Метро Дарниця, частина 1

Пропоную ознайомитися з еволюцією території в районі станції метро Дарниця.

2002 рік:



2005 рік, МакДональдс, гаражі, мафи, ринок Книголюб:



2007 рік, нова розв'язка біля парку Перемоги, новий вихід станції метро та проїзд для розвороту тролейбусу 46к:



2010 рік, побудовано ТРЦ Космікс та нові мафи біля нового виходу, спиляно шматок соснового лісу навпроти "Дитячого світу":


2011:



2012:



2013:



Виділену червоним ділянку вже спиляно (у 2 етапи) для фастфуду Rainbow.

Джерело фото -- Google Earth.

Щодо поточної ситуації

  • 19.03.14, 10:28
Маю деякі прості й для когось "пустопорожні", але відносно "правильні" думки.

Середньостатистичний російськомовний східняк із Донецька чи Харкова за ментальністю має більше спільного з росіянами Ростовської чи Білгородської області, ніж із галичанами. Мова, конфесія, географія й так далі. Він спостерігає, що відбувається в Україні та Росії, порівнює. І одного сонячного дня він може зробити вибір, причому не на користь України.

На те є багато причин:

1. Див. вище -- ментальна близькість.
2. Більшість урядів України потихеньку, але тягли нас на Захід, тобто подалі від Росії. Жорсткий кордон між Україною та Росією за умови вступу до ЄС чи НАТО може вдарити психологічно та економічно.
3. Фінансово-економічний стан двох країн -- у Росії вище зарплатня, особливо в бюджетників. Причина -- не в тому, що росіяни в рази кращі за нас. Просто в них є нафта й газ. Але це не зменшує бажання мати більше грошей.
4. На даний момент -- попри всі величезні недоліки російського буття -- там є більше перспектив на майбутній розвиток. Росія поки стабільніша за Україну.
5. Росія є суб’єктом у політиці, це сильна країна. Україна зараз -- об’єкт геополітичних домагань Росії та Заходу. Навіть психологічно комфортніше жити в сильній країні.

Україна для багатьох східняків -- не самоціль. Жити в Україні для них -- це звичка, якісь маленькі традиції та ділові зв’язки, але не більше. І якщо тут стане жити ще гірше, вони можуть дуже сильно захотіти до Росії. Разом зі своїми територіями.

Майже аналогічні, але діаметрально протилежні думки є в галичан. Для них ментально ближче Польща, ЄС, НАТО і т. д., аніж далекі росіяни-"москалі". Особливо після анексії Путіним Криму. І дехто з них готовий віддати весь схід України або навіть Київ, аби вступити в євроатлантичні структури. Навіть у вигляді малої та слабкої країни з натовськими базами -- аби тільки було менше корупції та більше грошей-інвестицій. А ще буде легше звалити на кілька років чи назавжди кудись у Німеччину, де багато платять.

Якщо Україна буде розділятися, східняки та західняки матимуть чітку політичну орієнтацію. Для мешканців центру настануть тяжкі муки вибору та боротьби. По центру України (а також між центром та обома флангами) важко провести якийсь чіткий кордон. Російськомовні міста оточені україномовними селами і т. д. Кияни в більшості не хочуть до Росії, зокрема, через те, що стануть не "столичними", а "ліберальний" "безлад" поміняється на специфічний жорсткий "порядок".

Мабуть, варто спробувати втримати Україну якомога "цілішою". Але для цього потрібно, щоб Україна стала привабливою. Щоб не лише "голий" патріотизм підтримував бажання жити в Україні. Для цього, на мою думку, треба зробити кілька речей:

1. Залишитися нейтральною країною, ні в який бік поки що не йти до кінця. Бо з одного боку -- "комфортніше" життя на заході (хоч і контрольоване різними підступними "масонами"), з іншого -- культурно-етнічно близька нам (хоч і деколи вредна) гілка руської цивілізації. Активний рух на захід ставить кордони з братами-росіянами та віддає нас на поталу транснаціональних корпорацій, активний рух на схід може розчинити залишки української самобутності та відсікти корисні речі з заходу. Нейтралітет -- компроміс усередині країни.

2. Спробувати отримати хоч якісь гарантії від сильних країн, що протягом 10-15 років вони не будуть між собою люто боротися за контроль над нами. Але ми вже знаємо ціну таким гарантіям, тому варто кинути гроші та інтелектуальні сили на розвиток свого компактного, але сильного війська. Також варто посилити аналітичні центри та розвідку.

