Профіль

Whiskey*

Whiskey*

Україна, Запоріжжя

Рейтинг в розділі:

Останні статті

Біль...

  • 04.10.24, 09:29
72-га виходила з Вугледару важко, з великими втратами. Перед цим росіяни уже встигли з'явитися коло поваленої вежі ЛЕП на дорозі від Богоявленки і навіть обладнати вогневі позиції в гаражах за кладовищем.

Все там рідне мені, кожен квадратний метр. В тих гаражах ми колись ховали одну із своїх машин, коло гаражів одного разу ми навіть піймалися на дріт пікапом - на дорозі валялися сталеві проводи, обірвані нещодавнім прильотом.

72-га виходила тяжко, криваво. Багато техніки згоріло. До того кілька днів агонії взятого у облогу міста виснажили захисників, і коли вранішній сіряк наступив, не усім вистачило сил вийти.

На деяких позиціях лишалися смертники, щоб прикрити відхід інших.

***

За дивним законом життя, в ці дні, коли моя рідна бригада виривала з м'ясом себе з Вугледару, люди по країні сиділи у кав'ярнях і кінотеатрах, на пішохідних зонах перехожі підтанцьовували під музику вуличних музик; лунали і щирі, і ритуальні вітання захисникам - а ті в цей час вмирали, залишені, як потім скажуть, напризволяще.

І я не знаю знання, не маю сили, як зв'язати назад ці два світи, кожен з яких невпинно йде своїм шляхом.

Поки ми там були, ми переродилися. Були ми народжені тут, у Києві - а стали народженими в полях і підвалах Вугледару; тепер ті пустоти, пронизані залізом - наша батьківщина, а на столичних вулицях ми - приїжджі й чужі.

Якісь невідомі нам люди повиростали за ці три роки, заповнили собою тротуари і метро, на їх обличчях - нові гримаси.

Вони якісь світлі, напівпрозорі; ми ж - брудні й темні, ванни і барбершопи не виженуть з нас цю темінь.

Тепер 72-га - звір, якого вигнали з його лігва, ризикує остаточно загинути в голих посадках під ударами арти і фпв-дронів. Горизонт радіоуправління у росіян з висоток Вугледару простирається тепер на кілометрів 15, ледь не до самого Курахового.

Моліть усіх, кого вмієте молити, щоб 72-га, моя перша на цій війні і навіки рідна бригада (хоч я давно вже не у ній) не була стерта в пил в смертельних просторах за Вугледаром, щоб залишки могутнього колись бойового організму не було знищено остаточно, щоб у нього був шанс відродитися, зберегти весь свій накопичений досвід і біль для майбутніх перемог. (с) Ігор Луценко

Дякую за захист

  • 01.10.24, 09:24
Слава вам, рідненькі...навіки вдячність.
За кожен день нашого життя.
Зі святом Захисників і Захисниць!

Читала недавно таку думку, забула, де. " У тяжкі часи своєї країни, ти можеш бути або воїном, або трубадуром, прославляючим воїна".
Отже, я - трубадур:)


Речитатив:
Україно! Свята мати героїв!
Зійди до серця мого
Шумом Карпатських ручаїв,
Боїв славного завойовника
Батька Хмеля!
Свята! Могутня! Соборна!
Слава Україні!

Завили сурми, поле палає,
Знову орда із боліт наступає,
Суне і суне, та ворог не знає,
Що на нього в нашім краю
Тільки смерть чекає!
То не литаври б'ють, то серце в грудях,
Не в дзвонах лаври, тут вся сила в людях!
Злітають черепа від булави,
Всі ординці поховались, бо батько іде на Ви!
Військо тримає небо хоругвами,
Арійські лицарі вже йдуть за вами!
Яка б не сунула орда щурів,
З нами сили світу і Боги всіх наших пращурів!

Приспів:
Біси дохнуть, сонце сходить,
Ця земля воїнів родить!
Хай сміливих смерть обходить!
Гуляй, дике поле!
Ворог сунеться без перестану,
Із землі прадіди повстануть!
І затягне на той світ, враже,
Наше дике поле!

