Атаки російських хакерів

Кібератака на трубопровід Colonial Pipeline розпочалася 6 травня 2021 року. За наявними даними незакінченого розслідування, служба ФБР каже про участь російських хакерів. Даний інцидент на нетривалий час паралізував 45% східного узбережжя США, оскільки люди просто не могли заправити бензином свої автомобілі.

Кібератаки вже стали невіддільною частиною гібридної війни. Росія раз у раз потрапляє в скандали, пов'язані з крадіжкою даних із зарубіжних урядових або приватних компаній, кібершпіонажем, блокуванням метрополітенів, електростанцій і так далі. Найбільш відомими російськими групами хакерів є Fancy Bear, Tsar Team, APT28, DarkSide, Cozy Bear, TG-4127, а також одинак Guccifer 2.0. Є припущення, що всі ці назви можуть належати одній групі людей, а також, що ця група прямо або побічно пов'язана з спецпідрозділом зовнішньої розвідки ГРУ і підпорядковується безпосередньо Кремлю.

Нижче будуть представлені найгучніші кіберзлочини, вчинені тією чи іншою групою зловмисників.

Атака на антидопінгове агентство

Одним з найменш серйозних випадків була атака, здійснена на антидопінгове агентство. 13 вересня 2016 року група зловмисників Fancy Bear зламала бази даних адміністрації агентства. В результаті, хакерам стала доступна інформація про медичні дані учасників всіляких змагань.

Атака на передвиборчий штаб Хілларі Клінтон

Одним з найгучніших кіберзлочинів, здійсненим російськими хакерами, став напад на передвиборчий штаб Хілларі Клінтон в 2016 році. Посилаючись на правоохоронні органи США, відома американська газета заявила, що атаку провела все та ж група - Fancy Bear. Хакери злили на «Wikileaks» - міжнародну некомерційну організацію, яка публікує секретні дані, взяті із закритих джерел, більше 20 тис. електронних листів. Всі вони були або відправлені Клінтон особисто, або в них йшлося про неї і про її передвиборчу гонку.

Спецслужби США припустили, що Fancy Bear пов'язані з ГРУ і фактично є співробітниками особливого спецпідрозділу, який займається кібернетичною діяльністю. Незважаючи на те, що це було всього лише припущення, розслідуванням займався Мін'юст США, а це значить, що вже тоді в Америці знали про іноземне походження хакерів.

В опублікованих листах було видно, що глава DNC (Демократичний національний комітет) Деббі Вассерман Шульц, а також її помічники усіма силами намагалися просувати Клінтон і навпаки не давали іншому однопартійцю - Берні Сандерсу, стати лідером від DNC. Після цього рейтинги Клінтон впали, а Шульц подала у відставку. Таким чином, Fancy Bear втрутилися у внутрішні справи передвиборчої гонки в США в 2016 році.

Аналізуючи ситуацію, одночасно дві компанії, які спеціалізуються з питань кібербезпеки, прийшли до висновку, що Cozy Bear, нібито друга, незалежна від Fancy Bear група хакерів, мала доступ до серверів DNC ще з літа 2015 року.

Детальніше: https://myc.news/ua/rassledovaniya_/ataki_rossijskih_hakerov

Сучасна російська журналістика кожного журналіста примушує робити вибір. З однієї сторони – честь та переконання, з другої сторони – гроші. Вибір доволі жорсткий. Тим більше, що честь та переконання доповнюються страхом за себе та своїх близьких. Можливістю опинитися за гратами або навіть бути «поламаним» чи отруєним.

Російська журналістика вже проходила «часи вибору» у СРСР. Або ти працюєш у відділі пропаганди ЦК КПРС, або пишеш про рослини і комах. Або залишаєш улюблену обрану професію. Де хто зміг емігрувати. Але таких були одиниці. Сьогодні відділу пропаганди немає, але пропагандисти залишилися. Як і подібний болісний вибір.

