страшненька історія для сміливих або...

Цю історію я почув від людини, учасника історії, за його словами - реальної і правдивої. Справа починалася ось так.

Приїжджаючи на вихідні в село, часто ходили (як часто буває) на танці (так це звучить) в сусідні села, погостювати. Часто гостини такі затягувались  і часом один з наших, відставши від групи (по певним причинам) потім сам повертався додому серед ночі. Зараз модно мотоциклами і машинами, тоді ж звичайна справа була – пішкаросом. Справа ця траплялася чи не з кожним і я теж був в числі одиноких подорожніх, що поверталися додому.

Шляхів до домівки по найкоротшому маршруту проходило два – один по грунтовій дорозі серед полів, інший по стежині понад залізничною колією (обидва довжиною близько чотирьох кілометрів). Я обирав понад залізницею бо пилюки й піску там було менше. Основна частина дороги проходила тут теж між полів, але, підходячи до села, впритул підступала до лісу, спускаючись в невелику улоговину, протяжністю десь півкілометра.

В принципі людину, яка виросла серед природи, не лякають такі нічні походи, однак чогось саме тут, в цій улоговині і траплялися дуже часто дивні речі, від яких ставало моторошно…

Ідеш собі по стежці, аж раптом підходячи до лісу усвідомлюєш якесь несправжнє затишшя. Прямуєш далі і саме тут, позаду тебе ліс оживає, і все в ньому починає ворушитись. Наростає внутрішня напруга, хочеться постійно оглядатись, але розумієш, що так ці кілька сот метрів можна йти до ранку і, намагаючись втамувати хвилювання, крокуєш далі. Та раптом серед лісних звуків, спускаючись нижче, починаєш вирізняти один – це важкі кроки прямо за спиною…

Таке в тій місцині траплялося зі мною. Історія ж, про яку розказав земляк, і про неї йтиметься далі, й досі наводить жах на слухачів, а особливо одиноких подорожніх темними загадковими ночами.

Повна версія сьогодні ввечері  чи завтра,  але... зненацька