Нащо дивитися у чан ворожці?
Поляжуть всі від меча Запорожців!
Знову набігла чорна хмара,
Терни перемелю, бо я
По роду вільний характерник.
На всіх чужинців тут чекає згуба,
З Чорного моря
Дістає Нептун свого тризуба,
Навіки всім легенда показова,
І ще покаже свою міць полк Азова!

Олександр Ярмак(с)

філологія

  • 30.09.24, 21:19
Філологічні дослідження: Коли доречно і потрібно вживати слово «курва»?

Слово «курва» є вигуком, що виражає широкий спектр емоцій.

Наприклад:

Ліфт, останній поверх.

- Вам вниз?

- Нє,курва, вбік!



- Тещо, Вам плита потрібна?

- Газова?

- Нє, курва, мармурова!



Суд, - свідок, що Ви робили 16 березня 2016 року об 11 годині 42 хвилини?

Свідок, - ну, я сидів у кріслі з календарем і дивився, курва, на годинник!



Залізничниця запитує у чоловіка, що біжить за поїздом і розмахує руками:
- Чоловіче Ви, що на поїзд запізнилися?

- Нє, курва, я його з вокзалу виганяю!



Приходить хлоп до лікаря і висовує такий маленький-маленький пісюн.

Лікар дивиться і питає.

- Скаржитеся?

Хлоп: нє курва, похвалитися прийшов!



- У мене хом'як помер.

- Що просто взяв і помер?

- Ні, курва, зі спецефектами!



Підходить на базарі чоловік до бабки , яка торгує картоплею.

- Бабусю, у Вас картопля на посадку?

- (єхидно) - нє, курва, на зліт!



Стає мужик іншому на ногу в автобусі.

- Ой вибачте!

- Ти що, курва, інтелєгент?

- Ні, ні, що Ви... таке ж бидло як і ви!



- Вам батон нарізний?

- Ні, курва, гладкоствольний!



Вранці виходжу з душу з намотаним рушником на голові, мій питає.

- Ти, з душу?

- Нє, курва, з Мальдівів прямим рейсом!



Начальник - секретарці.

- Зберіть всіх співробітників на нараду, терміново!

- По селектору?

- Нє, курва, через «фейсбук», так скоріше буде!



Йде мужик в одному чоботі.

- Чоловіче, Ви, що чобіт загубили?

- Нє, курва, Знайшов!



- Дайте, будь ласка, мотузку і мило.

- Ви, що, вішатися зібралися?

- Нє, курва, зараз помиюся і в гори!



- Я забула вдома праску вимкнути!

- І, що, у тебе тепер все згорить?

- Ні, курва, все погладиться!



Секретарка.

- Номер, який Ви надали, не відповідає ...

- Що, зовсім?

- Ні, курва, перші дві цифри відповіли, а решта мовчать!



А я взагалі не вживаю це слово. Навіть, якщо наступаю босоніж на ЛЕГО, або не можу знайти кінець скотча.
Адже я ж, курва, ІНТЕЛІГЕНТ!

Остап Гром.

Поколінню, тим, кому болить

  • 21.09.24, 22:09
Пам"ятаю себе, наївну...

Дякую поколінню, кому болить


Ти як?...

  • 09.09.24, 17:05
Моїм віртуальним друзям тут. Адекватним людям, які не втратили совість і зберегли чистий розум у божевіллі війни.

Ви як?

Тримаємось... Мабуть, кожен скаже так. Але чи є у кого і яка межа... 
То ж знайте, що пам'ятаю вас і подумки бажаю добра.

І ще одна тема... Болюча... Резонанс від люті -болю- співчуття після вбивства сім'ї у Львові знову накрив соцмережі . Зізнаюся, сама поширила у фб фото зі сторінки Олександра Базилевича, де він писав листа дружині, а відома блогерка потім перепостила...
Потім шок. Допис іншої блогерки про межі особистого.
Чи повинні були всі користувачі перепощувати фото згорьованого батька, сім'ї, особистих листів . Розпочалася дискусія, яку похапцем почитала...
Деякі люди вважають, що множення і перепощування горя і смертей порушує особисті кордони людей ..
Інші вважають, що документування злочинів недокраїни вбивць... потрібне світові і нам, в першу чергу.
Але дійсно, деякі публікації і ,сама бачу, перейшли межу ... Сьогодні читала спогади викладача про старшу дівчинку з родини ...
Видалила пост. Дійсно, може нам варто хоч іноді зберігати ясний розум?