Російська журналістика сьогодення - страшне і сумне видовище. Журналісти в більшості своїй не безталанні, але чітко слідують віянням і запитам епохи. Якщо треба, легко перепишуть історію, треба, відречуться від своїх слів. І найяскравіша закономірність - майже всі вони на початку кар'єри були лібералами. А потім з легкістю «перевзулися». Деякі навіть публічно покаялися.

Дмитро Кісельов, який невимушено і цікаво в кінці 90-х вів програму «Вікно в Європу», співпрацював з прогресивною телешколою «Інтерньюз», яка потім була розгромлена державою. Через відмову читати заздалегідь готовий текст про події у Вільнюсі був відсторонений від ведення інформаційних програм, після чого деякий час співпрацював з німецькими телеканалами ARD і RTL, а також японської телекомпанією NHK. Пояснював глядачам, що «журналіста не можна відокремити від етики», що «публіка, яка дивиться на екран, сама повинна зрозуміти, хто перед нею - журналіст або агітатор». Або ось ще: «Ми все-таки говоримо про професійну журналістику, а якщо говорити про «піпл хаває», він буде хавати будь-яке зниження планки, будь-яке зниження моралі і правил».

Через 20 років Дмитро, зайнявши посади Генерального директора Міжнародного інформаційного агентства «Росія сьогодні» та заступника генерального директора ВГТРК, розповість глядачеві про необхідність перетворити США в «радіоактивний попіл» і зажадає палити серця геїв.

Андрій Норкін, який у 90-х робив круті репортажі з Чечні, викликав сильне роздратування генералів, був в полоні, його заарештовували за наводкою ФСБ. Заявляв про те, що в 2000-і роки у нього стався ідеологічний розрив з ліберальними журналістами, політиками та громадськими діячами, яких він надалі звинувачував у відсутності патріотизму. 28 вересня 2016 року в ефірі програми «Місце зустрічі» на НТВ під час обговорення теми розслідування катастрофи MH17 Норкін вигнав зі студії запрошеного українського політолога Сергія Запорізького з вигуком: «... Всякий баран буде мене вчити ... Я 26 років в журналістиці працюю!». Через рік, в телеефірі 20 вересня 2017 року, у відповідь на репліку українського політолога Кирила Клімчука «Ми хочемо себе захистити від таких країн-гопників, як Російська Федерація. І це ми вже показали на Донбасі», Норкин в схожій формі вигнав запрошеного гостя зі студії, при цьому використовуючи вираз з нецензурним словом.

Нині працює на каналі Маргарити Сімоньян, де видозмінює прес-релізи МЗС про ситуацію в Україні, і на повному серйозі пише колонки про те, що «лібералізм веде до гомосексуалізму».

Прикладів дуже багато. Соловйов, Бабченко, Прилепин та інші... Навчалися, їм пояснювали, що є журналістика фактів, а є пропаганда. І вони це розуміли, розуміють і зараз. Але про ТІ часи говорять однаково. Як по писаному, так, як їх навчили «темники», що «просто носили рожеві окуляри». А тепер, ось, зняли.

Російська журналістика нині - отруйна професія. В країні ніби як демократія, журналістика ніби як четверта влада. Але Кремль робить все, щоб журналістська спільнота була «тварью дрожащей», що права не має. Право мають нехай офіційні піджаки. Вони відкрито заявляють про те, що засоби масової інформації повинні лягати під замовника, будь то держава або бізнес. У виступі на журфаку МГУ замміністра зв'язку Олексій Волін назвав журналістику бізнесом, який не має ніякої місії, крім як «пахати» на дядю. І плювала влада на 29 статтю Конституції, на закон про ЗМІ і міжнародні конвенції. Журналіст? Співай дифірамби про «неспинну турботу», втілюй в реальність хворобливі фантазії Путіна!