3. Треба проводити розумну й цілеспрямовану політику щодо регіонів. Надати більше повноважень місцевій владі (регіональна мова, гроші), але в той же час намагатися пов’язати регіони різними економічними та ментальними зв’язками. Не варто давати право регіону на відокремлення -- хоча би протягом 10 років, аби мати ще один шанс. Бо якщо зараз утечуть, потім повернутися не зможуть, навіть якщо в нас буде все ОК.

4. І головне та найскладніше. Треба боротися з хворобами нашого суспільства. Корупція, алкоголізм, непрофесіоналізм та інші проблеми можуть поставити остаточний жирний хрест на єдиній Україні. У плані моралі народ може врятувати Церква, але для цього народ має захотіти рятуватися. Для тих, хто ще не хоче, потрібно виробляти та показувати правильні фільми про добро.

5. Усім цим повинні займатися у владі розумні та чесні люди, не радикали. Домінування одного регіону у владі (Галичина чи Донбас -- не важливо) до добра не приведе. Краще об’єднатися в якусь коаліцію на засадах розуму та чесності (або на початку хоча б ситуативного виживання країни), ніж ідеологічно переламувати через коліно половину України чи "доїти" всіх для себе. Потрібні також компетентні люди-лідери, що готові взяти на себе відповідальність і керувати своєю ділянкою. Як знайти та обрати/призначити хороших людей -- теж велика проблема. Було б добре, аби у владу масово пішли професіонали-експерти та громадські діячі. Перші хоча би щось знають і вміють, а другі мають ентузіазм і, можливо, не крастимуть. Себе можна просувати за недорого (а можливо, й безкоштовно) через інтернет. А поки "там" немає нових людей, треба якось тиснути на старих.

На даному етапі в сучасних умовах досягти якихось успіхів у справі рятування України буде дуже важко. Потрібні кардинальні зміни.

Запитання щодо Криму

  • 11.03.14, 22:11
Чому в "референдумі" немає варіанту відповіді "Залишити так, як було"?

Севастополь 2013. Частина 6

Фіолент. Балаклавський монастир

Мис Фіолент розташований на півдні, внизу півострова-"підборіддя" (див. мапу з частини 1), неподалік від Балаклави. Аби дістатися сюди, треба спочатку доїхати до 5-го кілометру — це така велика розв'язка на південному виїзді з міста. Звідти можна поїхати до Балаклави або взагалі в Ялту. Ми поїдемо на Фіолент.

Їдемо повз поля зі стоянками військових машин, ліси тощо. На передостанній зупинці виходимо і йдемо через дачне селище на південь. І ось нарешті виходимо на відкритий простір.

МОРЕ! Яке воно велике! На затуманеному обрії море зливається з небом. Праворуч видно власне мис Фіолент:



Ближче до нас на фото — теж знатна каменюка (скеля Хрест, див. потім нижче).

Ліворуч бачимо в морі скелю Святого Явління. Назва пов'язана з подіями, що відбулися близько 891 р.

Під час бурі на морі, корабель терпів аварію, і, бачачи свою неминучу загибель, моряки стали закликати на допомогу святого великомученика Георгія. Георгій, послухавши їхнє милостиве прохання, з'явився на великій скелі поблизу берега і миттєво втихомирив бурю. Коли врятовані моряки піднялися на скелю, то на її вершині вони знайшли ікону святого великомученика Георгія, винесли її на берег і в скельному обриві влаштували печерну церкву. (c) Вікіпедія.


Люди допливають туди й підходять до хреста:



Пізніше тут на краю гори виник Свято-Георгіївський монастир:



Далеко на обрії видно мис Айя (вже за Балаклавою в бік Ласпі й Форосу), біля якого в заповіднику ВФЯ будував собі черговий палац. Праворуч бачимо пам'ятний знак на честь Пушкіна, що тут побував. Узагалі — кого тут тільки не було. Приїжджав і цар Микола II із родиною.

Монастир був грецький, але після завоювання Росією Криму він став головним монастирем Чорноморського флоту й постачав туди капеланів.



Більшовики, звичайно ж, закрили монастир, частково зруйнували і влаштували санаторій. Після війни тут зробили військову частину. Кажуть, звідси запускали експериментальні ракети в море:



За легендою, тут був Андрій Первозванний:



Андріївський хрест — символ Російського флоту.

Після падіння СРСР частину території було повернуто монастирю. Тут збудовано новий храм:



По дорозі до монастиря звук цикад заглушував наші голоси.


Біля входу починаються сходи вниз до моря. Сходинок близько 800.

При вході — святе джерело:



Праворуч посаджено бамбук, ліворуч — банан:



Узагалі-то, тут під горою біля моря фактично розпочинається субтропічна рослинність. Почуваєш себе як біля Ялти.

Жінкам треба дотримуватися дрескоду. Для тих, хто не подумав наперед про це, висять хустини для голови й щось для закриття ніг.