Але ж лють не стихає ..
Прокляті навіки убивці, виродки, в сьомому коліні хай зазнають усіх нещасть, горя і болю кожного українця...

Іловайськ - відкрита рана...

  • 29.08.24, 09:17
Соняхи Іловайська

Обвуглені, посічені уламками,
В шмаття роздерті, та незламні, хоч і зламані,
Обезголовлені, ущент розчавлені,
Зчорнілі, горем згорблені, оставлені…
Стоять, мов тіні, соняхи знівечені.
Літають поруч душі їх обпечені.
Вони вмирали разом із солдатами
І теж ставали душами крилатими.
А ті поодинокі, що вціліли,
Схилялися над мертвими й тужили.
І більше не дивились в бік світила,
Щоб мертвих їхня тінь від сонця вкрила.
Ось обстріли припинені нарешті…
Крізь куряву ясніють неба решти.
І прошивають тишу онімілу
Рингтони про не вмерлу Україну.
То тут, то там вмикають телефони
Дзвінками рідних ті гучні рингтони.
Живі шукали вбитих і дзвонили,
І щохвилини соняхи тремтіли
Від тих дзвінків, що серпень розривали
І до мурах, до кісточок проймали.
Вивозили КамАЗами убитих…
Насінням сльози капали із квітів…
Давно вже телефони розрядились,
Але і досі у нічному полі
Вчувається, як піснею встелилась
Жага до перемоги та до волі.
© Ірина Іваськів 30.08.2021

а ось і деталізація під'їхала . Парт ту

  • 06.08.24, 10:38
Русифікація завше брала українця залізною хваткою, але в сатиновій перчатці. Це варто проговорити і обдумати в собі. Аби ситі лжеопозиціонери із РФ десь на спільних майданчиках не вішали на тебе ярлика «травмований». А отже — думка хворих людей неважлива.

Ти не помітив, як із твого плей-листа зникла україномовна Ірина Білик. І зявились Руки вверх, Блестящие. Памятаю, я зайшла уперше на пару першого курсу, а з низки мобілок лунала «большє не забить, ето лєто» пєвіци Максім. А потім і наші масово породили тотально російськомовний продукт — Віагри всякі. І Насті з Потапами. Врємя і стєкло. Ще і в інтервю розказували, що не можуть знайти слухачів або матеріал українською мовою. Але виявилось, що українські пісні дуже пасують горлу Дорофєєвої і зробили її одною із топ-співачок. А писати матеріал можна і з чоловіком удома.

Вранці, коли ти збирався у школу — на телебаченні була програма «Подьем». Де Юра Горбунов і Маша Єфросиніна прогиналися перед дорогими гостями із Москви — Безруковими і Крутими. Як Маша, яка добре знала мову — намагалась випендритись пітєрскім акцентом, можна зняти окреме кіно.

Увечері ти дивився Голос та Х-Фактор, де українські таланти шукали як не Сосєдов — що це за особа і його компетенції достеменно невідомі. Але головне, що це був суддя із Москви. Ще траплялись Дубцова і Сєрьога. Бо метрополія має навязати колонії, що вона несамостійна і неспроможна обслужити себе сама.

У школі ти вивчав куцу українську літературу, де Лесю Українку зображали знедоленою калікою, а Шевченка нафталіновим опудалом а-ля упоротий лис — лише в рушнику. Тебе нудило від вінігрету покриток, кріпаків, суїциду і замерзання дітей в полі. На противагу — Толстой кружив тебе в елітах, балах, французькій мові і іменах Кітті та Пєр. Вибір, що ти вважав більш крутим — очевидний. Уже після ти знайдеш твори, яких не було в шкільній програмі — і офігієш від крутості Лесі, Франка і Григоровича. Генії, топи, будителі. Модники з бурхливим життям, коханками, коханцями, подорожами, дружбою з елітами і спадком на віки.

Ти рано виходив заміж. І перший танок танцював під «Сказку моей жизни». Чи під «Я люблю тебя до слез» Сашка Сєрова — українця з Миколаївщини, який став потужним русскім. І тепер на концерти лізе без трусів. Якось я знайшла його старі записи буковинського періоду — він був голосистим і модним красавчиком. Коли був у своїй ідентичності.

