У Кропивницькому художньому музеї експонується ось така картина розмірами 4 на 8 метрів

Нижче стаття з інтернету, але це треба побачити насправді.
Картина самобутнього польського художника Войцеха Горація Коссака (1856-1942) «Кривава неділя у Петербурзі 9 січня 1905 року» - без перебільшень, унікальна, знакова, епохальна, безцінна з історичної точки зору картина, яка вражає своїм драматизмом, психологічною та емоційною напругою, панорамністю, кількістю дійових осіб, а головне – правдивим відображенням реального історичного дійства, учасником якого, а бо хоча б – свідком, художник не був.



Важливим фактором є також той факт, що картина, яка була створена майже 110 років тому назад, залишається актуальною і понині, набуваючи особливого значення в умовах сучасної Україні через події, що поклали початок Революції Гідності та Вітчизняній війні 2014 року. Розстріл мирної демонстрації в Петербурзі 9 січня 1905 року дивовижним чином перегукується із звірячим побиттям мирної демонстрації студентів 30 листопада 2013 року. Неадекватна реакція влади в обох випадках набула логічного з історичної точки зору продовження у вигляді революції. Це дає підстави стверджувати, що «Кривава субота» ніби перейняла естафету від «Кривавої неділі», вкотре продемонструвавши незворотність об’єктивних законів історії.

Автором цього унікального художнього твору став Войцех Горацій Коссак (1856 – 1942) - син відомого польського митця Юліуша Коссака (1824-1899).

Останній народився в Україні та присвятив їй чимало своїх творів. Треба зазначити, що родина Коссаків взагалі залишила дуже помітний слід в історій польської культури: художником був і син Войцеха Коссака Єжи Коссак (1886 – 1955), визначною поетесою була його донька Марія Павліковська-Ясноржевська. Наділений літературним хистом був і сам Войцех Коссак, залишивши після себе книгу спогадів.

Майбутній геній пензля народився у Парижі. Навчався спочатку у Краківській школі витончених мистецтв, потім у Мюнхені і Парижі у відомих майстрів живопису А. Капабеля, Л. Бонна і Є.Мейсоньє.

Пріоритет військової тематики у творчості майстра – невипадковий. Молодий Коссак у 1876-1877 роках поступив на службу до краківського полку. Військовий період був важливим етапом у житті митця і мав великий вплив на формування його мистецьких уподобань як художника-баталіста. Портрети командуючих, польові навчання, кінні атаки, сцени з полкових історій - образи, які зародились у середовищі військових, що були першими моделями художника.

Пізніше Коссак створить цілу серію робіт на історичну тематику, віддавши належне національно-визвольним змаганням польського народу та війні 1812 року, у якій поляки воювали на боці Наполеона Бонапарта.

Однією з провідних тем у творчості майстра стало також полювання.

Необхідно відзначити, що для більшості картин художника характерна невимушена композиція з малою кількістю фігур, тоді як «Криваву неділю» можна вважати досягненням Коссака у якості художника монументального складу.

Матеріалом для написання полотна послужили трагічні події 9 січня 1905 року в Петербурзі, що назавжди увійшли в історію під красномовною назвою «Кривава неділя» та знаменували собою початок першої російської революції 1905 - 1907 років.

Майстер батального живопису зумів не тільки правдиво віддзеркалити те, що відбулося тоді на Палацовій площі, але й передати емоційну атмосферу та різноманіття почуттів героїв картини. Внаслідок геніальної панорамної побудови картини споглядач мимоволі відчуває себе безпосереднім учасником дійства.

Одна з центральних фігур цього унікального художнього твору – священик Гапон (Георгій Аполлонович, 1873-1906), якому судилося зіграти вирішальну роль у подіях, відображених на полотні. Стаючи на повний зріст та витягнувши розп’яття, немов намагаючись зупинити вершників, він одразу привертає увагу глядача.

Родом Гапон із Полтавської губернії. Навчався у Санкт-Петербурзькій духовній академії. В 1904 році стає тюремним священиком і з дозволу міністра внутрішніх справ очолює новостворене Петербурзьке товариство фабричних і заводських робітників з метою інформувати про настрої серед робітників та перевести загрозу збройного повстання у мирне русло. Це був чудовий оратор і лідер, здатний повести за собою тисячі людей.