Нормальній порядній людині зараз не можна йти в журналістику. Просто тому, що за великим рахунком, йти нікуди. Немає зараз журналістики. У повному розумінні цього слова. Брехня і пропаганда замінили журналістику. Журналісти, в більшій своїй частині, стали холопами, обслуговуючими інтереси влади. І те, що ми бачимо в федеральних російських ЗМІ, до професії не має ніякого відношення. Професіонали з журналістики пішли.

В Росії немає традицій по-справжньому вільної преси. Не встигли сформуватися. І те, що ми спостерігаємо сьогодні - це випалене поле. І що спільного у всьому цьому сучасному «пропагандійстві» з професією журналіста? Нічого. 

Джерело: https://censor.net/ru/blogs/3265950/sumne_strashne_poltichne?fbclid=IwAR1anvccA4vL0xhEBN3FM9AGLS5dUqCG2lhjAhgb6dRHVpUc5hbqZ1_FB-M

26-27 квітня 2021 року відбулася міжнародна науково-практична конференція X Абалкінські читання на тему «Стратегія Росії: погляд у завтрашній день». Організаторами виступали Російський економічний університет імені Г.В. Плеханова, Вільне економічне суспільство Росії, Російська академія наук та Інститут економіки РАН. Однією з головних тем на цьому заході була Стратегія інноваційного «ривка» для Росії.
Що ж це за такий «ривок», про який до сих пір все ще розповідає російська бюрократія. Всі об'єктивні показники наочно свідчать про придушення ліберальної політикою і бюрократичної «турботою» інновацій, про які нібито піклуються посадовці.
Якщо спробувати підвести підсумок по «інноваційному ривку» Росії останнього часу, то об’єктивна ситуація навряд чи тотожна гучним заявам Кремля. З 2015 по 2019 роки частка інноваційних товарів в загальному обсязі промислової продукції скоротилася з 7,9 до 6,1% (при тому, що по десятирічній «Стратегії інноваційного розвитку Росії на період до 2020 року» ця частка повинна складати 25%).
Частка інноваційних товарів в промисловому експорті скоротилася з 8,9 до 5,2% (при загальному скороченні значення промислового експорту, а по «Стратегії» ця частка повинна складати 15%). Перевищення імпортом технологій їх експорту зросла з 550,7 до 1.316,7 млрд.дол. (це при тому, що в 2020 році експорт технологій повинен був перевищити імпорт на 300 млн.дол.). А витрати на наукові дослідження і розробки знизилися з 1,1 до 1,03% ВВП (при тому, що в 2020 році ця частка повинна була досягти 3% ВВП), число російських патентних заявок на винаходи на 10 тис.чол. знизилося з 2 до 1,59 (за «Стратегії» - 2,8).
Покращилися лише ті показники інновацій, які визначаються суб'єктивними оцінками самої бюрократії: частка інноваційно активних підприємств зросла з 8,3% до 21,6% (при 25% по «Стратегії»), а частка інноваційно активних промислових підприємств - з 10,6 до 15,1% (і все одно залишилася майже вчетверо нижче рівня «Стратегії» в 60%).
Однак цей катастрофічний науково-економічний провал став ідеальним прикриттям для розбазарювання колосальних бюджетних коштів:
- 5 трлн. рублів з держбюджету витратили на російські інститути розвитку з 2010 року.
- 130 млрд. рублів пішло на створення «Роснано».
- 168 млрд. рублів витратили на фонд «Сколково».
- 244 млрд. рублів в 2020 році отримали з держбюджету 14 найбільших інститутів розвитку.
- 1,2 млн. рублів - середньомісячна зарплата в «Роснано» в 2014-2015 роках (в 40 разів вище середнього по країні).
- 207 млн рублів - дохід глави «Роснано» Анатолія Чубайса за 2014 рік (після цього дані не публікувалися).
- 468 тис рублів - середньомісячна зарплата в фонді «Сколково» в 2015 році (в 13 разів вище середнього по країні).
- 52,9 мільярдів рублів склав чистий збиток «Роснано» в 2020 році.
Це тільки ті витрати, які «лежать на поверхні» і інформація про які доступна. А скільки мільярдів рублів, про які інформація засекречена, розтаяли, як дим у повітрі?!
Про фіктивність інноваційної стратегії Кремля наочно свідчить народний відгук у вигляді великої кількості анекдотів на пропаганду в цій сфері. На кшталт того, що в «Сколково» створили інноваційну технологію, що дозволяє підвищувати швидкість розпилу за рахунок енергії відкату.
Справа в тому, що Путін за 20 років своєї влади побудував ефективну систему для цілей «забороняти і не пущать» придушуючи будь-яку несанкціоновану ініціативу в страху перед «кольоровою революцією» і чесними виборами. І тепер від цих же людей, яких підібрали за принципом вірності (або «оплаченої вірності»), вимагають, як від розумних і кваліфікованих, забезпечити економічне зростання вище середньо світового рівня.
Біда Росії в тому, що наявні кадри можуть тільки імітувати будь-яку творчу діяльність з корисливими мотивами. Ті ж люди, хто боровся з «помаранчевою загрозою» і Навальним, зараз в лідерах державних конвульсій по запуску інноваційного процесу та цифрової економіки. Хоча все, що вони вміють - це «освоювати» бюджетні гроші під більш-менш правдивий звіт на папері. Коли ж справа доходить до демонстрації реальних результатів відразу з'ясовується, що наявні кадри не тільки нічого творчого зробити не можуть, але навіть не вміють знайти людей, які здатні на створення. Тим більше, що поділитися з ними грошима достатніми для здійснення проектів, наявним «кадрам» навіть на думку не спадає.

