Агресія Росії проти України в 2014 році призвела до того, що Європейський Союз, а також США ввели проти Росії секторальні і персональні санкції. У зв’язку з цим, ніякі світові компанії або держави не можуть торгувати з РФ в багатьох напрямках, інакше на них буде накладено великі штрафи.

Незважаючи на регулярні повторення Путіна, що Росія в змозі обійтися без торгівлі з Європою, що економіка країни розвивається завдяки імпортозаміщенню, насправді якість російських товарів залишає бажати кращого, так само як і асортимент продукції.

Тому, в Кремлі намагаються придумати, як обійти введені проти РФ санкції, щоб закуповувати необхідне, якісне обладнання в Європі.

У цьому Путіну допомагають його вірні соратники, які, використовуючи низку підставних компаній, нещодавно доставили до Криму, для Таврійської і Балаклавської електростанцій, фільтраційне устаткування німецької фірми Inge GmbH.

Дві нові ТЕС (Теплоелектростанція) в Криму було наказано побудувати Кремлем в 2014 році. Мета будівництва — знизити основне навантаження на передавальні мережі. Таврійська ТЕС побудована і встановлена в Сімферополі, Балаклавська ТЕС — в Севастополі.

Провівши розслідування, стало відомо, що будівництвом займалося чотири компанії підрядника. Одна з них — «Воронеж-Аква». Ця компанія займалася постачанням очисного обладнання. Згідно з публічними даними, компанія отримала за будівництво 62 млн євро.

Слідом в справу вступають компанії посередники. «Run Engineering» — литовська компанія, яка займається підготовкою і обробкою води. Вона виступила посередником у постачанні обладнання для кримських ТЕС. У цьому ланцюзі очисні водні фільтри виробляла чеська компанія «Lavimont Brno». Нею до певного моменту володів Милослав Вимр. Однак з 2016 року, викупивши контрольний пакет акцій, власниками «Lavimont Brno» стали Повилас Мядякша і Дмитро Котенко. Це директори тієї самої «Run Engineering».

Необхідно відзначити, що «Run Engineering» була віддана в 2014 році. Її засновником стала Алія Аліакбярова, проста співробітниця непростої компанії «Воронеж-Аква». А ось директором нової «литовської» компанії став Повилас Мядякша. Тут вже стає зрозуміло, що «Run Engineering» — це звичайна підставна компанія, яка була створена в період введення перших санкцій проти Росії.

Уже в 2017 році власником «Run Engineering» стає кіпрська компанія RLA-Aviation LTD. У 2019 «Run Engineering» «змінює» господаря, але не країну «прописки». Тепер вона належить офшорній кіпрській компанії Nestan Ltd, якою володіє громадянка Марина Кармишева з подвійним громадянством. Вона вже була помічена в корупційних схемах Сечіна, в яких були задіяні офшорні кіпрські компанії:

Сама Кармишева з 2003 року працює на групу «Регіон» Сергія Сударикова, який також був замішаний у скандалах за участю Сечіна. РІч в тому, що Судариков і Сечін досить близькі знайомі. Також, у групи «Регіон» і «Роснаіти» є кілька спільних проєктів. Наприклад, група «Регіон», використовуючи «Московський кредитний банк» і «Бізнесконцепт», володіє частиною активів в сервісі швидких платежів «Елекснет». Іншим співвласником сервісу є «Сибірська Інтернет Компанія», яка належить «Роснафті». А в 2017 році співвласником «Елекснет» була все та ж кіпрська компанія «RLA-Aviation», що офіційно належала Кармишевой.

До речі, за даними єдиного російського комерційного реєстру, «Воронеж-Аква» також, фактично, належить «Регіону», будучи у нього в заставі.

Як вже стало зрозуміло, група «Регіон» має вкрай сумнівну репутацію. Вона інвестувала в проєкт канатної дороги між Росією і Китаєм, а також співпрацює з Віктором Медведчуком, який також відомий, як «кум Путіна».

