На війні головне – не втратити себе. Не дати почуттям знищити людяність та гідність. Не стати такою ж потворою, як твій ворог. Це дуже важко, бо лють, яка переповнює та домінує над усіма почуттями, кричить: «Вбий ворога! Знищи його! Він прийшов забрати твоє життя, життя твоїх рідних, друзів! Твій ворог не людина! Твій ворог – скажена потвора, яка заслуговує лише на смерть!»

Звіряча жорстокість скажених кремлівських собак, з якою вони постійно і навмисно порушують правила ведення війни, що одностайно стверджують про неможливість заподіяння шкоди мирному населенню, вже давно поставила окупантів по за рамками будь яких людських норм та правил. Актами військового терору та геноциду проти мирних громадян України кремль намагався зламати волю української Нації. Та йому це не вдалося.

Україна не злякалася і не стала на коліна перед загарбником. Єдине, на що спромоглася ненависна орда своєю жорстокістю – це об’єднати українську Націю, яка у своїй люті та ненависті стала «як один» на захист Батьківщини і змогла зупинити ворога та зруйнувати усі його плани.

Росія програє свою власну злочинну війну… Пів року страждань, болі та спровокованої окупантами люті українців обернулися для путінської імперії початком кінця.

Безславного та принизливого кінця епохи кремлівської диктатури навіженого старого маразматика, який посмів поставити себе на рівень «верховного божества», яке має право вершити долі людей, цілих народів та вільних націй.

Ворог дуже хотів у триденний термін с початку так званої «спецоперації» провести парад свого війська на Хрещатику, у самому серці України. І «парад» таки відбувся. Правда, не через три дні, і не зовсім так, як планував путін та його опричники.

Практично через пів року після початку війни, напередодні Дня Незалежності України, ворожа техніка все ж таки «вийшла» на Хрещатик. І її, як і мріялося бункерному диктатору, кияни «зустрічали схвальними вигуками та оплесками»! Все так, але українці на Хрещатику зустрічали те, що залишилося від колишньої гордості «другої армії світу» - згорілі та потрощені шматки знищеної «путінської слави», зруйновані надгробки злочинних намірів агресора, який у своїй безмежній тупості наважився підняти руку на Незалежність та Свободу вільної країни Україна.

Так сталося, що ці пів року війни, яку росія злочинно та безпідставно розпочала проти України страшним ранком 24 лютого, співпадають з головним святом української Нації – Днем Незалежності. Можливо путін, відомий своїм хворобливим тяжінням до символізму, намагався таким чином принизити Україну святкуванням своєї «перемоги» у цей день, який його зруйнована психіка вже вважала «днем залежності від росії»…

Диктатор помилився у своїх розрахунках. Україна була, є і залишається Незалежною попри усі ворожі спроби та злочини. Українцям є чим пишатися і є що святкувати у цей День. Незважаючи на страшні людські жертви, на десятки тисяч життів Захисників та мирних громадян, на руйнування та тимчасову окупацію українських земель, ворога було зупинено!

Важко, страшно, болісно… Кожного дня лунають вибухи, гинуть українці. І не тільки на передовій, у протистоянні віч на віч з ворогом. Гинуть прості мирні мешканці, старі, молоді, діти. Гинуть від підступних злочинних обстрілів, від звірячої ненависті до всього світлого та справедливого, якою кремль напитав свою темну орду. Кожен новий день приносить нову загрозу, якою окупант намагається зламати волю та знищити саму душу вільної української Нації.

Ворог не гребує нічим. Ні обстрілами мирних міст, ні публічними стратами полонених Захисників України, ні ядерним шантажем. Незважаючи на всі нелюдські злочини кремлівських окупантів, українці не зламалися і не перетворилися у відповідь на путінську агресію на кровожерливих вбивць, хоча й мають на це повне право. Ми не катуємо полонених і не вбиваємо простих росіян. Хоча вони теж винні у кремлівських злочинах не менше ніж військові злочинці окупаційної орди.

І це не наша слабкість, а наша справжня Сила, саме завдяки якій ворог сьогодні вже тікає з Херсона, Київська, Сумська та Чернігівська область звільнені від окупантів, а Крим перестав бути «безпечним та захищеним» місцем для відпочинку росіян і вже готується повернутися до «української гавані».