Напередодні виборів до Держдуми РФ, які пройдуть у вересні 2021 року, Росія агітує голосувати на них громадян ОРДЛО (окремі райони Донецької і Луганської областей). При цьому агітація і пропаганда відбувається не тільки на окупованих територіях, а й по всій Україні внаслідок мовлення російських телеканалів. У тому числі федеральне мовлення розповідає про членів НВФ (незаконних військових формувань) як про героїв, тим самим закликаючи більше людей записуватися в їхні лави.

Стало відомо, що двоє російських депутатів Держдуми - Андрій Турчак і Дмитро Савлін, прибули на непідконтрольні Україні території Донецької та Луганської областей, щоб проводити агітацію серед місцевого населення для участі у виборах. Вибори в Держдуму РФ повинні пройти 19 вересня. Депутати мають намір закликати голосувати за «Єдину Росію» тих громадян, хто вже отримав російські паспорти.

сприяють не тільки депутати. Досі Смотри также"Вечные" лидеры странзалишається сильним вплив російського федерального телебачення в ОРДЛО, а також по всій території України. Особливо сильно це проявляється поблизу ліній розмежування. Щоб зменшити російський вплив з блакитного екрана, Міністерство культури і інформаційної політики України розробило і вже завершує напрацювання плану заходів з блокування сигналу з тимчасово окупованих територій Донбасу і Криму, а також мовлення російських каналів на українських територіях. Замість них, повинні вести мовлення не тільки ефірні українські телеканали, а й частина інтернет-ресурсів, які саме, поки невідомо.

Тим часом в Бразилії і України були затримані військові бойовики, які виступали на боці сепаратистів і проросійських організацій. Так, використовуючи агітацію і засоби масової інформації, Росія залучає на свій бік не тільки місцевих жителів Донбасу, а й зарубіжних найманців.

Затриманою в Бразилії людиною виявився Рафаель Лусваргі. Він уже потрапляв у полон і був засуджений в Україні до 13-и років позбавлення волі. Однак під час обміну полоненими в 2019 році був переданий назад НВФ, після чого вирушив у Бразилію. Його затримали 9 травня 2021 року місцеві правоохоронці, в тому числі за участь у бойових діях на боці агресора.

