Всі ми там будемо...

...Я стояв за декілька кроків від розщелини.Гаряче повітря ривками виходило з під землі,це нагадувало останні подихи людини...чим ближче я підходив до неї,тим ясніше розумів-дороги назад немає...З наближенням ставало дихати все важче і важче,повітря було якесь жорстке і відчувався запах сірки...Підійшовши до самого краю я вирішив присісти,куди поспішати,ось він кінець..Обпершись на камінець я глянув вниз...яскраве світло вдарило в очі,нестерпний біль розійшовся по всьому тілі,але за декілька секунд він відійшов на другий план...відчувався спокій і якесь відчуття завершеності...В момент коли я був готовий полетіти вниз,холодна рука закрила мені очі...хтось відтягнув мене від краю...я лежав на спині і ледь бачив чорні хмари,все таки біль повернувся на перший план...десь неподалік прозвучав жіночий голос..."Не варто...тобі ще рано..."