Саме він і став ініціатором та, фактично, керівником мирної маніфестації, що відбулася 9 січня 1905-го року, і в якій прийняло участь близько 140 тисяч чоловік. Люди йшли святково одягнені, у багатьох з них в руках були ікони. Планувалось зібратися на площі Зимового палацу і передати імператору Миколі II петицію, в котрій йшлося про масові «утиски, біди та страждання», від яких потерпає російський народ. Пронизаний духом «наївного монархізму», документ красномовно засвідчує впевненість людей у тому, що «цар-батюшка» не знає правду про скрутне становище народу через підступних підлеглих, які його обдурюють. Тож мета петиції – розкрити імператору очі та просити його про захист та допомогу.

Відповідь імператора усім відома – робітників зустріли рушничними залпами, а потім кинули на них кінноту, яка почала рубати та топтати неозброєних людей. По деяким даним загинуло близько 1 200 чоловік, майже 5 тисяч було поранено. 9 січня 1905-го року стало епохальною подією, що назавжди увійшло в світову історію як «Кривава неділя». Це був смертельний удар по «наївному монархізму». Ні, не робітники розкрили імператору очі, це імператор розкрив очі робітникам, які, падаючи від куль та ударів шаблею, кричали «Немає в нас більше царя!».

Щодо організатора цієї авантюри, то він втік за кордон і до жовтня 1905-го року перебував в еміграції, що красномовно підтверджує його зв'язок із поліцією. Потім повертається до Петербургу, а в березні 1906 року його було знайдено вбитим. По одній із версій, Гапон намагався проникнути у «бойову організацію» есерів, але був викритий як агент поліції і повішений робітниками.

Дуже сильним психологічним елементом картини є зображення вершників, що насуваються своєрідним клином на зляканих людей. Вражають обличчя військових, які наповнені жорстокістю та якоюсь звірячою силою (ну чим не «Беркут»?!). В картині є ще одна цікава деталь, що має символічне значення. Розп’яття, яке тримає Гапон й шашка одного з військових зустрічаються, символізуючи зіткнення духовного та бездуховного.

Взагалі ж кожен персонаж картини виконує певне символічне навантаження, створюючи неповторну психологічну та емоційну атмосферу, у якій є все – біль, гнів, розчарування, нерозуміння того, що відбувається, жага помсти тощо.

Дивовижним фактом є те, що картину «Кривава неділя у Петербурзі 9 січня 1905 р.» художник написав у Відні за рекордний строк - три місяця. Роботу над нею Коссак розпочав разом з віденським художником Гансом Темплем, але той майже одразу відмовився від неї і на авторство не претендував.

Вже 1 травня 1905 року картина з великим успіхом експонувалася у столиці Австрії, а в листопаді її було перевезено до Лондона. Цікаво, що у Великобританії картина називалася по-іншому - «День Володимира». Дядько царя, великий князь Володимир Олександрович Романов, на «честь» якого перейменовано твір, був одночасно президентом Академії мистецтв і головнокомандуючим військами петербурзького гарнізону, що розстрілювали учасників мирної маніфестації. У наступні роки цей твір експонувався в Парижі і США (1907), Кракові (1914), Львові і Варшаві (1917).

Природно, що царською владою картина польського художника в Росії була заборонена. Спеціальний циркулярний лист начальника Головного управління у справах друку Бельгарда від 15 червня 1905 наказувало цензурним комітетам і окремим цензорам по внутрішній цензурі не допускати до друку знімків з цієї картини і статей про неї. Незважаючи на настільки жорсткі заходи, легальне більшовицьке видавництво «Вперед» (1906-1907) все ж видало листівку з репродукцією картини «Кривава неділя» Коссака, яка широко використовувалася революціонерами для агітації.

До 1947 року картина знаходилася у Польщі, а потім була подарована уряду Радянського Союзу. 15 грудня 1947 року вона стає складовою фондового зібрання Державної Третьяковської галереї, а в 1948 році займає місце в її експозиції. В 1955 році полотно експонувалось також в Музеї Революції - на виставці, присвяченій 50-річчю першої російської революції 1905-1907 років.

Наказом Міністерства культури СРСР від 09.02.1962 р. картину було передано до Кіровоградського обласного краєзнавчого музею, а з 1965 року вона вже експонувалась у його філіалі - Кіровоградській картинній галереї.