Іншого представника НВФ затримали вже в Україні. Це сталося 10 травня. Людина мала при собі документи, що підтверджують її приналежність до НВФ так званої «ДНР» і збирала інформацію про розташування українських військових. Він є одним з командирів так званого "міністерства оборони ДНР" і тепер чоловікові загрожує від 8 до 15 років позбавлення волі.

Люди, згадані вище, виступають прикладом, як несуть покарання ті, хто вірить російській пропаганді, сприяє її поширенню і виступає в ролі виконавця волі її замовника.

Джерело: https://myc.news/ua/specproekty/rossijskaya_propaganda_v_ordlo_i_ne_tolko

• матерів Олеся Бузини і Ірини Бережної,
• головну редакторку газети "2000" Тамару Гуменюк,
• художню керівницю театру "Браво" Любов Титаренко та багатьох інши

Цього року ми відсвяткували День Перемоги публікацією розслідування про те, хто і як підставив Україну під звинувачення у незаконній торгівлі зброєю у Лівії, а українських пілотів під ракети турецьких «Байрактарів».

Пропаганда не росте на порожньому місці

Як виявилося, знищені в Лівії літаки Іл-76, які «грушні» блоги та телеграм-канали називали «українськими», насправді, з високою долею ймовірності, належали бізнесмену індійського походження Джайдіпу Мірчандані (Jaideep Mirchandani), який був включений (а потім виключений) до санкційних списків США за надання допомоги сирійському режиму Башара Асада, а потім став фігурантом розслідувань поставок зброї до Лівії.

Однак Мірчандані організовував роботу не сам. Для створення схеми, яка дала можливість постачати зброю підрозділам фельдмаршала лівійських повстанців Халіфи Хафтара, якого офіційно підтримує Кремль, в Україні було створено низку компаній. Ці компанії були офіційними орендарями та операторами літаків, які через офшорні компанії-прокладки, ймовірно, належали Мірчандані та виконували вантажні рейси для «вагнерівців» до Лівії та країн Африки.

Російська пропаганда доклала багато зусиль, щоб переконати всіх у тому, що українська влада знала й активно підтримувала діяльність авіакомпаній, пов’язаних із Мірчандані, в тому, що стосується поставок зброї армії Халіфи Хафтара.

Однак трохи складнішим завданням для російських пропагандистів стала необхідність пояснити, як ті самі компанії та літаки перевозять зброю та техніку для «офіційних» російських військових інструкторів до Центрально-Африканської Республіки (ЦАР).

Разом із тим, російській пропаганді є на що спиратися! Це Державіаслужба України надала авіакомпаніям-операторам та їхнім літакам ліцензії та дозволи здійснювати перельоти до Лівії та інших гарячих точок. Це українські громадяни числяться засновниками компаній, які зверталися по дозволи до Державіаслужби.

Це українські спецслужби та правоохоронні органи ніяк не реагують на прямі зв’язки між українським бізнесом та російським ГРУ і Євгеном Пригожиним. Давайте розбиратися, хто кому тут Мірчандані.

Хіба я сторож літакам моїм?

У день, коли стало відомо про знищення в аеропорту Ель-Джуфри двох Іл-76, більшість російських та українських медіа написали, що це були українські літаки. Ними оперувала українська компанія «Європа Ейр» (ЄДРПОУ 38941487, заснована 18.10.2013), якою володіла українка — Катерина Павлівна Нефедова, 1953 року народження.

Як стало відомо у процесі розслідування, загалом компанія Нефедової «Європа Ейр» взяла в оренду та оперувала одночасно сімома літаками. Вони належали офшорній компанії Infinite Seal Inc., ймовірно, пов’язаній із Джайдіпом Мірчандані:

UR-CRP (1013409303);

UR-CMC (1013407230);

UR-EAB (1003403075);

UR-CRN (1023412399);

UR-BXS (1023411368);

UR-EAA (0033446350);

UR-COE (0093498974).

