Война — это мир, свобода — это рабство, незнание — сила.

Джордж Оруэлл

Как бы дико это не звучало, но современная путинская россия сумела в себе совместить несовместимые вещи. Последние 20 лет путин строит гибрид фашизма и нацизма в своей стране, при этом, один из самых больших культов в РФ – культ победы над нацизмом. Победы, которая российской пропагандой приписывается исключительно «русскому народу», приуменьшая роль других народов бывшего СССР и вообще отметая участие иных стран, воевавших в антигитлеровской коалиции. Об огромной помощи США по лендлизу вообще в нынешней России неприлично упоминать.

Единственное из публичных заявлений, что выдает в Кремле наследников Третьего Рейха, это дикие и непонятные цивилизованному человеку возгласы «Можем повторить». Повторить что? Десятки миллионов жертв? Бабий яр? Уничтожение целых городов? Концентрационные лагеря? Мародерство? Большинство из этих вопросов отпало после 24 февраля 2022 года.

Если присмотреться к путинской россии тщательнее, то становится совершенно очевидно, что все эти годы последовательно, усердно и сознательно Кремль строил фашистское государство. Тоталитаризм, неприятие нового, подавление прав и свобод, шовинизм, ксенофобия и расизм, милитаризм…. В соответствии с определением Умберто Эко, в нынешней россии присутствуют все признаки, за исключением опоры на буржуазию. Просто потому, что в РФ отсутствует средний класс. Общество делиться на практически нищих и олигархов, лояльных режиму.

Однако, налицо наличие и рашизма. Достаточно почитать программную статью государственного издания «РИА новости», которая называется «Что России делать с Украиной» и последующую статью Д.Медведева, чтоб отпали всякие сомнения. Там вводится понятие «украинства», которое россия должна уничтожить, стереть с лица земли, представителей которого необходимо, по мнению авторов, расстрелять, вывезти в Сибирь, заключить в концентрационные лагеря и продолжать эти репрессии на протяжении нескольких поколений, пока не останется никого, кто помнит что такте украинец, украинский язык и украинская культура. Это ли не «окончательное решение украинского вопроса»? Это ли не возродившийся нацизм-рашизм? И теперь этого уже никто в Кремле не скрывает и говорят об этом откровенно. Какое-то время, до развязывания полномасштабной войны, Москва пыталась маскировать свои цели за разными бреднями типа угрозы со стороны НАТО, необходимость защитить свои рубежи и отказаться от принятия в блок Украины, ущемление русскоязычных (которых, кстати, сейчас российские войска стирают с лица земли вместе с их городами на востоке Украины) и т.д. Теперь уже Кремль сбросил все маски и говорит открыто о своей цели: демонтаж Украины, уничтожение «украинства» и насильственное «перевоспитание тех, кто считает себя украинцем».

Наблюдая годами за действиями Путина и его окружения, их выступлениями, бросается в глаза настойчивость, с которой он копирует лидеров Третьего Рейха. Расхваливание на встрече с раввинами умственных способностей Геббельса; заявление В. Володина о том, что «Есть Путин, есть Россия, нет Путина, нет России», являющееся точной копией слов Р. Гесса о Гитлере; Признание Путина, что он «женат на России» — калька со слов Гитлера «Ich bin verheiratet meine Frau ist Deutschland». Наконец речь Путина после оккупации Крыма практически списана с речи Гитлера на чрезвычайной сессии Рейхстага в Кролль-опере 1 сентября 1939 года.

Таким образом, нынешний режим в России, это симбиоз оголтелого фашизма и нацизма, с примесью человеконенавистничества, левого воинственного коммунизма и православного фундаментализма, для которого философами уже выведено новое название – Рашизм (https://en.wikipedia.org/wiki/Rashism).

Однако, такая желаемая верхушкой власти (и не только) в россии империя не в состоянии предложить потенциальным колониям ничего. Ни новых технологий, ни более высокой культуры, ни науки. Поэтому Кремль пытается сплотить собственное население вокруг старых мифов про было величие. И одним из главных культов есть «победобесие» — культ победы «русского народа» во Второй мировой войне. Ежегодные парады победы, проводимые с огромной помпой. Показное почитание ветеранов. А когда ветераны закончились по естественным причинам, было придумано шоу под названием «Бессмертный полк», где псевдонаследники носят на палках портреты псевдородственников – участников той великой битвы. Главное – парады не должны прекращаться. Парады, олимпиады, потом обязательно война… Мы это проходили 80 лет назад.