У червні 2013 - 2014 р.р. було проведено реставрацію картини фахівцями Національного науково-дослідного реставраційного центру України - заслуженим працівником культури, заступником генерального директора з науково-реставраційної роботи, реставратором станкового олійного живопису, художником – реставратором вищої кваліфікаційної категорії Бичко Т.А., заслуженим працівником культури, завідувачем науково-дослідного відділу реставрації творів олійного живопису, реставратором станкового олійного живопису вищої кваліфікаційної категорії Безкровним А.П., художником – реставратором станкового темперного живопису вищої кваліфікаційної категорії Сапєгіною І.Б. та художником - реставратором творів олійного живопису І кваліфікаційної категорії Білошицьким М.О.

На сьогодні цей твір – перлина колекції Кіровоградського обласного художнього музею, яка нарешті отримала можливість зустрітися із справжніми шанувальниками образотворчого мистецтва Кіровоградщини та небайдужими до історії людьми.

На вихідних мав змогу побути в Кропивницькому. Заходив в різні місця, зокрема і в храм Благовіщення на Соборній площі.

Там ще стоїть пам'ятник - ангел-охоронець, на якому напис "Боже Україну Храни".


Це храм Московського патріархату, але священник проповідував українською. Говорив він про мирську суєту, справи та потреби кожної людини. Про те що Бог дає людині звільнення та спокій від щоденної праці та тривоги за майбутнє. Ось в такому плані навчав прихожан.
Цікаво, що говорив він українською, а не російською. Так, наприклад, в Нікополі, де я був 23 серпня, священник Спасо-Преображенського храму



говорив російською про те, що Бога тераба любити, "любітє Бога, любітє-любітє" і так далі, за те що ви є та живете, любітє... без розумних філософських або психологічних думок.

У середу, 9 вересня, помер ветеран АТО Денис Янтар, який у жовтні 2019 року потрапив у конфлікт з президентом України Володимиром Зеленським у Золотому-4. Про це повідомив однополчанин добровольця Дмитро Шатровський у Facebook.



"Помер мій друг, мій однополчанин Денис Янтар. Він не розповідав про свій страшний діагноз, про рак крові", - зазначив Шатровський.

За його словами, останній раз, коли він розмовляв з Денисом Янтарем, той говорив, шо лягає в лікарню, щоб підлікувати ногу. Через це доброволець не зміг бути присутнім на з'їзді Руху Ветеранів України, почесним членом якого він є.

Також однополчанин померлого згадав конфлікт, який рік тому виник між Янтарем та президентом Зеленським.

"Ти не згаснеш у пам’яті сотень людей, ти вже увійшов у історію України не тільки своїм військовим та політичним шляхом, а і як людина, котра змусила пояснити президента, що він не лох у свої 42 роки", - написав Шатровський.

Після відвідин Нікополя та могили Івана Сірка мені постать цього українського героя постала в іншому світлі. Окрасилася багатьма відтінками, які дають змогу більше зрозуміти цю людину. І щоб те що я зрозумів про цього козацького отамана дізналися всі, я придумав, ну як для початку, перейменувати Дніпропетровську область у Сірківську, або Сірковецьку, ну або Сірчинську. Ну якось так...

Не так тії вороги,
Як добрії люди —
І окрадуть жалкуючи,
Плачучи осудять,
І попросять тебе в хату.
І будуть вітати,
І питать тебе про тебе,
Щоб потім сміятись,
Щоб з тебе сміятись,
Щоб тебе добити…
Без ворогів можна в світі
Як-небудь прожити.
А ці добрі люде
Найдуть тебе всюди,
І на тім світі, добряги,
Тебе не забудуть.

Могила видатного козацького ватажка Івана Дмитровича Сірка. Я тут був 23-го серпня.

Місце де проходили зйомки фільму "Королева бензоколонки".

Когда сосед сказал 85-летнему Николаю Захарченко из Нарткалы (Кабардино-Балкария), что у него на участке вырос куст конопли, он не сразу понял, о чем речь, а потом бросил сорванный куст в сарае и «понемножку кролям давал». Из-за этого пенсионер стал фигурантом дела по тяжкой статье — взвесив куст со стеблями и корнями, эксперты насчитали в нем 921 грамм наркотических веществ. Через несколько дней он покончил с собой.

«Взял эту ветку и понемножку кролям давал»
13 августа этого года в калитку одноэтажного дома на Красной улице в кабардино-балкарском городке Нарткала постучали двое мужчин в голубых рубашках. Когда 83-летняя Евгения Георгиевна приоткрыла ее, незнакомцы назвали ее фамилию — Захарченко — и спросили, дома ли муж. Пенсионерка подумала, что мужчины пришли чинить повредившийся насос и позвала его.