Ось вам справжні хитросплетіння логістичних схем. Вони використовуються для поставок зброї у місця, куди поставляти такі товари й не можна (хоч бажаючих і вистачає). Щоб розібратися, необхідно уважно вивчити історію кожного з цих бортів.

Однак спочатку ми підемо простішим шляхом та дізнаємося, як українка родом з Яготина стала оперувати повітряним флотом, який возить російську зброю? На даний момент усе, що можна дізнатися про Катерину Павлівну з відкритих джерел — це те, що вона перебуває у стані розірвання шлюбу. Про це йдеться на одному з сайтів-агрегаторів судових рішень. Втім, співчувати ніколи.

Там само написано, що пов’язаною особою у справі про встановлення факту розірвання шлюбу є чоловік на ім’я ЕЛЬ-ЮНЕС ХАСАН МОХАМЕД ХАСАН АБЕД. Відповідна ухвала Дарницького районного суду міста Києва у справі №753/19944/20 говорить про те, що Хасан Мохамед Ель-Юнес є громадянином (підданим) Хашимітського Королівства Йорданії.

Прізвище «Нефедова» є досить поширеним в Україні. Втім, якщо додати по-батькові «Хасанович» чи «Хасанівна», пошук стає ефективнішим. Саме тому досить легко вдалося знайти особу на ім’я Руслана Хасанівна Нефедова. Вона виявилася помічницею (на платній основі) депутата Верховної Ради України четвертого скликання Льовіна Анатолія Івановича.

Пан Льовін відомий тим, що неодноразово ставав фігурантом пропагандистських пасквілів грушного блогу «diana mihailova». Хоча, як ми зрозуміли з попередніх серій цього розслідування, таким чином російське ГРУ прикриває свої оборудки. Заодно відводячи від себе підозру та звинувачуючи Україну.

Крім того, сама Руслана Нефедова засвітилася разом із Джайдіпом Мірчандані, коли 8 листопада 2016 року вони відвідували КП «Міжнародний аеропорт «Миколаїв». Там вони з’явились як закордонні інвестори від імені компанії, що офіційно належить Мірчандані — «Sky One FZE». В офіційному листі було вказано:Руслана Нефедова є персональною помічницею Мірчандані.

Делегацію «інвесторів» зустрічав екс-перший заступник голови обласної ради Михайло Соколов. Натомість губернатор Миколаївщини Олексій Савченко залишися необізнаним про те, хто і навіщо приїжджав. Місцева преса досить прискіпливо висвітлювала візит. Із Мірчандані спілкувалися представники приймаючої сторони: Костянтин Жело (екс-директор КП «Міжнародний аеропорт «Миколаїв») та чинний директор КП «МАМ» Андрій Семенов.

Спиною до фотографа на світлині, ймовірно, сидить саме Руслана Нефедова — дочка власниці ТОВ «Європа Ейр». Одразу після знищення літаків у Ель-Джуфрі про цей епізод згадав тільки одеський журналіст Олександр Коваленко.

Головне в розслідуваннях — не вийти на себе

Літаки, які могли возити зброю для «вагнерівців» до Лівії та ЦАР, належать Джайдіпу Мірчандані. А донька власниці компанії-оператора Руслана Нефедова є його особистою помічницею. Попри ці моменти, очевидним фактом є наступне: хтось безпосередньо в Україні приймав рішення та надавав свої ресурси для того, щоб отримувати всі необхідні державні документи. В тому числі й ті, що стосувалися ремонту літаків. Сюди ж додайте інші дрібні потреби — хоча б їх реєстрацію та ліцензування в Україні.

Іншими словами, інформація про діяльність авіакомпаній-операторів не могла пройти повз Службу безпеки України. Це доводить і запис телефонної розмови між президентом корпорації «Титан» Анатолієм Льовіним, помічницею якого також була Руслана Нефедова, та трагічно загиблою у авіакатастрофі під Тегераном Оленою Малаховою — формальною власницею третього літака, спаленого «вагнерівцями» в аеропорту Місурата (Лівія).