Ми сильні, бо ми Незалежна Нація на своїй, Богом даній Вільній Батьківщині! Ми – ЛЮДИ! У повному розумінні цього слова! І саме це дає нам можливість та ПРАВО святкувати НАШУ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, а ворогу – готуватися до нищівних поразок та безславної погибелі, яка стане новим вистражданим та вибореним святом для кожного українця. 

Джерело

Сумно відома приватна військова компанія під назвою «Вагнер» вже не перший місяць набирає до своїх лав ув'язнених із російських в'язниць. Водночас господар вагнерівців Євген Пригожин легко може скористатися своїм нинішнім становищем для того, щоб перехопити владу у путіна і зайняти його місце.

«Євген Пригожин – пітерський бандит. Зараз він займає високе становище серед російських еліт, хоч і є ним ненависним. Проте ще у 80-ті Пригожина засудили за розбій, шахрайство, схиляння неповнолітніх до злочину. Вийшовши на волю на початку розпаду СРСР, він, як і належало тоді російським злочинцям, зробив кар'єру у своєму рідному місті, тісно співпрацюючи з силовиками, а потім заручився підтримкою кремля, Пригожин отримував держзамовлення для свого легального бізнесу, на чому й зробив статок», - повідомляє співрозмовник видання, який бажає залишитися невідомим для читачів. «З 2014 року за його рахунок було створено приватну військову компанію «Вагнера», яка взяла свою назву від минулого позивного командира Дмитра «Дев'ятого» Уткіна – колишнього російського спецпризначенця, який любив слухати композиції німецького виконавця Рехарда Вагнера. Звідси ж, у регулярній армії рф, ПВК прийнято називати оркестром. Найманці брали участь у захопленні Криму, військових діях на Донбасі, потім у Лівії, Сирії та інших гарячих точках у всьому світі».

Довгий час ПВК «Вагнера» не визнавалася кремлем. Офіційні російські особи не визнавали їхнього існування, потім говорили, що не мають до них відношення і лише наприкінці 2021 року лавров заявив, що не бачить нічого поганого в тому, щоб вагнерівці були задіяні в ЦАР (Центральна Африканська Республіка) як “навчальний персонал”.

«За кілька років Пригожин завоював довіру путіна, бо виконував для нього брудну роботу. Більше того, він особисто утримував свій “оркестр”. Зрозуміло, що з початком повномасштабного вторгнення ПВК «Вагнера» взяли в ньому безпосередню участь. На відміну від регулярної російської армії, найманці вже мали бойовий досвід, більшість із них брали участь у різних конфліктах у складі ПВК, а отже, вони були злагоджені.

У той самий час у перші кілька тижнів війни лави вагнерівців значно порідшали, і навіть їхній бойовий досвід не допоміг у виконанні поставлених завдань. Зарекомендувавши себе на полі бою як підрозділ, який не зважає на втрати, ПВК знову здобула схвалення путіна, а Пригожин навіть був удостоєний звання “Герой російської федерації”. Зазнаючи регулярних втрат, путінський бізнесмен отримав дозвіл на вербування ув'язнених з російських в'язниць. До речі, якщо раніше набір у найманці був дуже суворим, то тепер практично всі обмеження було знято. Також стало відомо, що замість стандартного двомісячного навчання новоспечених вагнерівців почали тренувати не більше тижня, після чого відправляти відразу на фронт», - заявляє співрозмовник.

Пригожин має під контролем особисту армію. Нехай вона не така численна, проте підкоряються найманці виключно Пригожину, оскільки він їм платить. Більше того, розпочавши набір із в'язниць, нові вагнерівці спочатку не мають особливої симпатії до уряду країни, який, власне, і посадив їх у в'язницю.

Необхідно уточнити, що в державі вчиняти насильство має законне право лише чинна влада. Силові структури на службі в уряду суворо регулюються правовим полем і в цивілізованих державах вони мають цілий перелік інструкцій щодо застосування зброї чи фізичної сили щодо громадян. Однак ПВК «Вагнера» не належить до силовиків кремля. Більше того, російські чиновники так до кінця і не визначилися – чи визнавати зв'язок із вагнерівцями чи ні. Тобто росія втратила свою монополію на насильство. За фактом, у країні тепер є дві окремі сили, яким законно дозволяється чинити насильство, це силові структури на кшталт російської армії, росгвардії, спецслужб та ПВК «Вагнера», - коментують ситуацію політологи.

