Швидкоплинність Іллюзії - Життя....

Вільний каторжанин

     Вода шепотіла до нього оповідаючи пам’ять Домівки-планети. Звірина, птаство й дерева, камені скель навперебій прагли догукатись, погомоніти розмовою з ним. Він не чув їх. Навушники –кляті не пропускали ані-жодного словечка. Лишень голоси таких як він –людей.Й тому зі зверхньою байдужістю погордо з неважливо відвертався, сірою одноманітністю сірих окулярів світогляду, яку йому втокмачили на очі заразом із гамівним шоломом „Освіта” заткнувши мозок у його вигаданому шоломом консервованому сірому світі.

     Розум бачив, чув, відчував тільки те, що дозволяли йому блага людини-шолом Мудрості і окуляри Зору. Не пам’ятав як кілька годин тому у дитинстві нестямно бажав злетіти відірватися від того ланцюга з кулею-грузилом на нозі, що мав її з народження. А бач, не спромігся. Шолом не дав. Придавив своєю вагою заглушив мрію , зітер її з пам’яті неукоріною освітою. Навкруг буяло життя, навіть повітря просякнуте геть чисто живлячою енергією. Як та риба у воді, що не бачить води, так і він був сліпий і глухий, всеж маючи ті вуха і очі. Він ж бо вседержатель цієї сірої нікчемної Природи. Не бачив ні того, що є у своєму домі чаруючий мудрий невимовний всесвіт Життя, ані у інших Зірках-Планетах. Мудрий шолом, якого звали „Освітою” пропалив тими „Закладками” прагнення, знання, Зневірою законсервувати розум у рамках шолома.

     Засліпивши окулярами, що упали, гепнули пропавши, відірвавшись він від поверхні із-за цілунку спраглого пожадливого, її спопиняючихбезсіроокулярних каро-зелених очей, у яких відзеркалився він – безшоломний, живий, безланцюговний. Вічність годин-ночей, ранків, що провів у всепожираючи- поглинаючих дві плоті – в одне ціле – єдине. Звільвивсь на меті щастя з окованих лебет, розчинився в усьому, що є навкруг, із нею у одне пломіння. Тривкіші відразу з часом  с миті пропадали. І він ізнов одів на себе сірі окуляри, заліз у консерву старості і за певний час пропав – консервуюча бляшанка зітерла його з Буття.

( теж - з  моєї  книги)