Водяться тут і коти:



Святий Георгій:



Новий храм:





Біля нього в горі — Храм Різдва Христова (печерний):





Робити всередині зйомку без благословення настоятеля не можна.

Унизу є залишки печерних келій:



Нам зробив невелику екскурсію місцевий монах. Наскільки зрозумів, тут усі налаштовані дуже за Росію й проти Заходу. Монархічно налаштовані. На паркані висять оголошення про поїздку до Косово на підтримку православних сербів. Наш екскурсант розповів, що головна ікона Св. Георгія перебуває в Художньому музеї Києва. А також поділився інфою: одному монаху прийшло знамення, що 2015 року Русь об'єднається. Нагадаю, це був 2013 рік. От і думай тепер...

Море

Ідемо з монастиря вниз:



Сходинки періодично перериваються горизонтальними ділянками. Є й лавки для тих, хто втомився. На початку спуску є залишки дачі адмірала Лазарєва:


І ось нарешті — море!



Вода чистіша за ту, що в межах міста. Пляж — із якісної гальки (як у Ялті). Плавають мальки й медузки:



Фіолент:



Десь там є пристань, але по суші пройти туди не можна.

На скелі Святого Явління витесано східці, якими можна піднятися нагору:



На горі ростуть такі живописні деревця:



На заході височіє скеля Хрест. Підійдемо до неї:









У ніші валяється така парамілітарна штука:



Сподіваюся, нічого страшнішого на Севастопольській землі не буде. На закінчення додам, що підійматися вгору було не так приємно й легко, як спускатися. 800 сходинок — це все одно, що залізти пішки на 41-й поверх.

З надією на мир в Україні завершую серію фотозаміток про славне місто Севастополь. Сподіваюсь, далі буде щось хороше...


Севастополь 2013. Частина 5

Херсонес

Залишки давногрецького міста відділяє від центру Карантинна бухта.



Аби дістатися до Херсонесу, треба від центру проїхати трохи на захід. Можна — до центрального універмагу. Потім треба пройти кілька тихих кварталів на північ до моря. Варто зауважити, що частину некрополя (кладовища) та ще якісь фрагменти забудували хатами.

Касирка трапилась не в гуморі. Довелося з нею трохи посперечатися з якогось приводу.

Ми звідти пришли:



Цей мікрорайон Херсонесу було побудовано в пізні часи.





Розкопки тут почалися майже 200 років тому. Пізніше на орієнтовному місці хрещення Св. Володимира збудували храм. Він є майже ровесником однойменному київському.


Як бачимо, схожий на київський, теж у візантійському стилі. Усередину не потрапив (службу вже було закінчено). Однак на фото помітив подібність також інтер'єру.

Оскільки від центру сюди йти далекувато, трохи пізніше там звели ще один Володимирський храм.

Неподалік від храму є музей:


А також — іще один храм:


І античний театр:







Герострат — головний герой вистави. Його судять:







Далі йдемо до моря:


Тут дуже гарно. Відчуваєш історію.


Залишки базиліки (церкви) 6-10 ст.:



Як бачимо, батарейки сіли, тому знімав мобілою. Мало й неякісно. До того ж, сонце сіло за небокрай. На цьому доведеться закінчити цю частину.



Далі буде.

Севастополь 2013. Частина 4

Вулиця Леніна

Починає вулицю Центральна міська бібліотека імені Льва Толстого.



Пройшовши трохи вулицею, натрапляємо на площу Суворова. Тут два узвози (Червоний та Тролейбусний) привозять людей із вокзалу в центр. Із боку Південної бухти закінчуються будівлі, й починаються сквери. Зокрема, бачимо ротонду:



Тут можна підійти до краю гори й пофотати бухту та Лазаревські казарми:



Це лабораторний корпус філії МГУ. Даний заклад вважається найпрестижнішим, хоча є й інші популярні спеціалізовані інститути (наприклад, новенький банківський).



Бухта ліворуч, на північ:



Удалині ліворуч видно вихід із меншої — Корабельної — бухти, яка примикає до Південної.

Поряд у сквері — меморіал пам'яті афганців. Хрест поєднується з комуністичною зіркою:



Бойова подруга:





Унизу плавають маленькі човники. Саме на таких невеликих (і трохи більших) човниках зазвичай відбуваються водні екскурсії:


Пам'ятник комсомольцям:



Далі знов починаються будівлі. Зокрема, банк:



Музей історії Чорноморського флоту:









Красиво:



Навпроти — пам'ятник Катерині II. Саме за її командою було засновано місто:



Поряд із музеєм флоту є храм Архістратига Михаїла та Будинок офіцерів ЧФ РФ.