Твій випускний був неможливий без співів «Школьная пора», «Школьные годы чудесные», «Крылатые качели». Бо смаки вчительки музики і завучки, яка понаїхала в твою школу десь іздалеку і закінчила росфілологію — були специфічні і далекі від естетики. Про порпання в пластах українських пісень і культури якось не йшлось. А на практиці виявилось, що Квітка Цісик дуже підходить під вальс. Як і попсові «Повільно», «Обійми» та «Вітрила».

Твій батя дивився серіали про настоящих мужикофф, де був сплошний Міхаіл Пореченков та Машков. І обовязково в ролях ментів, ФСБшників і бравих радянських офіцерів. А в ролі поганців могли бути некрасиві огидні вкраїнчики. Якщо ще із прізвищем Ступка — взагалі бомба!

Твоя мама дивилась серіали про неосвічених клуш із сіл з деревяними хатами, єдиною мрією котрих було вискочити заміж по зальоту за московського бізнесмена. Бажано мільйонера. Можна з причепом.

Тоді підсовували серіали про «Ранеток» і «Кадетів», які спродюсував добрий дядя Саша Роднянський. Все це для того аби намертво привязати дитину до русского мира.

Твоя завучка погрожувала тобі двійкою з фізики, бо ти вирішив пропетляти від свята 9 Травня з ряженими ветеранами чого попало. Але не Другої світової. Це могли бути тесть прокурора, ветеран праці СРСР і просто мужик, який пересидів війну у коханки в Москві.

В руки тобі буде попадатися глянець, де Віра Галушка «Брежнєва» буде визнана самой красівой женщіной Росії. А колишня міс Україна Інна Цимбалюк охомутає московського бізнесмена. Цей бізнесюк на практиці виявиться підстаркуватим биканом глибококримінальної зовнішності. Але багато хто мріяв про таке «жіноче щастя»?

На Інтері Настя Даугулє і Андрюша Доманський разчехляли тобі на концертах до всяких свят, як правильно Родіну любить. Общую Родіну — одну на трьох. Безумовно, там не було мови про Україну як щось окремішне.

Всі вихідні твоя родина проводила з «Кварталом». Там інтелігентні люди були в московських буклях і на вишуканому пітерському акценті, а сільські рагулі — у вишиванках, з вусами та україномовні. Володимир Зеленський таких зобразив кілотонни.

Якщо ти йшов в академію МВС чи здобувати освіту майбутнього прокурорчика — у твоєму плеєрі поселялись «Офіцєри, расєянє». І так тебе із милої маминої булочки плавило на татарівського мєнта.

Часом ти хотів просвітлитись у політиці. І аналітику тобі пропонували понаєхавші ведучі та редактори, бо своїх же журфаки не навипускали гронами. Тож умовний Кісєльов за всі гроші світу запрошував сало в шортах Бикова. І разом вони доводили пересічному глядачу, чому вулиця Антоновича — погано, а Горького дуже хорошо. Тебе привчили, що кращий політичний аналітик — син правника Сталіна, який легалізував концтабори та репресії. Часто репресії проти твоїх предків.

РПЦ у цей час розповсюджувала наративчики, що «Бог не розуміє української, і тому треба ходити в канонічну церкву». Що хрестини у інших конфесіях не дійсні. І багато хто вірив. Вірить донині.

Не дивно, що з такою повісточкою з великою ЦА та на будь-яких виборах твоє місто було обліплено біг-бордами про «защитим русский», «Томос — геть!» і «будем жить с Россией дружно». Часто все це придумував понаєхавший за всі гроші світу політтехнолог із Москви, бо це було модно в наших політиків.

Саме так би був приспаний, обманутий. І погруз обома ногами в довгій війні на виживання.

Бо сенси — важливі. І є сенс, не лише що ти кидаєш не лише в шлунок, а й в голову.