«Пригожин, маючи на банківському рахунку, очевидно, не один мільярд доларів, а також власну армію, становить реальну загрозу путіну. Так, нехай його ресурси не такі значні, ніж ресурси кремля, проте диктатор не допускає до високих генеральських чинів людей, здатних мислити та суперечити йому, таких, як, наприклад, генерал Олександр Лебідь, який, незважаючи на свою участь у чеченських війнах, виступав проти їхнього проведення і врешті-решт був убитий після приходу до влади путіна. Будучи гебістом, путін розумів, що Лебідь не виконуватиме його злочинних наказів. Деякі експерти, а також спостерігачі, які знали генерала за життя, цілком припускають, що Лебідь цілком міг би перенаправити російські війська з України на кремль.

Пригожин, як злочинець і бізнесмен, очевидно, не дурна людина. Якщо до 24 лютого 2022 року він не мав таких повноважень, як зараз, і повною мірою залежав від милості путіна, то тепер диктатор сам наділив його практично безмежним людським ресурсом і, швидше за все, додатковим фінансуванням. Безперечно, це великий ризик для господаря кремля. Він пішов ва-банк, оскільки програш у війні для нього стане кінцем, як у прямому, так і у переносному значенні. У той самий час він знову припустився фатальної помилки. Дати законне право злочинцю створити своє власне ОЗУ, озброєне “до зубів”, з бойовим досвідом, надати йому держфінансування і потім чекати, що злочинець підпорядковуватиметься наказам – безглуздо і небезпечно», - роблять висновки аналітики.

Джерело

Вони відстали на 50 років, і кожен день війни проти України відкидає їх на віки назад.

"У громадах Донецької області "руского міра" ніхто не чекав і не хотів.

У прикордонних з самопроголошеними ДНР/ЛНР громадах люди знали, як ніхто інший, що на окуповані території за вісім років росіяни принесли лише безробіття, занепад і розруху", - Василь Мітько, селищний голова Нікольської селищної ради Донецької області.

"Евакуація цивільного населення з підконтрольних Україні територій Донецької області обов’язкова.

Лідери місцевого самоврядування вмовлянням переконують людей евакуюватися. Деякі жителі не усвідомлюють серйозність ситуації і все ще сподіваються "перечекати", - Голова Маріупольської районної ради Степан Махсма.

Голова Маріупольської районної ради Степан Махсма під час евакуації цивільного населення

"Навіть у громадах, в яких історично проросійська ОПЗЖ, люди цінують Україну. Різниця у підходах до організації життя людей, тобто місцевого самоуправління, в Україні та росії величезна.

Те, що пропонують українцям на окупованих територіях – це кам’яна доба. Все у ручному режимі. Ані реєстрів, ані електронного документообігу – нічого. Люди на власні очі бачать правду, яку не змінить жодна пропаганда", - Іван Фурсенко, радник Асоціації міст України (АМУ).

Маріупольці і жителі громади, які пройшли рашистські фільтрації, у прямому сенсі слова втрачали здоровий глузд.

Нікольська об’єднана територіальна громада налічує 27 сіл колишнього Нікольського району. 1 селище міського типу; 26 сільських населених пунктів, 17 000 жителів.

Нікольське до війни було передмістям Маріуполя і "вікном" у нормальне життя для українців, що виїжджали з ДНР та ЛНР.

З 2014 року до громади переїхали більше 15 000 ВПО, вони знаходити роботу у Маріуполі чи у Нікольській громаді, й користувалися всіма перевагами нормального життя в Україні.

"Завдяки близькості до Маріуполя і Нікольського заповідника, у нас купували будинки, переїздили до нас цілими родинами жити, відпочивати на морі, працювати. У нас різницю між занепадом ЛДНР і розвитком українських громад було видно неозброєним оком", - коментують у громаді

Сьогодні територія громади повністю окупована. Рашисти зайшли на територію громади 4 березня з Херсону та інших південних напрямків. На евакуацію не було часу.