Площа Нахімова. Графська пристань

Підходимо до важливого місця — площі Нахімова. Тут є Севастопольська мерія, порт, купа пам'ятників та Графська пристань.

Міська Рада:



Звідси почало будуватися місто:



Площа дуже велика, але зафотати її всю якось не здогадався. Добре, що не забув за пам'ятник адміралу Нахімову:



Більше мою увагу привернула Графська пристань:



Униз до води ведуть красиві сходи. Можна вийти на дерев'яний причал і взяти до рук фотик.

Поряд комунальний катер перевозить людей на Північну сторону:



Севастопольська бухта з нашими кораблями:



Адміральський корпус на кінчику Павлівського мису, який відділяє Корабельну та Південну бухти від Севастопольської:



Південна бухта з кораблями та кранами — вже знизу:



На нашому березі теж багато кораблів. Наприклад, "Новочеркаськ":



Поряд є невеликий Севастопольський морський порт.

Підіймаємось наверх і йдемо далі.

Приморський бульвар. Артбухта

Як і Історичний бульвар, Приморський також є по суті парком. Тут є фонтани та сцена:



Під патронатом ПР відбувається святковий фестиваль. А ось — його учасники:



Схожі на Бурановських:



Вони прямують у цю арку:



Сонячний годинник теж комусь сподобається. Але то таке. За спиною в нас — один із двох символів міста, пам'ятник затопленим кораблям:



Якщо придивитися в бінокль, видно голки проти птахів:



На Північній стороні теж багато церков і пам'ятників:



Нижче бачимо київський мега-теплохід "Генерал Ватутін" із супроводом та комерційний пором, який з'єднує Артбухту з Північною стороною:



Артбухта — це Артилерійська бухта (на захід).



З іншого боку від неї є якийсь новий готель та обеліск місту-герою Севастополю:



Набережна красива. До 230-ліття її суттєво оновили, в т. ч. за гроші Москви. Нижче бачимо Палац дитинства та юності та Дельфінарій:



Цей же палац — із Приморського бульвару:



Севастопольський академічний руський драматичний театр імені А. В. Луначарського:



Кількість театрів та різних клубів каже сама за себе.

Приморський бульвар красивий:







Ленкоранська акація мені особливо подобається.

На вечір місцеві музиканти майстерно лабають рок:



Нарешті, окинемо оком краєвид із набережної. Ліворуч — Артбухта з обеліском. За ними на захід — Херсонес та купа різних масивів, бухт. Аж до мису Херсонес, за яким — суцільне Чорне море.

Трохи праворуч бачимо вихід у море з Севастопольської бухти, обмежений мулами. Праворуч — початок Північної сторони, а саме — Радіогірка. Там Олександр Попов із колегами робили військові експерименти з радіо.



Далі буде.


Севастополь 2013. Частина 3

Центр. Коротко про маршрут



Маршрут подорожі: Історичний бульвар — пл. Ушакова — вул. Леніна — пл. Нахімова — Приморський бульвар (Артбухта). На мапі це по правій стороні знизу вверх і потім трохи вліво.

Ядро історичного центру стоїть на Міському пагорбі й обмежене по суті вулицями Великою Морською та Леніна. Плюс парк Історичного бульвару. Варто зауважити, що пагорб достатньо високий, особливо якщо дивитися від вокзалу (на захід):



Ліворуч на горі видно колесо огляду. Перенесімося одразу туди. Дістатися того місця зручно з площі Ушакова, до якої повернемося пізніше.

Історичний бульвар

Отже, що ми бачимо з колеса:


Ліва половинка панорами:



Це ми дивимось на північ у бік центру. Монументальна будівля ліворуч — Панорама оборони Севастополя. Праворуч — Південна бухта. Вдалині видно Севастопольську бухту, Північну сторону й море.

Кадруємо, аби краще роздивитися:



Ліворуч на фото вище — район Артбухти:



Видно Обеліск місту-герою, ліворуч від нього — Північний мол та Костянтинівська батарея, праворуч за бухтою — Радіогірка. Видно золотавий купол Покровського собору.

Центр:


Якщо придивитися, видно візантійської форми купол Володимирського собору, який служить усипальницею адміралів. Шпиль із зірочкою — Морський клуб на площі Ушакова. Туди ми й підемо згодом.

Візьмемо трохи праворуч. Бачимо на фото нижче Південну бухту, праворуч — вокзал і нещодавно розширений міст. Його відкривав сам ВФЯ, у зв'язку з чим спостерігалися небачені тут пробки. 



Південна бухта й Корабельна сторона за нею:



Біліють Лазаревські казарми. Частину з них із червоним дахом займає філія МГУ. Із сірим дахом — військова частина ЧФ РФ.