Марина Данілюк-Єрмолаєва з Фб(с)

я- причина цієї війни

  • 31.07.24, 14:17
Олександр Мудрий з фб, червень 2022

Я - причина цієї війни. Так-так, саме через мене вона стала можливою. Я постійно про це думаю. Зараз спробую пояснити.
Ще раз наголошую, що це моя особиста сторінка, на якій я викладаю свої особисті думки, з якими ви можете бути не згодні.
Я російськомовний українець. Я мешканець на 95 % російськомовного міста. При тому, що 30 років свого життя з 33-х я прожив у незалежній країні Україні з єдиною державною мовою. Я до 8 класу навчався російською мовою, більшість предметів в ліцеї та університеті теж викладалися російською. Я дивився російські фільми, читав російську класику та слухав російську музику. При цьому я ніколи не вважав росіян "братським" народом - я ніколи не жив з ними в одній країні (принаймні, у віці, коли я міг щось тямити), ніколи не відвідував цю країну. Я до 2014 року всі народи світу вважав братськими, бо дружити, товаришувати і навчатися розумним речам треба зі усім світом та всіма країнами. Для мене росіяни ніколи не відрізнялись від американців, кенійців чи, скажімо, еквадорців. Всі навколо однакові, думав я. В моїй родині ми спілкувалися російською, з друзями, на роботі чи в компаніях - теж. При тому у мене не було ніколи проблем з українською - я навіть вигравав шкільні олімпіади, а проводити урочисті заходи мені навіть зручніше було саме українською (особливо офіційні заходи). Просто всі навколо російською - і я теж. Так зручніше. Так просто легше.
Ще коли я отримав паспорт у 2004 році я замислився - а чого це у країні, де офіційною мовою по Конституції є лише українська, паспорт громадянина (найважливіший документ, на хвилинку) заповнений двома мовами? Ще більше я здивувався коли у 2016 році отримав новий паспорт-книжку (загубив старий документ), де так само моє ім'я, прізвище та по-батькові на другій сторінці вказані російською. Дивно, подумав я. Як ще можна говорити про "ущемление", коли така фігня твориться.
У 2012 році в мене народилась донька і я читав їй книжки та казки. Різними мовами - українською, російською та, навіть, англійською. Та вдома, в побуті, з донькою розмовляв російською. Вона казала на мене "папа", а не "тато". Хоча маю зазначити, що коли вона почала читати сама, я купував книжки для неї виключно українською. Тут у мене якийсь ніби принцип прокинувся, проте, на жаль, не до кінця.
В 2014 році в Україні почалась війна. росія для мене особисто чітко стала ворогом. Але росія, перш за все, як щось загальне, як держава передусім. Війна тоді оминула Херсонщину і я став жити як раніше - робота, родина, можливість відпочивати і таке інше. Війна (дуже неприємна зараз аналогія виникає - адже Україна офіційно називала події 2014 - і до лютого 2022 антитерористичною операцією, а потім операцією об'єднаних сил, а не війною) йшла десь далеко від мене, і я, чесно визнаю, останні років 7 про неї не так часто і думав. Я читав новини, я так само як і багато моїх друзів просто реготав з російської пропаганди (не підозрюючи про жахливу її загрозу), не піддавав сумніву, що Донбас та Крим то українські землі - але війна йшла осторонь. В театрі, в якому я працював, йшли вистави російською (в тому числі, за моєї участі), я організовував концерти зірок в Херсоні (в тому числі, і російських зірок).
Восени 2020 я вирішив у своїх соціальних мережах перейти на українську. Не знаю, чому саме, але прийняв таке рішення. Але в побуті все одно продовжував спілкуватися російською. Дивився російських ліберальних блогерів, слухав російську музику, щоправда перестав дивитися російські фільми. Моя донька, приходячи зі школи, часто казала мені, а давай вдома говорити українською? Я погоджувався, та мене вистачало на півгодини максимум.
Так було до 24 лютого 2022 року.
З початком повномасштабної війни я перейшов на українську мову тотально. Я видалив всю російськомовну музику зі свого телефона, видалив всі підписки на російські ютуб канали. В Херсоні до самого мого виїзду (це сталося 16 квітня) я розмовляв виключно українською. В усіх громадських місцях, крамницях, транспорті чи чергах. Здебільшого, коли я починав розмовляти зі своїми знайомими, мої знайомі теж переходили на українську (хоча я нікого про це не просив).