Бросив шланг, из которого он поливал огород, 85-летний Николай Захарченко вышел за калитку. Не было его долго, вспоминает супруга — вода лилась и лилась, поэтому шланг пришлось перекрыть.

Вернувшись, мужчины — незваные гости оказались полицейскими — мельком показали старушке бумагу, прочесть ее целиком плохо видящая женщина не успела. Документ оказался постановлением на обследование помещения.

В нем сказано, что «согласно поступившей оперативной информации», Николай Захарченко причастен к незаконному обороту наркотиков и «занимается выращиванием запрещенных к возделыванию наркосодержащих растений, а также хранением, изготовлением и потреблением различных наркотиков в крупном размере» — а потому в его доме необходимо провести обыск, не терпящий отлагательств.

Потрясенный Николай Макарович сел на стул во дворе, вспоминает его супруга; через калитку вошли еще пятеро в штатском, а за ними — двое крупных мужчин в черном, похожие на бойцов ОМОН. Никто из них не представился и не показал служебного удостоверения.

«Прошли, муж сидит, глаза треугольные, дрожит. Он так напугался! Я говорю: "Ты, рецидивист, к тебе пришли, хорошо что не с автоматами!". Он так растерялся, его стало трясти, хотя еще ничего обнаружено не было», — вспоминает пенсионерка.

Бегло осмотрев палисадник, мужчины прошли в жилую комнату, вытряхнув там содержимое двух тумбочек, заглянули в гараж и кухню, после чего отправились в спрятанный под навесом сарай, стоявший между кладовкой и курятником — по словам Евгении Георгиевны, шли они так целеустремленно, как будто знали, где нужно искать.

Там в углу полицейские нашли металлический таз, в нем лежал срубленный и согнутый куст конопли со стеблем, разветвлениями и высохшими листьями. Оперативники положили его в черный пакет. Затем один из них обратил внимание на невысокую поросль конопли на земле и попросил Николая Макаровича вырвать ее. Лишь после того, как пенсионер сделал это, у него взяли смывы с рук.

Этот куст вырос на окраине участка еще год назад, говорит Евгения Захарченко — ветка длиной чуть больше метра. «Мы там рвем травы и скидываем их на перегной. С левой стороны кизил, с правой стороны топинамбур, что растет, то и рвем, и кролей кормим, у нас их много, — объясняет она. — Со стороны соседа нашего Артура эту часть видно, он как-то мужу сказал: "Вы бы убрали коноплю, сейчас штрафы большие за это!". А муж слепой и глухой, а сосед разговаривает через нос, поэтому муж подумал, что он ему по-кабардински говорит».

По-кабардински в семье разговаривала только супруга, поэтому она подошла к соседу, и тот объяснил, что растение у них на участке — это конопля.

«До этого я вообще не знала, что это наркотики какие, зеленый цвет — значит, можно листья обрывать и давать кролям! — продолжает пенсионерка. — Я сразу схватила топор, муж говорит: "Что, голову мне рубить будешь?". Я ему все объяснила, срубила этот куст, даже лопатой корни вырубила. А он говорит, что кроли так кушают его хорошо, взял эту ветку и в ванную металлическую положил, и понемножку кролям давал. Давал, давал, а то, что не успел дать — то высохло, ну и мы забыли об этом».

Постановление на обследование жилища оперативники получили 11 августа, за два дня до визита к семье Захарченко. Евгения Георгиевна считает, что «оперативная информация» поступила к ним от соседа с другой стороны, Павла Грехова, с которым она конфликтует уже несколько лет — очень уж целенаправленно полицейские прошли к тазу с кустом.


Иллюстрация: Мария Толстова / Медиазона

Уголовное дело по тяжкой статье
Изъяв куст и тампоны со смывами, сфотографировав десятки таблеток, разбросанных по дому — Евгения Георгиевна пережила онкологию с последующей мастэктомией, а Николай Макарович страдал от гипертонии, сахарного диабета и последствий инфаркта — около 10:00 полицейские увезли пенсионера в отдел полиции по Урванскому району. Привезли обратно его только около 18:00.

Жене Захарченко рассказал, что несколько раз пытался уехать сам, но полицейские не пускали, объясняя, что если они привезли, то и увезти обратно должны тоже они. В отделении, говорил пенсионер, он несколько раз подписал пустые протоколы.

