Мені приснився сон,
В якому я
Прожив нове життя.
У ньому ти нова і я новий,
У ньому все нове,
Лиш сон старий.

Хотів прокинутись, не зміг
Твій погляд знову кудись втік.
Куди ж він, рибонько, куди?
Що я робитиму, що далі?
Як житиму, згубивши всі медалі?
Як знатиму, що вже не сплю?

Чи може вже не варто просинатись?

Я далі сплю, і далі бачу,
Як ти смієшся, часом плачеш,
А я старий-старий, трохи ледачий дід
І ти, старенька, вже не плачеш,
Глядиш онуків та дітей,
Не можеш сльози щастя приховати.

Ні-ні, не хочу просинатись,
Тому-що я люблю тебе.

"Ты не мой..."
Ведь, ты не мой! Я это знаю.
Зачем же так люблю тебя?
Зачем же думаю, страдаю?
Зачем я мучаю себя?
Ведь ты не мой... Зачем судьбою
Мне суждено тебя узнать?
Зачем мы встретились с тобою?
Лишь для того, чтобы страдать?
Зачем страдать, когда смешно?
Зачем казаться равнодушной,
Когда в душе совсем не то?
Зачем заставил ты напрасно
Тебя так сильно полюбить?
О, если б знал ты, как ужасно
БЫТЬ НЕ ЛЮБИМОЙ, НО ЛЮБИТЬ...