Також «Московський кредитний банк» (входить до групи «Регіон»), має в заставі частину активів «Інвестнефтетрейд». Власником компанії був Сергій Невський, який володів англійським підприємством «QHG Trading». Саме через «QHG Trading» «Роснафті» вдавалося успішно продавати свої продукти за кордон. У 2017 році Сечін уклав контракт з англійською компанією на 5 років. Цікаво, що в 2020 році Невський зник на 10 днів, а пізніше з’ясувалося, що він був заарештований за підозрою в дачі хабаря. Іронія в тому, що ще до звинувачення, через два дні після зникнення, власником «QHG Trading» стала Марина Кармишева, а управління «QHG Trading» перевели на її кіпрські компанії — «Inversos Ltd» і «Nestan Ltd».

Цікаво, що англійська «QHG Trading» в 2020 році стала сьомою за обсягами торгівлі російською нафтою компанією. А загальний заробіток підприємства в 2019 році склав 5,4 млрд фунтів стерлінгів. Однак Марину Кармишеву ніхто зі світової преси навіть не бачив, хоча вона, за логікою речей, повинна займати не останнє місце серед найбагатших людей Росії.

До речі, на сайті RLA Groupe йдеться, що компанії QHG Trading, Nestan Ltd, Nestan Trading AG, Run Engineering і Lavimont Brno входять в єдину групу.

Як сказав один з керівників «Run Engineering» Повилас Мядякша: «Я бачив Кармишеву декілька разів в житті і абсолютно не знаю. Я рядовий співробітник і не зобов’язаний знати. Я не уявляю, що вона за людина».

Проте ще в 2018 році «Run Engineering» змусила звернути на себе увагу литовських чиновників. Вся річ в тому, що компанія поставляла в Росію «товари подвійного призначення». Це товари, що використовуються в загальногромадянських промислових цілях, але при цьому мають властивості, які можуть бути використані при створенні озброєння. Тому в грудні 2018 року «Run Engineering» була позбавлена експортної ліцензії, втім, це не завадило компанії і далі постачати товари, імовірно, що призначаються для Криму. Уже в суді з’ясувалося, що за кілька днів до заборони, литовська компанія відправила в російську «Воронеж-Аква» фільтраційні мембрани dizzler. Їх повинні були встановити в ультрафільтраційне обладнання Run Aqua-UF, фірмою виробником якого була німецька компанія «Inge GMBH».

Якщо придивитися, то у відеоматеріалах, присвячених звітам про виконану роботу на кримських електростанціях, можна побачити німецьке обладнання від компанії «Inge GMBH»:

Природно, як і весь російський уряд, Повилас Мядякша на суді заперечував дійсне. Директор литовської «Run Engineering» стверджував, що після заборони на експорт, компанія ніякого обладнання в Росію і тим більше в Крим не поставляла. А також, в стилі своїх господарів, у відповідь він звинуватив суд в політичному рішенні про «заборону на експорт».

Згідно з отриманими даними, «Run Engineering» відправила в Росію обладнання, пов’язане з фільтрацією води, 59 разів після того, як у компанії була відкликана ліцензія на експорт. З 59 разів, 6 разів була відправлена модель Run Aqua-UF. На кордоні її виявили і затримали литовські прикордонники. З проханням прокоментувати ситуацію, компанія відправила лист у відповідь, в якому відмовлялася: «За наявними у нас даними, ні на які об’єкти, згадані в запиті, ніяке обладнання, вироблене нашим підприємством, не поставлялося».

Джерело: https://myc.news/ua/rassledovaniya_/litva_rossneft_podstavnye_lica_kak_putinu_udaetsya_obhodit_evropejskie_sankcii

В Азовському морі українські прикордонники, підрозділи Морської охорони та Військово-Морських Сил ЗСУ провели тактичне навчання, чим привернули увагу ФСБ Росії.