Если б можно было, они б праздновали победу над Наполеоном в 1812 году, но по иронии истории, последняя победа была одержана, как раз, над нацизмом. Ну, что ж сделаешь. Современным нацистам приходится праздновать победу над своими предшественниками, в перерывах между парадами продолжая их дело.

Однако, и это у них плохо получается. Наступление на Украину провалилось. Чтоб спасти режим, Кремлю придется принимать решение. Наиболее вероятное – объявление мобилизации в россии, для отправления в мясорубку войны все новых и новых жизней, которых Путину не жалко.

Источник

Наступило 9 травня. День, який зараз пов’язують не тільки з черговим розквітом «побєдобєсія» на росії, а й з якимось можливим «доленосним» для недоімперії рішенням путіна, яке він проголосить під час святкування Дня Перемоги.

Дехто пророкує офіційне оголошення путіним війни Україні та початок загальної мобілізації на росії. Через два місяці після початку агресії така заява буде виглядати навіть більш ніж сміхотворно.

Хтось додає, що війна буде об’явлена не лише Україні, а й усьому демократичному Світу.

Хтось розповідає про можливість проголошення «досягнення» цілей так званої «спецоперації» та анексію окупованих територій або «визнання» кремлем нових «самопроголошених республік».

Всі чогось чекають від путіна та намагаються розгадати його плани на майбутнє. Та, схоже на те, що будь-яких реальних планів не має ні путін, ні його кремлівське оточення. А всі дії, які здійснює влада росії, є проявом лише хаотичних спроб зрозуміти, у якій «дірці» опинилася сучасна росія завдяки правлінню навіженого.

Незрозумілий навіть самому путіну провальний «план» блискавичної спецоперації, про який, схоже, було відомо лише дуже обмеженому колу посіпак бункерного диктатора, вже стовідсотково провалився. Кремль опинився в абсолютно непрогнозованій ними ситуації, до якої не був готовий. Влада, яка не звикла долати труднощі та завжди відступала від власних намірів при виникненні будь-яких ускладнень, зараз знаходиться у розпачі. Бо виходу, який би хоч якось міг задовольнити путіна, немає…

Наступ неможливий без тотальної мобілізації, яка «зруйнує» навіювану десятиліттями кремлівською пропагандою псевдореальність з абсолютно передбачуваними для влади кремля руйнівними наслідками.

Перейти до «затяжної війни» немає ніякої можливості з огляду на неготовність росії до затяжного протистояння практично з усім світом. Не витримає ні армія (те, що від неї залишилося), ні економіка ні внутрішній споживач.

Натиснути на «червону кнопку» ядерного озброєння путіну не дадуть, та й він і сам не піде на такий крок. Які б мерзотники не сиділи у кремлі, вони повинні розуміти, що ядерний конфлікт обірве життя не тільки «ворогів», а й них самих.

Путін загнав себе у глухий кут відсутністю будь-яких реальних планів та прорахованих дій. Єдине, на що спроможна діюча влада росії – це набір хаотичних непослідовних рухів, що «заганяють» кремль ще більше і ще глибше. Чого лише варті заяви Лаврова та МЗС росії, які навіть Ізраїль, який «витримував дистанцію» від санкцій та поставок озброєння до України, змусили змінити свою позицію та активно долучитись до дій «антипутінської» коаліції. До повного «комплекту перемог» російської дипломатії залишилося «побити горщики» з ісламом.

Чіткий план завжди має свої цілі та головну мету. План, якого ніколи не було ні у путіна ні у його оточення, враховуючи те, що навіть цілі так званої «спецоперації» публічно змінювалися керівництвом росії декілька разів. І, окрім, примарної «денацифікації», яку навіть самі глашатаї розуміють кожен по-своєму, нічого конкретного по цілях проголошено не було.