"Перші дні ми бачили суцільне мародерство, - розповідає Василь Мітько. В громади забрали автобус, автомобіль, який обслуговував ЦНАП, зливали з АЗС пальне, крали в магазинах харчі. Виносили все з домівок".

Вочевидь, коли красти більше було нічого, почали розшукувати керівництво громади. Вони були зацікавлені, чи мали завдання, щоб у громаді все продовжувало працювати.

Можливо, таким чином вони хотіли контролювати спротив і партизанських рух серед місцевих. Місцеве самоврядування під час війни без перебільшення стало ключем для виживання цивільних. За кілька днів не стало ані зв’язку, ані пального, ані електропостачання, ані продуктів – лікарні, поліція, аптеки не могли працювати.

Цивільне населення в очікуванні евакуації

Утримати ситуацію допомагав авторитет місцевих лідерів і згуртованість фермерів, підприємців, місцевих жителів. Об’єднавши зусилля і ресурси, які залишалися, ми забезпечували лікарні генераторами, генератори – паливом.

Поліцейські на пенсії виходили патрулювати вулиці. Не лише подвиги військових, а й мужність цивільних рятують життя і підтримують українців у найважчі часи.

"Рашисти, на диво, вміли читати, і у документах сільської ради знайшли свідчення того, що сільська рада ухвалила на сесії рішення про виділення фінансової допомоги військовим за кілька днів до війни. За це мене, вочевидь, взяли в полон і тримали у Донецьку, допитуючи про співпрацю з ЗСУ", - продовжує Мітько. "З громади до полону потрапили десятки людей – АТОвців, активістів. Про долю багатьох досі невідомо".

Ми думали, що найгірше ми побачили у перші дні війни, однак потім стався Маріуполь…

Жителі Маріуполя намагалися вибратися через нашу громаду.

Ми мали три пункти розміщення біженців, рашисти всіляко намагалися цьому завадити. В певний момент вони перекрили можливість рятуватися через Україну – єдиний шлях для Маріупольців пролягав у росію, через фільтраційні табори. Черги на таку фільтрацію подекуди тривали для українців тижнями.

Потім зачитувалися списки тих, хто пройшов фільтрацію. Їх автобусами відправляли до Ростову.

Близько 20% фільтрацію не проходили, їх заарештовували. Найстрашніше рашисти чинили з дітьми.

Багатьох дітей з Маріуполя рятували дорослі, що були поруч – сусіди, вчителі, родичі, друзі – таких дітей затримували й окремо від дорослих, з якими вони виїхали, відправляли до дитячих будинків у росії. Люди в прямому сенсі слова втрачали розум від побаченого і пережитого.

Це ті історії про "визволення" України, які рашистська пропаганда прагне приховати і від світу, і від глядача російського телебачення.

Але занадто багато українців бачили ці злочини на власні очі, їх не приховати. Ці злочини обов’язково будуть покарані, а українські території – і на сході, і на півдні, і на півночі – обов’язково будуть звільнені.

Зараз проводиться обов’язкова евакуація цивільного населення з підконтрольних Україні територій Донецької області – з Покровська, Вугледара, Бахмута, Краматорська і всіх інших населених пунктів, які перебувають під обстрілами.

Про практичну сторону евакуації, а також про можливості сполучення з окупованою територією Донецької області для тих, хто має там рідних, чи майно розповідає голова Маріупольської районної ради Степан Махсма.

"Ми вмовляннями переконуємо наших громадян виїхати. Сьогодні з півночі області виїхати ще можна і автобусами, і особистим, і жд транспортом. Однак ситуація складна.

Рашисти роблять все можливе, щоб не допустити виїзд людей. Мешканцям територій, які контролює Україна, варто лише звернутися до лідерів місцевого самоврядування, і їм допоможуть евакуюватися.

Щодо українців, які перебувають на окупованих чи непідконтрольних територіях, централізовано евакуацію організувати немає можливості. Ситуація складна.

Переважно люди намагаються виїхати з непідконтрольних територій через окуповану Василівку в бік Запоріжжя. Однак два дні (2-3 серпня) після сильних дощів біля Кам’яного дорога стала непроїзною.