Тепер подивимося, що в нас із іншого боку — на півдні:



Тут була одна з батарей оборони Севастополя (4-й бастіон):



Бетонний пам’ятник мішкам та солом’яним кулЯм із піском. Гармата автентична:



Можна залізти наверх:



А там ми були:



Ідемо на північ, до Панорами:



Вхід — 50 грн, додатково за право фотати — 25 грн.


Заходимо наче в шахту чи мавзолей.

Автор панорами, основоположник російського панорамного мистецтва, професор класу батального живопису Петербурзької Академії мистецтв Франц Олексійович Рубо поклав в основу твору найяскравіший епізод севастопольської епопеї — бій на Малаховому кургані 6 червня 1855. У цей день 75-тисячна російська армія успішно відбила натиск 173-тисячного англо-французького війська. (c) Вікіпедія.



Не солодко було воякам і місту:



Панорама — на 360 градусів. Під час війни серйозно підгоріла. На передньому плані обстановку зроблено з піску та інших матеріалів, далі йде живопис на стіні.



Можна дивитися зверху зі спеціального майданчика, можна — знизу в віконця через скло.

Купол ізсередини виглядає так:



Панорама вражає — але не на 75 грн. Виходимо з протилежного боку:



Поряд є ще музей Папаніна — севастопольського Колумба. Вхід туди загородив собою кіт.



У парку на Історичному бульварі також є тераріум та виставка старих якорів:



Це тільки фрагмент — їх там насправді багато. На Історичній алеї концентрація різних пам'ятників зашкалює. Багато палаток із сувенірами:



А ще тут надувають великі бульбашки:



У затінку заховався вхід до офісу ТРК Бриз. Це [був] чи не єдиний голос вопіющого українця в Севастополі.



На підході до площі Ушакова — симпатичний пам'ятник інженер-генералу Тотлебену, який спроектував оборонні укріплення під час Кримської війни:



На площі Адмірала Ушакова домінує Матроський клуб, за сумісництвом Драматичний театр ЧФ РФ:


Навпроти між іншим — готель "Україна":


У бік площі Нахімова на північ — кільце з ліванським кедром, а за ним — типові, але красиві представники архітектури центру міста:



Звідси раджу йти або на Велику Морську вулицю, що веде до Артбухти, або праворуч на вулицю Леніна до Графської пристані. Підемо за другим маршрутом, але все-таки зафотаємо краєчок не побаченого:



Це Покровська церква. Неподалік є вже згаданий Володимирський храм.

Далі буде.

Севастополь 2013. Частина 2

Загальна ситуація

Насамперед маю сказати, що Севастополь, або Сєвас (так у побуті кажуть кримчани), є дуже великим, цікавим, мальовничим за рахунок рельєфу та цікавим для любителів історії. Незвичні краєвиди милують око. Пам'ятки античності та середньовіччя є об'єктом уваги кожного туриста. Паломники тут знайдуть важливі місця для Православ'я (Херсонес), гірські монастирі (Інкерман, Фіолент і т. д.) та кілька храмів 19 ст.

Але загалом зручним та затишним Севастополь не назвеш. У центрі все дуже красиво й компактно, однак численні житлові масиви розкидано окремими купками, між якими плещуться хвилі, гуляють пустирі або цвітуть різнокольоровими дахами поля приватного сектору. Кожен такий масив має свій центр, у якому є базар та купа магазинів.



Нижче на фото -- технічний універ та його гуртожитки:



Окрема історія — Північна сторона. Туди легше доплисти на катері або поромі, ніж об'їхати маршруткою. Дехто так робить двічі щодня.

Місто відносно чисте — принаймні, порівняно з Києвом не брудніше. Хоча — якщо гарно пошукати — можна знайти звалища будматеріалів та інші малоприємні речі. Також має місце незаконна забудова та ущільнення. Зокрема, постраждали околиці Херсонесу, де якісь добрі люди поставили собі розкішні хати.

Гарячої води у квартирах нема, холодна є майже завжди. Всі гарні господарі давно вже поставили котли, тому в готелях тОчно не має бути з цим проблем. На полях використовують безпосередньо дніпровську воду, а питна вода надходить із гірських водосховищ. Як мені казали, це вода з опадів (сніг, дощ).

У обличчях помітної різниці з Києвом не відчув. Хіба що трохи більше світловолосих людей. Народ загалом нормальний. У місті є 5 вузів, тому мОлоді є куди піти вчитися. Зокрема, є [БУВ] банківський інститут, який 2009 року відкривав особисто Ющенко:



Дуже п
'яних не бачив, а російський мат у розмові чув здалеку лише двічі (сторож на будівництві та моряки на вокзалі). Дехто з місцевих дуже допоміг. Зокрема, гостинна севастопольчанка Тетяна витратила на прогулянку з нами цілий день. Сподіваюся, їй із нами теж було приємно.