Марна справа шукати логіку у нелогічних мізках кремлівської влади. Її там немає і ніколи не було. Як не було ніколи чіткої стратегії та планування. Росія все завжди робить «на авось». Але цього разу «авось» не пройшло і привело росію до краху.

Складається враження, що саме в повному руйнуванні системи влади, міжнародного положення, економіки та соціальної складової росії і полягає «хитрий» план путіна, який всі так намагаються розгадати. 

Джерело

Крім очевидних жахів війни, яку розпочала росія,  таких як смерті, поранення, розбита інфраструктура та будинки, є інші — набагато тихіші, та не менш трагічні. В окупованих містах і селах люди можуть тижнями бути без можливості придбати ліки. Особливо лячно за тих, хто має хронічні захворювання або отримує лікування постійно. Це можуть бути літні люди, люди з видаленою щитоподібною залозою, гіпертоніки і навіть цілком здорові малюки на штучному вигодовуванні.

Після окупації міст і сіл на півдні Запорізької області в аптеках почався дефіцит. Цілком очікувано, адже логістика була зруйнована «визволителями», і цілком благополучні до 24 лютого місцини стали перетворюватись на депресивні райони. Додайте до цього «визволену» банківську систему і, як наслідок, подекуди неможливість розрахуватися карткою приправлену відсутністю готівки.

Уряд України та місцева влада, докладають максимум зусиль, щоби доставити гуманітарну допомогу в окуповані райони. Але, на жаль, окупанти або не пропускають гуманітарні колони, або розкрадають їх (https://www.pravda.com.ua/news/2022/04/9/7338463/).

У відчаї люди замовляють «посилки» з вільної території. Тобто звертаються до тих, хто їде із Запоріжжя, з проханням придбати життєво необхідні препарати і передати їх.  Л. замовила ліки для своєї літньої матері, яка страждає на гіпертонію і приймає ліки постійно. Але через постійні обстріли та заборони окупантів ліки не можуть привезти вже більше трьох тижнів. Залишається тільки сподіватися, що стрибки тиску не призведуть до інсульту. Інакше це обернеться ще одним горем для чергової родини.

Після звільнення від окупантів Київської та Чернігівської області весь світ жахнувся невмотивованій жорстокості російських загарбників. На жаль, велика частина Запорізької області перебуває в окупації вже вдвічі довше, ніж звільнені райони. І наслідки цієї окупації нам ще тільки належить побачити. Скільки людей втратили найдорожче — здоров’я або навіть життя ми дізнаємося тільки після звільнення всіх наших територій.

Як би там не було, треба бути стійкими і вірити в українську армію, яка неодмінно звільнить всю територію України від загарбників, і в наші міста і села повернеться нормальне життя.

Все буде Україна!

Орки под командованием главы российского МИДа Сергея Лаврова в один голос кричат "Мы не собираемся менять режим на Украине. Мы хотим, чтобы украинцы сами решали, как они хотят жить дальше. Мы хотим, чтобы у людей была свобода выбора".
         Именно под этой эгидой в г. Бердянск Запорожской области отключили все украинские телеканалы и предложили местному населению смотреть российский зомби-ящик, по которому транслируют видеосюжеты о том, как прекрасно жить в «освобожденном от нацистов» городе, как оккупанты «восстановили» вечный огонь к 9 мая и новости о строительстве «продуктового моста» с Крымом.

Еще мы обратили внимание на новости о выдачи гуманитарной помощи на гласной площади Бердянска: "Во время раздачи продовольствия по просьбе местных жителей участники гуманитарного конвоя сняли с главного флагштока города украинский флаг. В отдалении даже послышались аплодисменты", - утверждается в репортаже в местном пророссийском паблике. Однако ни самих просьб не приводится, ни аплодисментов не слышно: флаг снимают российские военные с автоматами.

Чтобы продемонстрировать свою позицию, жители Бердянска неоднократно выходили на митинги против российской оккупации. После одного из таких митингов так называемые «освободители» выбили дверь, ворвались в квартиру и вынесли с мешком на голове одного из наиболее активных его участников - Виталия Шевченко. Спустя несколько дней в сети появилось видео, на котором последний дрожащим голосом рассказывает шаблонную историю о том, как хорошо жить под российской оккупацией.