ДСНС допомагають визволяти застряглі на ній авто.

Евакуаційна колона

Є люди, які хочуть тимчасово поїхати на непідконтрольну територію за речами, або подивитися, в якому стані їх дім.

Ми намагаємося допомагати з цим, однак передбачити наслідки такого рішення неможливо.

По-перше, рашисти не зацікавлені організовано вирішувати гуманітарні питання. В той час як наш блокпост пропускає на день 2000 – 3000 авто, рашисти пропускають близько 200 автомобілів. Такий перекіс у кількості призводить до багатоденних заторів.

Є випадки, коли людям вдалося виїхати перший раз і пройти фільтрацію рашистів, однак не вдалося зробити цього вдруге, коли вони вирішили повернутися. Ставлення рашистів до тих, хто намагається виїхати, погане.

Прискіпливо оглядаються транспортні засоби, без талону про фільтрацію пересуватися окупованими територіями складно.

Підхід до врегулювання гуманітарних питань демонструє, як обидві сторони ставляться до людей регіону.

В той час, коли місцеве самоврядування українських громад продовжує забезпечувати безпеку цивільного населення, наскільки це можливо, то росіянам, які спричинили страждання цивільних українців, абсолютно все одно, як живуть люди на окупованих росією територіях.

Рашисти, вочевидь, чекають, що місцеві жителі змиряться з окупацією і дозволять провести на своїх землях образливий і злочинний "референдум", результати якого відомі наперед.

Цивільним українцям на окупованих територіях важливо продовжувати підтримувати один одного і тримати зв'язок з представниками законної української влади. 

Зараз дуже складно керувати громадою віддалено, однак мешканці Нікольського звертаються до місцевого самоврядування з проханням організувати навчання своїх дітей віддалено за українською програмою.

Медичні працівники продовжують працювати і надавати послуги мешканцям громади віддалено.

Всі мешканці, що виїхали, одержують державні послуги. Навіть у сьогоднішній ситуації, коли вся громада окупована, рівень доступу до державних послуг, медицини, освіти в нас вищий, ніж у "визволителів" вдома. Наволоч, що зайшла до нас – буряти, чеченці, росіяни, безробітні з ДНР та ЛНР – навіть не уявляли, якого рівня добробут мали українці.

Вони не можуть збагнути, що у селищної громади може бути 30 мільйонів гривень вільних грошей, які громада витрачає на власний розсуд, наприклад, на спортивний комплекс, музичну школу, новий водогін, як це було заплановано у Нікольській громаді.

Життя, яке "визволителі" хочуть принести в Україну, – це життя без майбутнього, саме таким життям живуть на окупованих у 2014 році територіях. Населення Нікольської громади хоче мати майбутнє, яке не можливе допоки окупанти залишаються на нашій землі.

Джерело

Кожна країна має свій, головний День. Свято, яке підкреслює наявність Власної Волі, Власного Розуму та Власного Вибору громадян, які свідомо та одностайно прийняли рішення жити у вільній країні, що обрала шлях цивілізаційного розвитку та демократії. Такий День – День Незалежності!

Так вже розпорядилася жорстока доля, що 31-й День Незалежності України співпадає з пів річчям з початку невиправданої кривавої агресії путінської росії проти Нашої Української Незалежності. Рівно 6 місяців тому, 24 лютого 2022 року знахабніла орда перетнула кордони України та завдала перші ракетні удари по українським містам. Злочинна війна, яку кремль цинічно назвав «визвольною спецоперацією», назавжди змінила наше життя.

Практично 200 тисячне військо кремлівської орди вдерлося на українські землі, принісши з собою біль, страждання та смерть. Десятки тисяч загиблих Захисників та мирних громадян, зруйновані підприємства, інфраструктура, знищені поля… Страшна смерть забрала життя як мінімум 363 дітей, маленьких українців, які тільки починали жити. Ще 718 діточок отримали важкі поранення.

За що нам це, Боже?!! Відповідь очевидна – за наше прагнення жити у вільній країні, своїм розумом та своїми власними бажаннями, а не хворобливим навіюванням втративших розум псевдоімператорів. За нашу Незалежність!