Зокрема, військові відпрацьовували злагодженість спільних дій із протидесантної оборони узбережжя Азовського моря, протидію агресору та забезпечення вільного та безпечного судноплавства, провели попереджувальну стрільбу по судну-порушнику, ураження надводної цілі та ліквідацію плавучої міни.
Під час прибуття до місця проведення стрільб, спостережна вахта кораблів Морської охорони зафіксувала наближення корабля Берегової охорони прикордонслужби ФСБ РФ. Зважаючи на можливі провокації росіян, учасники навчань були готові реагувати на зміни в обстановці та надати гідну відсіч в разі загострення конфлікту. Проте, прикордонники ФСБ РФ не наважились на відкритий військовий акт агресії та лише спостерігали за українськими військовими, супроводжуючи учасників навчань.
Після систематичного нарощування присутності ВМС України в Азовському морі, швидке будування нових стратегічних військових баз в портах Азовського моря, зростання чисельності бойових кораблів в акваторії, з боку агресора значно зменшилался кількість провокацій та конфліктів.
Професійні дії підрозділів в умовах присутності реального ворога отримали найвищу оцінку після проведеного аналізу навчань. Бойові підрозділи Об’єднаних Сил України продовжують надійно захищати акваторію Азовського моря від дії агресора.

Джерело: https://www.facebook.com/photo?fbid=1180224542477692&set=a.183379395495550

В Азовському морі відбулося тактичне навчання Корабельно-катерного складу Маріупольського загону Морської охорони та підрозділів Військово-Морських Сил ЗСУ, в ході яких військові відпрацьовували злагодженість спільних дій із протидесантної оборони узбережжя Азовського моря. Вночі тактичні групи кораблів та катерів Морської охорони вийшли в море для відпрацювання бойових маневрів.

Вони доставляли штурмові підрозділи до берега і надавали вогневу підтримку з моря, а також забезпечували безпеку судноплавства, закриваючи райони проведення стрільб, обстежували прибережні води для убезпечення рибалок-любителів від випадкового потрапляння в зону висадки десанту. 
Кораблі Морської охорони відпрацювали попереджувальну стрільбу по судну-порушнику, ураження надводної цілі та ліквідацію плавучої міни.
Під час прибуття до місця проведення стрільб, спостережна вахта кораблів Морської охорони зафіксувала наближення корабля Берегової охорони прикордонслужби ФСБ РФ. Зважаючи на часті провокації росіян в акваторії Азова, учасники навчань були готові реагувати на зміни в обстановці, але «недружні сусіди» лягли в дрейф та стежили з відстані близько 6 морських миль.
За підсумками тактичного навчання діям підрозділів керівництво дало оцінку «добре». І це означає, що завдання виконано, готовність підрозділів до виконання бойових завдань – забезпечена, оборона акваторії Азовського моря на належному рівні. Бойові підрозділи Об’єднаних Сил України здатні надати відсіч ворогу в разі агресії в Азовському морі.

Джерело: http://big.zp.ua/index.php/2012-02-15-11-30-38/3916-2021-08-03-08-19-22

СБУ під час спецоперації у Києві та Запорізькій області нейтралізувала міжнародне наркоугруповання. Зловмисники збували у різні регіони України оптові партії контрабандних наркотиків та психотропів.

За оперативними даними, щомісячний «прибуток» ділків від наркобізнесу становив понад 3 млн грн.

Встановлено, що учасники групи налагодили транснаціональний канал незаконного переправлення кокаїну, екстазі та психотропів ЛСД на територію нашої країни. Одержаний від іноземних спільників «товар», зловмисники реалізовували через власну розгалужену мережу дилерів.

Правоохоронці затримали у Києві організатора і двох активних учасників угруповання під час збуту чергової партії наркотиків.

У ході обшуків за місцями перебування ділків у столиці та Запорізькій області виявлено підготовлені до продажу:

• майже 2 тис. пігулок екстазі,
• приблизно 0,5 кг кокаїну,
• марки ЛСД,
• понад 1 кг канабісу,
• інші докази протиправної діяльності.