Звичайно, що мова панує російська (див. статистику з частини 1), однак на пару моїх спроб забалакати українською реагували нормально (сприймали як туристів). Майже всі принаймні розуміють українську, особливо молодь. Україномовні українці теж є, але їх важко розпізнати.

Більшість людей дуже хоче бути в Росії. Але вони й так досить інкорпоровані в Росію через флот. Принаймні, злих бандерівців боятися не треба, бо мають під боком захист.



Є й "куточок українця" — пам'ятник ювіляру Тарасу Шевченку:



Наявність багатьох вивісок загальноукраїнських установ (того ж Сільпо) дає зрозуміти, що це все-таки Україна. Трапляються й україномовні вивіски, однак рідко. Прапорів більше російських — вони всюди, оскільки по всьому місту розкидано різні заклади ЧФ РФ. Уранці прибережних мешканців та гостей міста-героя підіймають звуки сурми — як у піонерському таборі.



Ось вам маленький, хоч і неграмотний, україномовний напис.



Військові частини займають значну частину берегової лінії, однак у радянські часи все було ще гірше. Місто взагалі було "закрите". Зараз частину флотської землі передано місту.



Архітектура та дизайн

Бувають колоритні вивіски та дизайнерські ходи:





Головне  підібрати Феміді правильну компанію. Поводиря, так би мовити. Якщо що  Висоцький тут як тут:



Напис нижче на стіні громадського туалету на Приморському бульварі уміляє:



На старому кладовищі на захід від центру є "Дом траура". Ось так і написано. Великими літерами. Якось незвично: дом быта, дом траура...

Вулиця Леніна (здається, найстаріша в місті) є, само собою:



Партія регіонів намагається своїми монументальними плакатами показати, хто тут господар. Однак, як ми побачили недавно, є могутніші сили.



На масивах архітектура стандартна совкова. На фото нижче видно такі насправді сірого кольору 9-поверхівки. Ними забудовано квартали по всьому місту.



Будинок із "пимпочкою" народ називає "одеколон". Там розміщено радіозавод. Пару цехів здають під великий ТРЦ з катком та іншими приємностями. Більшість сучасних житлових будинків (і багатоповерхівки також) має білі стіни, великі вікна та нестандартні дахи вишневого чи зеленого кольорів. Південна морська архітектура.

Транспорт

Зупинки поза центром часто оформлюються як цілі торговельні комплекси з лавками:



Із транспорту є автобуси з маршрутками та тролейбуси:



На вікнах висять газети від сонця для кондукторів, а також реклама курсів скорочитання.

Є й новіші  подаровані Москвою:





У маршрутках пасажири зазвичай платять за проїзд під час виходу на зупинках. Інколи таке стояння триває довго. Досить незвично після Києва, але мудро: з таким гірським рельєфом та різкими поворотами водіям не варто відволікатися на видачу здачі. Триматися за поручень strongly recommended. Дуже strongly, бо можна впасти ще й когось собою привалити. Мав певний досвід.

Фауна та флора

У передмістях помічено дуже багато здичавілих собак. Коли вони збираються у зграї, можуть напасти або принаймні по-дорослому обгавкати.

Насадження та дика рослинність — південно-степова (як у Євпаторії) з елементами субтропіків. Зокрема, було приємно бачити ленкоранські акації та ліванські кедри:





Також є ось такі дерева метрів 4 заввишки:



Дуже незвично бачити квіти рожі (мальви) високо на дереві:



У траві також часто зустрічаються мальвові. Виглядають як аналог цикорію в наших широтах:



Море і флот

Моря в Сєвасі багато, але пляжів малувато. Переважно це напівдикі пляжі з галькою та іншим камінням, у т. ч. гострим. Піщані пляжі — у північній частині міста, хоча є і в південній (бухта Омега). Оскільки тут плаває багато кораблів, а 350 тисяч людей справляють різні потреби, то за чистою водою краще їхати або на північ (там є санаторії й пісок), або на південь (Фіолент, Балаклава). Принаймні, в бухтах краще багато не купатися.

Кораблів багато. Запливають сюди й київські велетні-теплоходи:


І не  тільки київські:


Флот явно є містоутворюючим підприємством. Військових кораблів досить багато. Причому вони не тільки стоять на якорі, а й баржують туди-сюди в морі. Це переважно російські кораблі:



Флагман ЧФ РФ — ракетний крейсер "Москва":



Але є й українські. Ще влітку 2013 року наші моряки разом із росіянами ходили на спільні навчання, а сьогодні...