Так, ціною героїчної мужності наших Захисників, їхньої відданості та жертовності ми зупинили нахабного ворога. Дякувати Богу, Україна не залишилася наодинці проти величезної агресивної країни людожерів, на яку перетворилася путінська росія. Демократичний світ надав таку необхідну допомогу і ворожий наступ захлинувся. Розпочалася позиційна війна на виснаження ресурсів.

Величезні втрати ворога не дають йому змоги продовжити наступ на українські землі, але й нам, українцям, не вистачає поки що сил на те, щоб повернути тимчасово втрачені території та викинути вороже сміття за межі України. Для остаточної перемоги над ворогом нашим Захисникам потрібно багато новітньої зброї та боєприпасів, кількість яких збільшується з кожним днем завдяки допомозі країн «антипутінської» коаліції, які добре розуміють, що саме Україна зараз знаходиться на передньому краї боротьби Добра зі Злом. І саме від нас, українців, залежить майбутнє світової демократії.

Злочинна війна, яку розпочав навіжений диктатор путін проти України, була б неможливою, якби не мовчазна підтримка напівмертвого російського суспільства, яке путінська пропаганда занурила у важкий хворобливий сон псевдоімперського навіювання. Путін гарно підготувався до війни, практично знищивши позасистемну опозицію та позбавивши російське суспільство можливості спротиву самій диктаторській суті суспільно-політичного ладу в країні. Росія завмерла у страху перед політичними репресіями та поверненням на вулиці «чорних воронків». Суспільну тишу заповнила брехлива пропаганда та «скрепна» маячня рупорів кремля. Прості росіяни, навіть ті, у кого ще залишився здоровий глузд, совість, честь та людяність, стали «тихіше води і нижче трави», боячись можливих репресій.

Але це не знімає з них відповідальності за дії власного, ними ж обраного, божевільного диктатора. Адже саме за їхнього мовчазного дозволу в Україні ллється кров ні у чому не винних українців. Саме вони винні у тому, що за пів року більш ніж 3500 ворожих ракет принесли смерть на землю Незалежної країни. Саме вони дозволили відправити на загибель власних дітей, яких було справедливо покарано лютою смертю українськими Захисниками.

Сьогодні Україна святкує День Незалежності. Для кожного з росіян цей день повинен стати Днем каяття перед українцями. За власну слабкість та відсутність волі. За боягузтво та намагання впевнити себе, що від них нічого не залежить. За те, що дозволили кремлівському павуку оплести себе мерзенним павутинням брехні та втягнути кожного росіянина у криваві злочини проти України. Проти людства.

Врешті решт, кожне суспільство, рано чи пізно, самотужки очищується від всього гнилого та темного, що заважає його розвитку та процвітанню. Або його примусово очищують ті, кому набридає жити у летаргічному сні, що веде до загибелі. Росія вже перетнула «червону лінію» тотальної хвороби і наблизилася впритул до термінальної стадії страшної агонії. Будь яка затримка у лікуванні хвороби призведе до неминучої смерті.

Єдине, що може врятувати напівмертву країну – це усвідомлення власної провини, каяття перед тими, кому дозволені російським суспільством власноруч злочини кремлівського диктаторського режиму принесли горе та біль втрат. І тоді, з усвідомленням та каяттям, прийде розуміння необхідності якнайшвидшого знищення кривавого режиму путіна та Ко.

Не залежно від того, зможе російське суспільство вийти із коми чи ні, Україна буде святкувати День СВОЄЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ. І сьогодні, і у наступному році, і ще багато-багато десятиліть та століть поспіль. Ми маємо таке ПРАВО!

А от чи буде таке право у росіян, залежить лише від них самих. Тому вже час би їм прокинутися та згадати, що кожна людина народжується для щастя. А справжнє щастя можливе лише за життя у вільній та незалежній країні, без усяких там царів, диктаторів та інших павуків.

Допомогти росіянам усвідомити свою провину, покаятися у злочинах кремлівської влади та знищити з середини країни кривавий путінський режим сьогодні, на День Незалежності України, намагалися активісти Громадської Організації «Агенція Розвитку Демократії та Інформаційних Свобод». Біля посольства країни-агресора вони провели акцію «Почуття провини – не досить!».