«Они ему не объясняли, что это уголовное дело, а просто говорили: "Дедушка, успокойтесь, такие правила, мы ведь у вас изъяли этот куст, поэтому нам надо отчитаться перед судом. Подписывайте, потом мы все объясним". Он спрашивает: "А почему тут написано, что выращивал для употребления, я же ничего не употреблял?". "Ну кроли ваши ведь употребляли, значит, что использовали вы его для употребления"», — пересказывает слова мужа Евгения Георгиевна.

По ее словам, супруг поехал в отдел даже не позавтракав и не взяв с собой таблетки, которые надо принимать три раза в день. «Только вечером, говорит, ему дали кофе, круассан и кусок пиццы. Вернулся он очень угрюмый, лица на нем не было, никак успокоиться не мог — я и валерьянку, и корвалол, и пустырник, что только не давала ему. Хотела покормить его, он и есть не стал — только три ложки каши рисовой съел. Стал сам не свой. Что они там делали с ним?».

За эти восемь часов Николая Захарченко так и не допросили — следователь ограничился объяснением, которое пенсионер дал оперативникам еще утром. «В присутствии адвоката не нуждаюсь. 13 августа [у меня дома начался обыск] Мне предложили выдать вещества, изъятые из свободного гражданского оборота действующим законодательством РФ, я ответил, что таковых не имеется. [Когда полицейские нашли коноплю], я пояснил что это конопля, которая росла у меня на огороде и примерно неделю назад я ее вырезал и положил в ванную для сушки и последующего кормления кроликов», — сказано в подписанном пенсионером пояснении.

Уже к вечеру в тот же день было готово экспертное заключение — взвесив куст вместе со стеблем, отростками и корнями, эксперт определил его массу в 921 грамм. На марлевых тампонах со смывом с носогубного треугольника Захарченко следов каннабиноидов обнаружено не было, зато они нашлись на смывах с рук пенсионера — которые, по словам жены и понятого, были взяты уже после того, как он по просьбе оперативника вырвал поросль конопли.

Когда пенсионера увезли домой, следователь ОМВД по Урванскому району написал постановление о возбуждении в отношении него уголовного дела по части 2 статьи 228 УК (изготовление наркотических средств в крупном размере, наказание — от трех до десяти лет лишения свободы).

Супруги узнали об этом лишь на следующий день и случайно — их соседка Марина Абазова, участвовавшая в обыске в качестве понятой, листая ленту в инстаграме, увидела запись в аккаунте МВД Кабардино-Балкарии: «13 августа 2020 года наркополицейские ОМВД по Урванскому району совместно с сотрудниками уголовного розыска и ППС в ходе санкционированного обследования домовладения местного жителя обнаружили и изъяли вещество растительно происхождения со специфическим запахом. Экспертиза установила, что растением является конопля. Высушив листья, мужчина хранил их для личного потребления без цели сбыта. Возбуждено уголовное дело по части 2 статьи 228 УК».


Иллюстрация: Мария Толстова / Медиазона

«Открыла дверь, а он висит»
Николай Захарченко попросил соседку посмотреть в интернете, какой срок грозит по этой статье. «Когда он увидел, что там до десяти лет, у него глаза на лоб полезли, — вспоминает супруга. — Он хоть и болел много, но никогда не говорил, что болезнь ему жить мешает, а тут он говорит: "Вот прибавь к 85 десять — я же умру в тюрьме. Я в тюрьме не хочу умирать, я так не хочу"». В тот же день пенсионерка поехала за юридической помощью в Нальчик — местным защитникам она доверить мужа не решилась — и рассказала обо всем адвокату Руслану Ельмирзокову.

Вскоре супруг стал вести себя странно, вспоминает Евгения Георгиевна — почти не ел, питаясь только сливами и молочной сывороткой, дал жене доступ к своим накоплениям в банке, объяснив, что, если его действительно посадят, она сможет потратить их на передачки, впрок закупил корм для котов и куриц.

Когда вечером 17 августа она собралась спать, муж сказал, что пока ложиться не хочет, и остался сидеть на диване.

«Было холодно, я дверь закрыла, — вспоминает пенсионерка. — Потом уже около 23 услышала звук такой — щелк, щелк, но снова уснула. В шесть я встала. Хотела пойти спросить у него, как его настроение — он любил, чтобы я около него была, говорил, что так ему легче, когда я рядом. И я смотрю, а постель хорошо застелена на диване. Видно, что не спал. Я подхожу — замок закрыт. Я ему: "Эй, Коля, Николай!". В курятнике нету, туалет на щеколду закрыт уличный».