Я виїхав 16 квітня. Ввечері 17 квітня опинився у Стрийському районі Львівської області. Була можливість там зупинитися, але так як мав ще один варіант, то вирішив спробувати і його. Та 17 квітня ввечері, коли я був за тисячу кілометрів від рідного дому з одним рюкзаком в будинку абсолютно невідомих мені людей, я запам'ятав питання, яке мені поставила господиня того дому (дівчина мого віку, можливо, навіть і молодша за мене) після того, як нас нагодували та показали кімнату, де можна лишитись на ніч: "Що ви думаєте з приводу мови?" А її свекор, поцікавившись становищем у Херсоні сказав: "Вони (росіяни) сюди ніколи не прийдуть. Вони нас бояться більше за все. Бо вони знають, що тут по ним будуть стріляти з кожного вікна."
Наступного дня, 18 квітня ми відправились в невелике містечко поблизу Івано-Франківська (за 15 км від нього). Тут я знаходжусь і досі. Вже майже півтора місяця. Я зловив себе нещодавно на думці, що ніколи в свідомому житті я не лишав рідний Херсон так надовго. Це прекрасне містечко, де чудові і гостинні люди, де не має на вулицях п'яниць і сварок, а хати у людей кращі ніж в елітних херсонських Мельницях. І всі один з одним чудово спілкуються, вітаються і цікавляться життям одне одного. Тут не має мовного питання взагалі. Знаєте чому? Бо всі говорять українською.
Одного разу в черзі до військомату, я підслухав розмову двох місцевих чоловіків: "У мене є робота і родина, мені 50 років, чого я маю кудись йти? Хай донецькі та херсонські йдуть воюють. Це ж вони руський мир кликали". Я стояв в п'яти метрах від нього і розумів, що він абсолютно правий. Так, це я кликав руський мир. А коли війна почалась у 2014 році, я навіть до військомату не пішов. І я для себе поставив нарешті всі крапки над "і" - це я причина війни. Бо я читав російські книжки, дивився російські фільми, слухав російську музику та розмовляв російською мовою, ходив по вулиці Суворова повз пам'ятник Потьмкіну. Я можу скільки завгодно кричати зараз, що Херсон - це Україна, та коли я там жив, я для цього нічого не зробив. І не має нічого дивного в тому, що бомблять російськомовні регіони та міста - я дав привід комусь там "за порєбріком" вважати нас своїми землями та одним народом.
Ми багато зараз говоримо про колективну відповідальність росіян в тому, що вони мовчать або підтримують війну. А я зараз хочу визнати свою особисту відповідальність за те, що дав можливість розпочати цю війну.
Сьогодні я видалив російську розкладку з клавіатури телефону. І якщо буду чути від когось фрази "какая разница" або "я знаю українську, но буду говорить на том язікє, на каком хачу" - то я буду тільки підтримувати таких хлопців, як чувак з Франківська, який набив морду вуличному музиканту за пісні російською, або волонтер зі Львову, який відмовився допомагати біженкам із Харкова, що принципово не бажали говорити українською. Бо за "язіком" йде війна. Слідом за ним йде той самий руський мир.
І я для себе особисто знаю точно і ніщо в мене не викликає зараз більшої впевненості - той "язік" має піти за руським кораблем. Всюди. Скрізь по всій Україні. І тоді я, і всі ми, колишні російськомовні українці - станемо причиною, чому ми виграємо цю війну. Бо коли викинемо з нашої лексики слово "російськомовний" - то зникне остання зачіпка в нісенітній маячні про "братскість" народів. Лишаться лише українці, яких вони бояться більш за все та які готові стріляти по окупантам з кожного вікна.
Слава Україні!

Скажіть

  • 09.07.24, 10:31
Як ви гадаєте, після усіх убивств українських дітей, жінок, цивільних країною -терористом , країною нелюдей...... На сайті, в забутих Богом блогів є окреме болото, де славлять росію? 
Це має бути здоровий глузд, чи ні? Я розумію, що вік поважний.  . Але ж совість  ... Чи що?....

Яка природа, яка культура, які спогади про них, ви що зовсім... .
Немає культури, немає їхньої природи, великого язика, є убиті діти, і якщо ви славите будь що їхнє - кров теж на вас ...


Героям

  • 03.07.24, 21:07

Якщо ми зрадимо їх? Що тоді............. 
І їх усіх, невинно вбитих, дітей, жінок, старих............


Сторінки:
1
2
3
5
попередня
наступна