Вартість вилучених наркотиків за цінами чорного ринку становить майже 2,5 млн грн.

Наразі вирішується питання щодо повідомлення затриманим про підозру та обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У межах кримінального провадження тривають слідчо-оперативні дії для встановлення всіх обставин правопорушення та притягнення до відповідальності інших осіб, причетних до нього.

Заходи з блокування наркобізнесу проводили співробітники Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ спільно зі слідчими Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві та за процесуального керівництва Деснянської окружної прокуратури м. Києва.

Джерело: https://ssu.gov.ua/novyny/sbu-zablokuvala-kanal-zbutu-v-ukraini-kontrabandnykh-ekstazi-ta-kokainu-video?fbclid=IwAR3bmceLC8Umb6ZBdnWRtq7nM4j7imxym9sPeLxl54r4dqHBgqPeqrEhBGY

Анексія Криму «подарувала» півострову міжнародні санкції. Це, в свою чергу, призвело до неможливості торгувати з країнами Європи, США і багатьма іншими. Більш того, та влада, яку встановив Кремль в Криму, перестала орієнтуватися на Захід і стала прагнути досягти «висот» Росії, що і призвело до поступово розвивається стагнації у всіх процвітаючих галузях півострова. Проблеми кримчан в першу чергу пов’язані добробутом, соціальною захищеністю і забезпеченням комунальних робіт. З плином часу стало зрозуміло, що окупаційна влада вміють тільки обіцяти, причому вірять їм лише занадто наївні. За минулі сім років з вуст, так званої влади Криму, можна було почути про «перетворення Криму на експериментальний майданчик по впровадженню передового досвіду», потім на зміну прийшли казки про «самодостатності», потім «про гармонізацію економіки», про «перетворення Криму в всеросійську оздоровницю «, про» туристичної Мекки «для всіх росіян. Він обіцяє півострову звання найбагатшого регіону в «своїй країні». Крім необачного заяви, що його країною вже стала Росія, випускник Харківського університету і Української академії державного управління при президенті України, кандидат економічних наук і доктор сільськогосподарських наук, директор НДІ з багаторічним стажем і комплексним знанням Криму розповідає про фантастичних ідеях, завдяки яким, півострів отримає це звання. На його думку, в Криму повинні засадити майже всю територію лавандою, а після з неї добувати масло і продавати в Європу. Ймовірно, Паштецкій забув, що з Криму до Європи нічого продавати не вийде, та й якість ефірного масла, одержуваного на півострові, куди гірше, ніж в Болгарії і Франції — провідних виробників ефірних масел в Європі. Крім цього, він зазначає, що після збирання полів, в Криму не підпалюють залишки від рису і пшениці, а використовують бактерій, які протягом місяця знищують рослинність, а після дають землі фосфор і азот. Тоді про яку лаванді говорив доктор сільськогосподарських наук незрозуміло. По всій видимості, Паштецкій дуже швидко «перевзувся» для нової країни. Його обіцянки і «повітряні замки» настільки типові для керівництва Росії. З таким урядом, про рішення насущних проблем з водозабезпеченням півострова чекати не доводиться.

Джерело: https://myc.news/ua/specproekty/krymskaya_vlast_obeshaet_zolotye_gory_na_lavandovyh_polyah?fbclid=IwAR1UcLhg-atzlRHBV8jEoHbdoKu-yttDIr_5Ix31GW5uLeQkwgkFUgLDGoo