А жить не так уж и хорошо, как сообщают местные жители, город находится на гране гуманитарной катастрофы - продовольствия не хватает, цены завышены минимум в двое, у фермеров отобрали и вывезли «на россию» сельхозтехнику, посевная сорвана, у людей забирают машины, а в квартиры подселяют военных.

В прочем это все было ожидаемо, если проанализировать всю деятельность Российских властей на оккупированных территориях с 2014 года, то картина не такая яркая, как они пытаются внушить. Все красноты Донецка, а именно - железнодорожный вокзал, гостиницы, велодорожки в центре города, красивые бордюрные спуски и стадион появились еще до прихода русского мира. Но с 2014 года, это все пропало, стадион закрыт, аэропорт почти не работает, в городе разруха, не было построено ни одной новой больницы, школы, детского садика и даже парка. Часть дончан тогда перехали в Мариуполь, который сейчас полностью разрушен и люди потеряли свой родной дом дважды.

В Крыму такая же ситуация, Российская власть построила только керченский мост, целью которого было превратить полуостров в большую военную базу. За Луганск лучше вообще не вспоминать, после 2014 года, город исчез. Там остались одни старики, которые как бы это грубо не казалось, доживают свои дни. Вот вам и цена дружбы с Россией и жизни в оккупации.

Наш народ, в отличии от наших рабских восточных соседей, не запугать и не сломить, нас не сломить, у нас казацкие корни - мы вольный миролюбивый народ, нам чужого не надо, но за свое мы всем перегрызем горло. Мы разобьем оккупанта на своей земле и вернем наше, Бердянск это Украина. Каждый разрушенный дом, отстроим, землю вернем, не дадим наш народ в обиду.

В Украине, с начала российского вторжения, медицинские учреждения раз за разом оказываются под обстрелом, а с медицинским обслуживанием населения возникли серьезные проблемы.

Вооруженные силы Российской Федерации разрушают высокоточными ракетами и тяжелыми бомбами больницы, госпиталя и родильные дома на территории независимой и демократической Украины.  Заявляя при этом, что их целью являются исключительно военные объекты, и уничтожение живой силы и техники ВСУ проходит успешно. 

Удары по больницам - нарушение международного права. Нападения на медицинские учреждения - будь то целенаправленные операции или неизбирательный обстрел больниц - считаются военными преступлениями и могут преследоваться Международным уголовным судом в Гааге как нарушающие международное гуманитарное право.

"Гражданские больницы, организованные для оказания помощи раненым, больным, инвалидам и роженицам, не могут ни при каких обстоятельствах быть объектом нападения, но будут во всякое время пользоваться уважением и покровительством со стороны находящихся в конфликте Сторон", - указывается в статье 18 Женевской конвенции 1949 года. Но реальность войны иная.

27 апреля начальник Национального центра управления обороны Российской Федерации генерал-полковник Михаил Мизинцев, заявил о размещении подразделений ВСУ в городской клинической больнице экстренной и скорой медицинской помощи в Запорожье, а также размещение на ее территории бронетехники и огневых позиций артиллерии.

Ранее заявляли о поражении украинских военных объектов высокоточными ракетами Вооруженных сил Российской Федерации. Как отмечают в ведомстве, в числе пораженных объектах сосредотачивалась живая сила и военная техника ВСУ. 

Наведем список таких «военных объектов»:

- 09.03 вооруженные силы РФ целенаправленно скинули несколько бомб на детскую больницу в Мариуполе;

- 11.03 в Николаеве под обстрелы РФ попала онкологическая больница;

- 15.03 в Рубежном разрушен интернат для детей с проблемами зрения, городская больница, школы;

- 20.03 была обстреляна больница в Чернигове;

- 27.03 российскими войсками заминирована больница в г.Тростянец;

- 02.04 – попадание российскими войсками в городскую больницу Балаклеи, около 70 человек потерпевших;

- 04.04  в г.Николаеве были обстреляны городская и областная больницы, центр профилактических заболеваний;

- 19.04 в Мариуполе РФ скинули мощные бомбы на больницу в районе Азовстали, под завалами оказалось около 300 человек, среди них дети. Так же попали в родильный дом, под завалами оказались женщины и новорожденные дети;

- 22.04 вооруженные силы РФ обстреляли Областную Травматологию в г.Лиман из системы залпового огня.