Ось ракетний катер "Прилуки":



Ракетний корвет "Придніпров'я":



Флагман ВМС України корвет "Гетьман Сагайдачний":



Український (єдиний) підводний човен "Запоріжжя" перебуває не у степах України, а в Севастополі. Він уже вміє плавати, але ніби ще не відновив навички занурення під воду:



Далі буде.

Севастополь 2013. Частина 1

Улітку була можливість пару днів погуляти по "місту-області" Севастополю. Був не всюди, гуляв "дикарем", але дещо встиг побачити. Довго лінувався написати замітку про це незвичне місто. Враховуючи нові обставини, жалкую, що не зробив цього набагато раніше. Тепер поспішаю...

Дуже коротко

Море, Херсонес, Інкерман, Балаклава, Ласпі, незвичний ландшафт, монастирі, багато військових кораблів і пам'ятників. Можна використати як базу для поїздок іще кудись. Варто приїхати.

Коротко

Севастополь — місто-порт на південному заході Криму. Населення — 343 тис. + 43 тис. поза містом на території міськради. База Чорноморського флоту РФ та ВМС України. Росіян — 71,6 %, українців — 22,4 %, російськомовних  90,6 % (2001).

Є залишки грецького міста Херсонес, церкви та гірські монастирі, винзавод у Інкермані, багато чого в Балаклаві, безліч монументів та інших пам'ятників. І, звичайно, військові кораблі.

Де був: центр, Херсонес, мис Фіолент. Їхав туди залізницею.

Географія

Місто розташоване на південно-західному кінчику Кримського півострова. На мапі нижче його зафарбовано в сірий колір. Як бачимо, територія міськради достатньо велика й доходить на півдні до Форосу.




Берегова лінія нагадує велетенське підборіддя у профіль, причому нижня "щелепа" сильно виступає вперед:



"Ротовий отвір" — найбільша Севастопольська бухта (8 км). У верхній та нижній "щелепах" щілини між "зубами"-півостровами — численні бухти, що заглиблюються в сушу однойменними балками.



Над кружечком із вокзалами  Південна бухта, що омиває з одного боку центральну частину.

Історія

Наявність близько 30 бухт майже ґарантує постійне існування якого-небудь портового міста.

За оцінками археологів, близько 10 тисяч років тому тут жили представники комі-обинської культури, які паралельно любили що-небудь витесати з каменю. Потім у I тис. до н. е. там мешкали таври, скіфи. У 5 ст. до н. е. сюди припливли та й осіли греки. Херсонесос із грецької перекладається як "півострів". Логічно.

На початку нашої ери Херсонес увійшов до Римської імперії. Цей період був означений появою християнства, а там, де були християни, одразу виникали гоніння на них. Християн сюди привозили й примушували тесати ракушнЯк. Зокрема, в ці місця потрапив 4-й Папа Римський, апостол із числа 70 Климент I, прийнявши мученицьку смерть. Кажуть, тут був і Апостол Андрій Первозванний.

Грекам удалося стримати натиск гунів у 4-5 ст. 861 р. у православному візантійському Херсонесі на шляху до хозарів святий рівноапостольний Кирило знайшов мощі святого Климента. 988 р. князь Володимир пішов у похід на Херсон[ес] і охрестився, подружившись із Візантією. Пізніше до 1900 р. у Севастополі було побудовано аж два Володимирських собори (схожі на собор у Києві).

Після руйнувань міста Золотою Ордою та Литвою (12991399) греки потроху переселилися в гирло річки Чорної до Каламіти (тепер це Інкерман) і далі вглиб материка, утворивши князівство Феодоро. З півдня на них наступали італійці-генуезці (фортеця Чембало в Балаклаві), з півночі  кримські татари. 1475 р. прийшла Османська імперія і всіх завоювала.

1783 р. після приєднання Катериною II Криму до Російської імперії капітан Берсенєв обрав для основи майбутньої бази флоту кримсько-татарське селище Ахтіар (Ак-Яр). Хоча ще раніше тут ніби Суворов розмістив тут війська. Засновником міста вважають командувача ескадри етнічного шотландця Томаса Мекензі. Звідси — Мекензієві гори на півночі від міста. Однією з перших 4 кам'яних будівель стала Графська пристань, яку побудував для себе граф Войнович, командувач Чорноморським флотом, аби переправлятися додому.

1784 р. Катерина наказала назвати місто Севастополем: грецькою Севастос  вельмишановний, священний, Поліс ясно що. Вийшло священне місто. Потім імператор Павло відкотив назву назад (Ахтіар), але не надовго. Севастополь почав швидко розбудовуватися. Величезний внесок зробили командувачі флотом адмірали Ушаков та (особливо) Лазарєв. Станом на 1859 р. населення міста налічувало 45 тис.