Проблема з водопостачанням в Криму досягла критичного становища. Люди зазнають гуманітарної катастрофи. Замість того щоб придумати, як ефективно вирішити проблему, Кремль запустив «машину» пропаганди зі звинуваченнями в бік України, що вона позбавила кримчан води, а Росія успішно справляється з цією проблемою. Ще більше посилює проблему присутність великої кількості військових в Криму.   Квітневі військові «навчання» показали методи, завдяки яким Путін успішно може маніпулювати рішенням Заходу. Результатом переведення декількох російських армій до кордонів України, в тому числі і на півострів Крим, став дзвінок Байдена з пропозицією про зустріч. Однак, крім політичних, ці маневри мають екологічні та гуманітарні наслідки.   З’ясувалося, що ще з серпня 2020 року військові встановили табір на березі річки Біюк-Карасу для того, щоб перекачувати воду з Тайганського водосховища в Білогірському районі в Сімферопольське, таким чином імітуючи вирішення проблеми водозабезпечення в Криму. Крім цього, військові використовували воду у власних інтересах. Перекачавши, за словами Міністерства оборони РФ, 50 млн тонн води в Сімферопольське водосховище, військові згорнули табір. За словами місцевих жителів, вони залишили після себе «випалену землю» в мазуті і зі слідами ПММ.

Через рік військові знову отаборилися на старому місці. Тепер вони розгорнули необхідну інфраструктуру, яка в потрібний момент буде перекачувати воду вже не з спустошеного Тайганського водосховища, а з Білогірського, що знаходиться неподалік. І знову їхня присутність вбиває всю флору навколо. Ось що говорить про присутність і дії військових місцевий краєзнавець: «Військові після себе залишили непривабливу картину — численні ураження ґрунту горючими матеріалами. Місцеві жителі сподівалися, що вони вже не повернуться, тому що Тайганськоє водосховище залишилося без корисного об’єму води. Але тепер, значить, прийшла черга Білогірського водосховища, що знаходиться поруч».   У минулому році заступник міністра оборони РФ Дмитро Булгаков підкреслив, що своїми діями військові вирішили «проблему дефіциту води в центральній частині республіки». В цьому році, після зневоднення другого водосховища, в Кремлі, ймовірно, знову визнають перемогу над проблемою водозабезпечення Криму. Виходить, щоб вирішити глобальну проблему з водою, для Кремля досить забрати воду у одних жителів півострова і віддати її іншим.

Замість пошуку справжнього рішення Росія удає, що успішно справляється з гуманітарною катастрофою в Криму. Крім цього, військові не особливо хвилюються, що знищують навколишнє середовище навколо себе, потроху перетворюючи територію півострова на мляву пустелю.

Джерело: https://myc.news/ua/specproekty/problema_vody_v_krymu_ne_reshaetsya_rossijskimi_vl

Протягом останніх семи років триває епопея навколо вітчизняного підприємства — АТ Мотор Січ, підприємства, завдяки якому Україна залишається серед світових лідерів виробництва авіаційних двигунів. Але що відбувається насправді і яка подальша доля підприємства?
Почнемо з того, що після окупації Російською Федерацією українського Криму і початку збройного конфлікту на сході України, абсолютна більшість виробничих галузей України відмовилася від російського ринку і почала шукати альтернативні шляхи реалізації продукції.
На жаль, не всім це вдалося зробити безболісно. Мотор Січ, доля реалізації продукції якого на російський ринок становила понад 50%, не була винятком. Швидкої переорієнтації на інші ринки не відбулося, а спроби керівництва Мотор Січ обійти наявні обмеження зустрічали активний опір як з боку держави, так і суспільства, що призвело до значного зменшення обсягів виробництва і фінансових проблем підприємства. В свою чергу незадовільний фінансовий стан товариства негативно відбився на матеріальному добробуті почесного президента Мотор Січ — В’ячеслава Богуслаєва, який фактично контролював підприємство (за різними даними, станом на 2014 рік Богуслаєв контролював особисто і через афілійовані структури від 48% до 56% акцій підприємства. 