Так же, после обстрелов мирных объектов, вооруженные силы РФ на временно оккупированных территориях оставляют мины и растяжки в больницах, школах, детских садах. Видимо Россия видит в онко-больных, беременных женщинах и слепых детях равного противника, этими действиями разрушая мифы о том, что они наносят удары  исключительно  по военным объектам ВСУ.

Кадры разрушения городской больницы № 3 в городе Мариуполь из-за обстрела и авиаудара российских войск 9 марта 2022 года. В результате погибло 4 человека (в том числе беременная женщина) и как минимум 17 человек получили ранения.

Глядя на это все, возникает один вопрос «Когда виновных привлекут к ответственности за военные преступления?».

Встановлено, що місцевий мешканець зафільмував наслідків ракетних обстрілів по Запоріжжю. Після чого відео одразу зявилось у телеграм-каналах, у тому числі у проросійських. Проте, чоловік не врахував той факт, що ворог використовує ці дані для коригування вогню та документального підтвердження фактів знищення об’єктів інфраструктури України.

Чоловік лише зараз усвідомив, що зробив. Наразі він «кається» правоохоронцям, але через дії таких збирачів лайків, щодня гинуть українські військові та мирні громадяни. 

Тому в чергове звертаємось до громадян – не публікуйте дані про переміщення військової техніки ЗСУ, розташування військових об’єктів та результати ворожих ударів!  

СБ України встановить кожного і не дозволить уникнути відповідальності.

Російські війська, які наразі знаходяться на території Запорізької області мають розкол між собою. Справа в різних національностях тих, хто приніс на запорізьку землю «руський мір».

Про це журналістам Форпост стало відомо з власних джерел та з повідомлення СБУ.

Відомий факт, що серед «росіян» існують національні протистояння. В тому числі через те, що раніше вони воювали один проти одного. Наразі ж ситуація так, що нерівність проявляється на рівні поводження з трупами.

Як стало відомо, тіла російських солдат зберігають в залізничних рефрижераторах, перевозять виключно вночі, невеликими партіями, щоб не показувати втрати як місцевому населенню окупованих територій, так і росіян, в міста яких приходять вагоні. Тож на території Запорізької області вже повно таких вагонів, в яких поступово гниють трупи.

В цей самий час представників «кадирівської еліти» в рефрижераторах ніхто не тримає. Якщо загинув хтось із кадирівців, то до підрозділу приїздить особистий представник рамзана кадирова та забирає тіло померлого, везе його додому, де ховають із усіма почестями. Окрім того, сім’ї кадирівців, що проходять службу в Україні не ображені: їм допомагають з продуктами харчування, лікують, залагоджують будь-які проблеми та забезпечують грошима.

Далеко не останню роль в розбраті відіграють загальне забезпечення та позиції. Російські солдати почали помічати, що гірше вдягнені ніж кадирівці, частіше за все це дешева й неякісна форма. До того ж їхні «південні браття» майже не мають проблем із харчуванням, і на відміну від руських не мародерять продуктові магазини.

Ще один факт: голодних руських солдат «кидають» на передову, у той час, як кадирівці йдуть другою лінією, відповідно мають менше втрат. Тож не дивно, що тіла руських розкладаються в рефрижераторах, а за кожним померлим кадиревцем приїздять особисто представники командуючого.

Солдати з обох боків бачать таке ставлення, тож росіяни сповнюються люттю на «братів», не називаючи інакше як «чорножопими», а кадирівці у свою чергу насміхаються над руськими, що ті навіть на належне забезпечення не заробляють і ведуть себе як раби.

Российская агрессия каждый день раскрывает свои, так называемые, консервы в Украине.

Вот и на Запорожье, именуя себя коммунистом, Тарас Генов «хлебом-солью» встречает так называемых «освободителей», ради того, чтобы страна, гражданином которой он является, стала «свободной». Перед нами обычный предатель, не раз перекрашивайся в разные «цвета».