Переносимось у серпень 2020 року. Минув рік після подій у Лівії та півроку від загибелі Олени Малахової. І от, громадська організація «Стоп Корупції» організувала для Анатолія Льовіна прес-конференцію. Там він оприлюднив запис телефонної розмови з Оленою Малаховою, в ході якої вона звинувачує співробітників Департаменту контррозвідувального захисту економіки СБУ в отриманні хабарів.

Льовін стверджує: СБУ таким чином хотіло віджати підконтрольне йому підприємство ТОВ «УРАРП». Водночас сам Льовін (точніше, пов’язані з ним підприємства) були і є фігурантами низки кримінальних проваджень: №№ 22015101110000040, 12016100090000706, 12016100090014815, 42015000000000111.

Роль самого Льовіна у схемах із постачанням вантажів у підембаргову Лівію встановити важко. Скоріше за все, саме на його підприємствах здійснювався ремонт двигунів для літаків, що використовувалися для повітряного мосту між Фуджейрою та Ель-Джуфрою. Однак його публічні свідчення є вкрай важливими, щоб відповісти на запитання — чому СБУ ніяк не реагувала на ситуацію з літаками в Лівії.

До того ж, це чергове підтвердження того факту, що після реформи СБУ має втратити невластиві їй функції. Оскільки застосовуються ці можливості далеко не за призначенням.

Так чи інакше, досить чітко видно — галузь послуг повітряного транспорту в Україні є досить вузькою. Тому залишити щось непоміченим тут дуже важко. Дочка власниці знищених Ілів Катерини Нефедової — Руслана — була помічницею Льовіна та Мірчандані. Льовін був бізнес-партнером Малахової, яка була власницею третього спаленого Іла.

На жаль, поки що не вдається встановити роль та місце перебування чоловіка Катерини Нефедової — йорданця Хасана Ель Юнеса. Однак я припускаю, що він міг зіграти у створенні схеми з оренди вантажних літаків далеко не останню роль.

Спадщина Катерини Нефедової

Цикл розслідувань, чергову серію якого ви зараз читаєте, почався з короткого відео. На російському телебаченні вийшов сюжет, в якому пропагандист Рогаткін показав, як вантажний Іл-76 привіз до столиці ЦАР (точніше, аеропорту Бангі) російську військову техніку та зброю.

Літак був ідентифікований як EX-76003 (серійний номер 1033418596). Згідно з даними відкритих джерел, він належав українській компанії ТОВ «Флай Скай Ейрланз».

Ця українська компанія з’явилась 14 червня 2019 року. Батько-засновник — киянин на ім’я Кравченко Віктор Олексійович. Пізніше корпоративні права перейшли до Резніченка Олександра Сергійовича. Цікавим фактом є те, що людина на ім’я Кравченко Віктор Олексійович у 2004 році посідала посаду директора ТОВ «Флайт Сервіс ЛТД», який контролюється Анатолієм Льовіним через його концерн «Титан».

Російський онлайн-сервіс «Russian planes» містить інформацію про п’ять літаків, якими оперує українська компанія Fly Sky Airlines:

EX-76003 (1033418596), вже згаданий у попередньому розслідуванні Іл-76, який привіз зброю для «вагнерівців» у ЦАР. До Fly Sky Airlines ним оперувала казахстанська компанія Azee Air, доки в неї не відібрали ліцензію за порушення ембарго в Лівії;

UR-FSD (1023411368), який так само був переданий від Azee Air та змінив бортовий номер з UP-I7660. До Azee Air ним оперувала «Європа Ейр» під бортовим номером UR-BXS;

UR-FSC (1023412399), літак, що був переданий від ТОВ «Європа Ейр», яка оперувала ним під бортовим номером UR-CRN;

UR-FSE (1003403075), так само переданий від «Європа Ейр» та змінив бортовий номер з UR-EAB;

UR-COE (0093498974), переданий від «Європа Ейр». Цього разу власники не стали заморочуватися зі зміною бортового номеру. Примітно, що до «Європа Ейр» літак належав вірменській авіакомпанії «Ветеран», про яку я писав у попередній серії(і, яка, ймовірно, також пов’язана з Джайдіпом Мірчандані).