Слід зауважити, що ми не відносимо Богуслаєва до того типу власників, які як п’явки висмоктували ресурси підприємства, що дісталися в спадок від радянського минулого, без його модернізації і розвитку. Товариство при ньому розвивалося, приносило прибуток, здійснювалися нові розробки, були амбітні заяви про плани на майбутнє, і невідомо, якою була б доля Мотор Січ, якби не події 2014 року, які кардинально змінили вектор розвитку нашої держави. Однак історія не допускає умовностей, з втратою традиційного ринку збуту продукції підприємство повільно згасало. Існує думка, що це стало рушійною силою, яка остаточно вплинула на рішення Богуслаєва про продаж підконтрольних йому акцій товариства, адже прийшло усвідомлення, що без залучення іноземних інвестицій Мотор Січ не виживе.   Росія, незважаючи на свою агресивну зовнішню політику щодо України, зі свого боку була зацікавлена в продукції і фахівцях Мотор Січ, тому продовжувала шукати шляхи співпраці з підприємством. Так, з 2008 року Росія і Китай намагалися реалізувати проєкт зі створення важкого транспортного вертольота. За задумом розробників оснащуватися такий вертоліт мав двигуном виробництва саме Мотор Січ.

Збіг зазначених обставин призвів до того, що в 2015 році з’явився маловідомий широкому загалу китайський інвестор Ван Цзин з наміром придбати контрольний пакет акцій Мотор Січ, а Богуслаєв отримав прекрасну можливість продати підприємство за вигідною для себе ціною.  

 При цьому, на нашу суб’єктивну думку, найбільший інтерес в цій історії викликає не спосіб придбання Ван Цзин пакетів акцій (для тих, хто не пам’ятає, Службою безпеки України розслідується кримінальна справа за підозрою у використанні підконтрольних офшорних компаній для незаконного придбання контролю над АТ «Мотор Січ»), а сама персона покупця акцій.

Почнемо з того, що інформації про пана Цзина у вільному доступі досить мало, майже всю інформацію, яку ми викладемо далі, довелося збирати і перевіряти через численні джерела, які стосувалися діяльності Ван Цзина і Мотор Січ.   Ван Цзин завжди підкреслює, що є звичайним бізнесменом, не користується підтримкою правлячої Комуністичної партії Китаю, а свій статок заробив завдяки копіткій роботі на фондовому ринку і в сфері телекомунікацій.

При цьому, ні ми, ні наші колеги, які також досліджували шлях становлення пана Цзина, не змогли знайти пояснення походженню стартового капіталу на придбання його основного активу — компанії Xinwei Group.
Цікаво, що крім самого Ван Цзина, в список інвесторів Xinwei також входить низка громадян КНР з не менш сумнівною бізнес-історією — вчителі, фермери, пенсіонери.  

 Інший факт, який викликає більше питань, ніж пояснює, хто такий Ван Цзин, є те, що майже всі проєкти останнього фінансувалися коштом Китайського Банку Розвитку. При цьому ми розуміємо, що в отриманні кредиту під бізнес немає нічого особливо, крім випадків, коли ви отримуєте кошти в державному банку КНР під «чесне слово», а точніше під гарантії майбутніх доходів. А щоб спонукати банки давати нові кредити, навіть якщо вони лояльні до тебе, боржник повинен створити хорошу картинку, пан Ван Цзин і робив в останні роки.

Так, в своєму інтерв’ю Ван Цзин розповідав про діяльність групи Xinwei в Камбоджі, пов’язану з видобутком золота з оціночною вартістю родовища в сумі понад 5 млрд дол. США. Ці заяви позитивно впливали на зростання котирувань акцій компанії і дозволяли Ван Цзину без проблем отримувати кредитні кошти. Коли наступав термін погашення кредитної заборгованості, Ван Цзин втягував Xinwei в черговий амбітний проєкт, що знову позитивно впливало на акції компанії і рішення банків щодо надання нового кредиту. Таким проєктом в 2013 році стали наміри будівництва Нікарагуанського каналу з оціночною інвестиційною вартістю 50 млрд дол. США. В цей час проєкт існує тільки на папері. Крім того, в 2013 році Ван Цзин заявляв про наміри побудувати в Україні порт в акваторії м. Євпаторія. Реалізацію зазначеного проєкту було зупинено після окупації Криму Росією.