Он какого-то черта называет себя коммунистом и с «пламенным приветом» встречает оккупантов, вероломно напавших на нашу Родину. Похоже этот человек отнюдь не приверженец идеалов Карла Маркса. Так, в чем прикол? Спекулируя на ностальгии взрослого поколения, он пытается «продать» идеи совка для электоральной поддержки. К тому же под ним зашаталось «кресло». Не секрет, что предатели Балицкий и Генов не поделили власть, поэтому каждый друг другу роет яму, пытаясь быстрее «подлизнуть» сапог русского хозяина.

То, что Тарас Генов устроил на Мелитопольщине мы видим. Ну, а что же он говорит людям? Из-за эйфории, охватившей его от сотрудничества с оккупационной властью, он стал проговариваться. Меркантильная сущность этого человека стала проявляется в том, что он начал хвастаться доверием помощников Путина и что ему, якобы, рашисты подарили две заправки на улице Воинов-интернационалистов.

Поэтому не мудрено, что в народе о нем говорят как о «городском сумасшедшем». Но, пускай Тарас Генов не тешит себя иллюзиями, что этот «статус» поможет ему избежать наказания, сославшись, что он, дескать, не в себе. Рука правосудия настигнет его! Напомним, ранее Тарас Генов был сподвижником беглой сепаратистки Екатерины Уманец и устраивал «шоу» с похоронами украинской Конституции возле мелитопольского горисполкома.

Затем, когда пришло время выборов, а Союз Левых Сил вместе с его лидером Волгой канул в Лету, Тарас Генов быстро «переобулся» и стал патриотом, чтобы пролезть в горсовет и получить заветную «корочку» депутата.

Как только российские оккупанты захватили город, Тарас Генов опять сменил «буденовку» и уже бегает с красными флагами по всему городу. Теперь никто не удивлен, почему именно Тарасу Генову «орки» вернули его джип на польских номерах и даже не поставили на нем свою Z-свастику.

Источник

Війна, яку росія розпочала проти України 24 лютого 2022 року, поставила країну перед простим вибором. Або здатися на милість потужного зловмисного ворога та "поставити хрест" на Незалежності країни та будь яких мріях про демократичне майбутнє і розвиток, або, незважаючи на біль, горе, сум, втому, згуртуватися проти загарбника, дати йому відсіч та перемогти Зло.

Особисто для мене цей вибір був дуже простий. Я, як і мільйони українців, не хочу, щоб моїм життям та життям моїх дітей керував із кремля пристаркуватий злочинець! Українці – волелюбна, щира та справедлива нація, яка ніколи не схиляє голову перед будь яким ворогом.

Бо – на нашому боці Правда!

Обираючи важкий шлях волонтера я чітко розумів, наскільки важлива справа допомоги під час війни тим, хто на передовій.

Тим, хто своєю кров’ю та самим життям захищає мир та спокій мільйонів моїх співгромадян. Армія моєї країни повинна бути забезпечена усім необхідним, усім найкращим!

Мужність захисників України повинна мати міцний тил, який допоможе побороти ворога та отримати таку очікувану Перемогу. Українські воїни повинні повноцінно харчуватись, мати усі необхідні засоби захисту та, у разі необхідності, отримувати найкращу медичну допомогу.

Боронити Батьківщину – то важка праця. І прямий обов’язок волонтерів максимально полегшити та допомогти!

Як і є прямим обов’язком небайдужості допомога тим українцям, які постраждали від лиха війни. Тим, хто вижив на тимчасово окупованих українських територіях, кому війна зруйнувала життя та забрала все.

Байдужість – то не про українців! Потреба допомогти та підтримати у скрутні часи ближнього свого закріплена у нас на генетичному рівні.

Тому особисто для мене, як і для тисяч інших волонтерів, це не просто робота, а самий сенс мого життя.

Практично з перших днів війни при Київській обласній військовій адміністрації було створено Центр Волонтерів, роботу якого я маю честь координувати.