Важливу роль у історії міста відіграла Кримська війна (1853—1856). Тоді Росія напала на ослаблену Османську імперію, бо не отримала протекторат над християнами Османської імперії (а турки раніше обіцяли дати цей протекторат). Англія, Франція, Австрія та Сардинія підтримали турків. Опоненти Росії висадилися у Криму й осадили Севастополь. Англійці осіли в Балаклаві й у холодну зиму натягали на голови такі цікаві штуки з отворами, які потім так і назвали — балаклави. Протягом 349 діб (1855—1856) російські військові (в т. ч. українці) мужньо відбивалися від ворогів, але потім відступили на Північну сторону бухти й затопити всі російські кораблі. Після цього Росія та Туреччина втратили право мати флот. Пізніше у зв'язку з цим було споруджено відомий пам'ятник загиблим кораблям, а також намальовано велику Панораму оборони Севастополя.

Після Кримської війни порт став торговим, однак після чергової російсько-турецької війни з 1890 р. знову став військовим. Протягом 1905 та 1917—1920 років тут відбувалися жорстокі революційні події.

Під час Другої Світової радянські війська тримали оборону протягом 250 днів (1941—1942). Загинуло дуже багато радянських вояків, останнім пав мис Херсонес (крайня точка суші). Навесні 1944 року після масованого штурму німецьких укріплень на Сапун-Горі Червона Армія повернулася в місто. Пізніше було намальовано діораму штурму Сапун-Гори.

За час війни в черговий раз було знищено майже всі будівлі міста. Відбудовано центр було доволі красиво (див. нижче).

Поїзд

Залізниця між Сімферополем та Севастополем пролягає в улоговині між двома віддаленими хребтами. Попри взаємну близькість цих міст, їхати доводиться нешвидко години півтори. На під'їзді до міста на півночі — Мекензієві гори (та однойменна станція). Паралельно колії тече річка Бельбек — на заході біля впадіння її в море є той самий однойменний напів-військовий аеропорт.



На обрії на північному заході виглядає краєчок моря:



До мети ще хвилин 30. Невдовзі поїзд заїжджає прямо в гору.


Поїзд повільно кружляє північним та східним передмістями, періодично занурюючись у тунелі. Таких є не менше 5 по місту. Між горами Північної сторони видно здалеку південно-східну частину міста.



Потім ми проїдемо вздовж протилежного берега Севастопольської бухти.


Їдемо ліворуч. Унизу — траса з Сімферополя. Ще один тунель — і будемо біля Інкерману.



Ліворуч видно залишки турецької фортеці Каламіти. Під горою та в горі — Інкерманський монастир (див. нижче). Десь там працював на каторзі Папа Климент I. На обрії видно "реальні" Кримські гори.


Інкерман:



Деякі вапнякові гори ніби хтось ножем розрізав:



Починаємо робити півколо, тобто розвертаємося на 180 градусів.

Насправді знімав це фото, коли їхав назад, тобто локомотив їхав на Київ.



Річка Чорна впадає в Севастопольську бухту. Ліворуч — південь:



Тепер ми на південному боці милуємося північною частиною міста. Ми там тільки що були:



Можливо, в тих "норах" жили монахи.




Ось і Севастопольська бухта. Сухі доки.



Далі — кораблі. Багато кораблів.



Військових теж багато, переважно російські. Ліворуч — ракетний крейсер Москва (121) на північному березі бухти:





Величезні "бочки" на горі — зерновий термінал Ахметова в Доковій бухті. Поряд хотіли побудувати ще й вугільний, але народ поки не дав. Піраміда ліворуч — храм-пам'ятник на Братському цвинтарі оборонців Севастополя у Кримській війні.



Рухаємося на захід — і бачимо наш флагман корвет Гетьман Сагайдачний та інші наші кораблі. Де вони зараз, нам усім відомо. Добре, що корвет у Одесі.


На обрії видно район Графської пристані в центрі міста:



Після виїзду з тунелю бачимо затишну Кілен-бухту.



І ось ми — на фінішній прямій. На протилежному березі Південної бухти, на горі — центральна частина міста.


Вокзал. Ось такі електрички курсують:



А ще там дуже не люблять фашистів:



Навпроти бронепоїзду на горі поставлено танк Т-34, але якісних фото не маю. Біля залізничного також є автовокзал.

Далі буде.

Любителям каналізації фотографій

  • 19.02.14, 17:34





Хто хоче стати ще одним модератором якогось із цих фотоканалів -- пишіть мені в гостьову.