Проаналізувавши досягнення Ван Цзина за останні десять років, можна зробити висновок, що під його керівництвом Xinwei не реалізував до кінця жодного з проєктів. Бізнес-авантюри за участю Xinwei помпезно починалися, привертали багато уваги (а відповідно і грошей) і поступово згасали. Така ж доля спіткала і російський проєкт Ван Цзина в сфері телекомунікацій з розвитку 4G транкінгового радіозв’язку. Протягом 10 років в зазначеному проєкті здійснюється тільки підписання меморандумів і участь у виставках.

Всупереч заявам самого Ван Цзина можна з упевненістю стверджувати, що він є людиною, не чужою правлячій партії КНР. Загальновідомий факт, що китайський режим суворо карає тих, хто здійснює будь-які незаконні маніпуляції з державними коштами, а перехресне субсидування кредитних коштів групи пов’язаних суб’єктів господарювання саме такими і є. Крім того, ринок телекомунікацій в КНР тотально контролюється державою, в сукупності з непрозорим придбанням Ван Цзином компанії Xinwei, наводить на роздуми про його зв’язки з владою цієї країни.

Тому, можливо, покупка Ван Цзином акцій Мотор Січ здійснювалася в інтересах офіційного Пекіна в надії на те, що зазначена транзакція пройде повз увагу свого основного конкурента в сфері авіабудування — США?

Можливо, однак за нашими даними, не менш сильний інтерес до Мотор Січ проявили в Росії.   Зокрема, до 2014 року, посольства України і Росії в КНР постійно співпрацювали через посла України Олега Дьоміна. Саме росіяни представили Ван Цзина Дьоміну для подальшого представлення керівництву нашої держави.

З представниками російської влади Ван Цзин знайомий як мінімум з 2012 року. Так, 23 березня 2012 тодішній віцепрем’єр РФ Владислав Сурков проводив переговори з Ван Цзином щодо реалізації в Росії спільного проєкту. Також, за альтернативної версії, Ван Цзин мав дійсні наміри реалізувати Нікарагуанський проєкт, інвестування якого передбачалося здійснити коштами російського мільярдера Геннадія Тимченка і інших близьких друзів господаря Кремля.

На жаль Україна має сумний досвід залучення російських інвестицій в окремі галузі промисловості. Так, показові історії з Харківським тракторним заводом (ХТЗ) і Запорізьким виробничим алюмінієвим комбінатом (ЗАлК) після їхнього придбання російським олігархом Олегом Дерипаскою.

Зокрема, в результаті управлінських дій менеджменту Дерипаски в інтересах російських конкурентів ЗАлК, в Україні було повністю знищено виробництво первинного алюмінію.

У свою чергу з ХТЗ намагалися вивезти в Росію виробничі потужності і технічну документацію підприємства. Тоді в історію втрутилася СБУ, в результаті чого Дерипаска був змушений переписати активи ХТЗ на свого друга Олександра Ярославського, який з 2020 року також мав наміри придбати активи Мотор Січ. Однак «хеппі енду» не сталося, під формальним головуванням Ярославського, діяльність цього харківського підприємства була майже повністю зупинена, одночасно в Росії розпочато виробництво «клонів» продукції ХТЗ на потужностях Брянського тракторного заводу.

Тому участь пана Ярославського в проєкті «Мотор Січ», як бачимо на прикладі ХТЗ, не передбачає нічого позитивного для українських авіапідприємств.

Можна підсумувати, що на цей момент в історії навколо Мотор Січ залишається більше запитань, ніж відповідей. Однак вже зараз стає зрозумілим, що незалежно від того, хто стоїть за Ван Цзином — Пекін або Москва, доля вітчизняного виробника їх мало цікавить, і в разі бездіяльності нашої влади імовірним розвитком подій, ймовірно, було б повторення долі ХТЗ і ЗАлК.

Джерело: https://myc.news/ua/specproekty/kto_stoit_za_pokupkoj_motor_sichi?fbclid=IwAR0WE7OVRnI7nIPqzM4Z9cYbdFFYoud5i_sRrxfQYmrQQXXjxrOShkRxRJE