Роботи вистачає. Як кажуть "по самі вінця". Але ми справляємось! Дякувати Богу – українці таки насправді небайдужа нація. Волонтерський рух кріпне та розвивається. Величезні об’єми гуманітарної допомоги знаходять своїх адресатів як на фронті так і в тилу.

Напрямки волонтерської допомоги практично залишилися незмінними з початку Революції Гідності та анексії Криму і російської агресії на Донбасі.

Це збір та доставка військовим різноманітних, вкрай потрібних, ресурсів (харчі, ліки, одяг, амуніція, автотранспорт, військові прилади), ремонт та вдосконалення техніки тощо; медична допомога постраждалим від бойових дій; допомога переміщеним особам (юридична, психологічна та гуманітарна, пошук житла та роботи, адаптація на новому місці та в соціумі) тощо.

З деяких відмінностей у потребах та запитах отримувачів допомоги хочу акцентувати увагу на тому факті, що на перше місце у потребах мешканців, що постраждали від злочинних дій окупантів, виходить відновлення зруйнованого та пошкодженого житла. На Київщині потреби у харчуванні постраждалих вже системно вирішені на цей час. Тому відновлення, ремонт та побудова нових осель для українців стає одним із головних завдань волонтерів. В першу чергу тих, що працюють на звільнених від окупантів територіях.

Я впевнений у тому, що головними принципами роботи волонтерських рухів та окремих волонтерів повинні бути максимальна прозорість, контрольованість роботи та максимальна "адресність" допомоги. Саме на таких засадах базується робота нашого Центру.

Волонтери потребують чіткої координації своєї роботи. Неузгодженість спільних дій окремих волонтерських організацій часто стоїть на заваді плідній праці. Саме координація, узгодження та впорядкування волонтерського руху на Київщині є одним з головних завдань Центру волонтерів, з яким він, маю таку впевненість, справляється.

Ми вже не займаємося пошуком нових контрагентів. Прогресивний системний розвиток змінює саму філософію волонтерського руху. Центр волонтерів Київської обласної військової адміністрації з початком травня виходить на новий рівень – пошук не лише партнерів для плідної діяльності, а справжніх друзів.

Побратимів, разом з якими ми створимо Об’єднаний Фронт допомоги в Україні.

Разом із давніми, перевіреними партнерами – Благодійним фондом "Омріяна країна" та депутатом Київради Михайлом Присяжнюком, ми, представники ЦВ КОВА маємо намір вирушити до західних областей України у пошуку нових однодумців. На меті – налагодження прямих постачань гуманітарної допомоги із Заходу на Схід нашої держави.

Завдання мандрівки дуже просте - зустрітися і обговорити ситуацію з кожним волонтером України. Отриманий за часи роботи Центру волонтерів досвід поставив перед нами дуже важливе питання подальшої долі волонтерського руху після нашої Перемоги, у післявоєнні часи.

Я впевнений у тому, що сотні справжніх фахівців своєї справи безумовно будуть потрібні країні для швидкого та якісного відродження! У прямому спілкуванні з новими друзями ми хочемо зрозуміти своє місце у соціумі за мирного часу.

Це дуже важливе питання, яке, наразі, все частіше задають собі волонтери і яке потребує напрацювання спільного бачення перспектив на шляхів подальшого розвитку українського Волонтерського руху.

Хочу запевнити всіх, що "максимальна прозорість" нашої роботи – то є не просто слова. Центр Волонтерів готовий надати комплексний звіт про свою діяльність, продемонструвати відеорепорт справ, презентувати команду.

Від Вас, наших майбутніх друзів, я та мої побратими-волонтери хочемо лише почути про бажання обміркувати наявну ситуацію та разом знайти шляхи її покращення.

Наша мандрівка вже за кілька днів.

Тому не зволікайте – телефонуйте або пишіть, аби узгодити час та місце майбутньої зустрічі.

Писати [email protected]

Звонити - 0675311661

Особисто я впевнений утому, що гуртом ворога бити краще, швидше та легше!

Спільними та узгодженими діями ми, волонтери, зможемо наблизити День Нашої Перемоги та прискорити відродження нашої рідної Красуні-України!

Слава Українській Нації!

Смерть ворогам!

Джерело