Чотирма з п’яти літаків, якими зараз оперує «Флай Скай Ейрлайнз», володіла компанія«Європа Ейр» Катерини Нефедової. Два з п’яти цих літаків були під контролем Azee Air, яку звинувачують у порушенні ембарго. І «Європа Ейр», і Azee Air, ймовірно, тісно пов’язані з Джайдіпом Мірчандані.

Як бачимо, зареєстровані в Україні компанії обмінюються вантажними літаками як пиріжками. Ще й прямо під носом у правоохоронних органів. Можливо, у цьому процесі не було б на що й звертати увагу... Якби не перманентна російська істерика щодо того, що ці літаки здійснюють незаконні переміщення зброї. Можливо, і на російських пропагандистів не треба було б звертати увагу. Але маємо звіти Ради Безпеки ООН, які містять таку саму інформацію.

Тож будемо уважно спостерігати за процесом прийняття нового законопроекту про СБУ. Скоріше за все, без докорінної реформи ситуація не зміниться.

Джерело: https://myc.news/ua/rassledovaniya_/rosya_ukrana_ltaki_ukransk_pomchniki_prigozhina?fbclid=IwAR3Pv-u-MvBCnXiMTZATq61h-22XTLVWrEDqaWGo_nF59cbQZLargtwhnyE

У лютому 2021 року влада самопроголошеної «ДНР» вирішила, що буде розпоряджатися майном, визнаним нею нічийним.

До слова, «Л-ДНР» і раніше займалися тим, що відбирали будинки та інше майно переселенців, однак тепер сепаратисти оголосили про створення цілої комісії. Саме комісія тепер визначає, чи є господарі у майна і в залежності від рішення, може повністю ним розпоряджатися: продавати, здавати в оренду або передавати в користування адміністрації «Л-ДНР».

У разі якщо людина, що використовує майно, не є його власником, це стане підставою для розгляду комісією рішення про вилучення його у власника. При цьому якщо раніше самопроголошена влада окупованих територій аргументувала свої дії несплатою податків і комунальних послуг, то тепер це не має значення.

На цей момент люди, у яких відбирають нерухомість, є спадкоємцями або законними власниками, які змушені були покинути окуповану територію в зв'язку з переслідуваннями або небажанням жити в самопроголошених республіках.Відповідний указ про вилучення майна був виданий главою так званої «ДНР» Денисом Пушиліним. Відповідно до його пунктів, якщо спадкоємець або власник не проживає на території «Л-ДНР», то комісія вилучає майно, яке йому належить, і через рік воно переходить у володіння адміністрації міста. Протягом цього року власник нерухомості може судитися, протестувати, але для цього йому особисто необхідно бути присутнім на території самопроголошених республік.

Таким чином, сепаратисти мають намір відібрати нерухомість у законних власників, розуміючи, що люди, які покинули свій будинок, не повернуться на окуповані території, щоб брати участь в судовому процесі.

Детальніше: https://myc.news/ua/specproekty/v_ordlo_priznayut_beshoznoj_i_otbirayut_nedvizhimost

У зв'язку з обстрілами, нападами і шпигунством, в Держприкордонслужбі України було прийнято рішення про створення підрозділу швидкого реагування.

Стало відомо, що 12 травня було обстріляно український автомобіль з групою розмінування. НЗФ (незаконні збройні формування) обстріляли його з протитанкової керованої ракети - ПТКР. В результаті, попри пошкодження машини, ніхто не постраждав. Завдяки щасливому випадку, ПТКР пройшла наскрізь автомобіля, лише зумівши підпалити його, після чого екіпаж зміг швидко загасити машину.