* * *

Я вже не можу жити без кохання
Без ніжних слів, без дотику долонь.
Колись іскринка нашого кохання
Переросла в негаснучий вогонь.

І він горить святково і красиво
Освітлює всі прагнення душі.
Ми віримо в його звичайне диво,
Як вірять трави в весняні дощі.

Ти посміхнулась, тихо притулилась...
Природній жест, а в нім загадка є.
І знову серце радісно забилось,
Яка ж ти люба, серденько моє!