.
І квіти ті, що вчасно не помітив,
Вже втрачені навічно, хоч завий.