Она заметила, что одна из дверей в сарай закрыта на щеколду, а другая открыта и внутри горит свет: «Я сразу обомлела. Открыла вторую дверь, а он висит на веревке. Я подумала, что он только что повесился. Тронула — а он уже как камень застыл. На шее веревка у него, а он, видно на педали встал, там два старых велосипеда стояли, как запчасти он держал. Он на педали встал, одел на шею себе петлю к балке привязанную и с педали упал, и между сиденьем и рулем сидел. Как одетый был в костюм — он накануне думал, что адвокат к нему приедет — так и остался».

На столе Евгения Георгиевна нашла клочок бумаги с водянистыми следами — как она предполагает, от слез пенсионера. «Прощай, моя дорогая жена Женя, мои дети, мои внуки и правнуки. Я ни в чем не виноват. И расписался», — пересказывает вдова записку.

Похороны прошли 20 августа. По словам жены, на них пришли все соседи — за исключением Павла Грехова. На следующий день после похорон на сайте республиканского МВД появилось сообщение, что по факту самоубийства пенсионера глава министерства назначил служебную проверку в отношении руководства отдела МВД по Урванскому району.

Сообщить ее результаты в пресс-службе управления «Медиазоне» пока не смогли. Не извещали о результатах проверки и адвоката Ельмирзокова, но в СК ему подтвердили, что проверка проводится по статье о доведении до самоубийства (статья 110 УК).

«Я хочу реабилитировать его, доказать что он хороший человек, что он не наркоман, — говорит вдова. — Я буду биться до конца, реабилитирую своего дедушку. Он ни в чем не виноват. Я теперь не знаю, как дальше жить, мне тяжело жить теперь. Мне очень тяжело это перенести. Если бы он был каким больным, я бы до конца была вместе с ним, ждала бы. А тут такой исход — к этому я не была готова».

Завтра прийде до кімнати твоїх друзів небагато,
Вип’єте холодного вина.
Хтось принесе білі айстри, скаже хтось: "життя прекрасне".
Так, життя – прекрасне, а вона...

А вона, а вона сидітиме сумна,
Буде пити – не п’яніти від дешевого вина.
Я співатиму для неї, аж бринітиме кришталь
Та хіба зуміє голос подолати цю печаль.

Так у світі повелося, я люблю її волосся,
Я люблю її тонкі вуста.
Та невдовзі прийде осінь, ми усі розбіжимося
По русифікованих містах.

Лиш вона, лиш вона сидітиме сумна,
Буде пити – не п’яніти від дешевого вина.
Моя дівчинко печальна, моя доле золота,
Я продовжую кричати, ніч безмежна і пуста.

Так у світі повелося, я люблю її волосся,
Я люблю її тонкі вуста.
Та невдовзі прийде осінь, ми усі розбіжимося
По русифікованих містах.

Лиш вона, лиш вона сидітиме сумна,
Буде пити – не п’яніти від дешевого вина.
Моя дівчинко печальна, моя доле золота,
Я продовжую кричати, ніч безмежна і пуста.

Плач Єремії. Вона

Завтра прийде до кімнати твоїх друзів небагато,
Вип’єте холодного вина.
Хтось принесе білі айстри, скаже хтось: "життя прекрасне".
Так, життя – прекрасне, а вона...

А вона, а вона сидітиме сумна,
Буде пити – не п’яніти від дешевого вина.
Я співатиму для неї, аж бринітиме кришталь
Та хіба зуміє голос подолати цю печаль.

Так у світі повелося, я люблю її волосся,
Я люблю її тонкі вуста.
Та невдовзі прийде осінь, ми усі розбіжимося
По русифікованих містах.

Лиш вона, лиш вона сидітиме сумна,
Буде пити – не п’яніти від дешевого вина.
Моя дівчинко печальна, моя доле золота,
Я продовжую кричати, ніч безмежна і пуста.

Так у світі повелося, я люблю її волосся,
Я люблю її тонкі вуста.
Та невдовзі прийде осінь, ми усі розбіжимося
По русифікованих містах.

Лиш вона, лиш вона сидітиме сумна,
Буде пити – не п’яніти від дешевого вина.
Моя дівчинко печальна, моя доле золота,
Я продовжую кричати, ніч безмежна і пуста.