Світлини наслідків російської злочинної агресії, що були розміщені на паркані покинутої російськими дипломатами будівлі посольства, на думку організаторів акції повинні донести до «простої» росії усі жахи та злочини диктаторського режиму на території України та спонукати росіян до прийняття єдино вірного рішення – усунення від влади психічно хворого керманича, що є першопричиною злочинів кремля не тільки проти України, а й проти самих мешканців спотвореної та практично знищеної путіним росії. 

Джерело

24 августа, в День независимости Украины, неизвестные отредактировали в российской Википедии страницу о Центре информационной безопасности ФСБ россии и отметили, что специальное подразделение выполняет задачи по дезинформированию и легализации обмана

россиян. Информационная война россии, как всем известно, ведется под руководством вышеупомянутой кремлевской «конторы».

Сегодня, для донесения правдивой информации до общества в сети Интернет, а также оружием для отражения информационной агрессии россии, становятся страницы всемирно известной онлайн энциклопедии Википедии, которая пользуется популярностью у миллиардов людей во всем мире.

Политика общедоступной онлайн энциклопедии позволяет всем желающим вносить правдивые данные в ее массив информации, которая впоследствии проверяется более опытными редакторами википедии.

Этой возможности и воспользовались неизвестные киберспециалисты, решив исправить ошибки в российской версии онлайн энциклопедии, допущенные при написании страницы посвященной Центру информационной безопасности ФСБ россии.

Так, в описание об указанном специальном информационном подразделении российской спецслужбы были внесены сведения, что оно непосредственно занимается содействием доведения до граждан россии ложной информации, фактически лжи.

Сейчас главная задача, которую выполняет спецподразделение – не допустить распространения правдивой информации в российском информационном пространстве о реальной ситуации в Украине и недостижении российскими войсками никаких целей, поставленных политическим руководством страны, в ходе проведения так называемой военной «спецоперации».

Авторами правок отмечено, что в распоряжении центра, для выполнения возложенных на него задач, находится «фабрика троллей», с помощью которой достигается максимальное распространение в российском обществе «новостей», согласованных с кремлем.

При этом отмечено, что указанное подразделение достаточно хорошо финансируется. Только за первое полугодие из федерального бюджета на его функционирование было выделено более 200 млрд. рублей.

Однако правда на россии не ценится, поэтому внесении правки фактически сразу же были удалены.

Источник

Кіберфахівцi сердечно вітають мешканців ТОТ (АР Крим, Донецьк, Москва) та «заблукавших» з оркостану з Днем незалежності України! З нагоди свята передаємо прекрасні щиро українські музичні вітання!

Дорогі українці! Шановні колеги!

31-шу річницю Незалежності наша держава зустрічає в боротьбі за свою свободу. Зі зброєю в руках ми захищаємо те, що кожна українська родина будувала десятиліттями. Та головне – відстоюємо майбутнє країни.

Тож нинішнє свято – це символ боротьби, єднання та віри у Перемогу, яку всі ми наближаємо і на передовій, і в тилу.

День Незалежності уособлює силу й незламний дух українського народу. Бо скільки б не намагався ворог знищити нашу державу, ми знаємо, що обов’язково здолаємо окупантів.

Крок за кроком звільнимо рідну землю, щоб назавжди відкинути російську орду туди, звідки вона прийшла.

Це – наша місія. І вона буде успішною! Служба безпеки України пліч-о-пліч з Силами оборони робить усе, щоб наблизити Перемогу. Разом ми проходимо важкий шлях, на якому, на жаль, втрачаємо справжніх Героїв – кращих синів і доньок України. Пам’ятаємо їхній подвиг. Але навіть болючі втрати не спинять визвольну боротьбу!

Наша мета – не лише повернути свої території та відбудувати зруйновані міста й села. Ми прагнемо жити у мирній, безпечній та єдиній країні. І ця мрія стане реальністю! Захищаємо Незалежність – Наближаємо Перемогу! Слава Україні!

З повагою

т.в.о. Голови СБУ

бригадний генерал

Василь Малюк

Вкрасти чужі землі та вдати, що все законно – це фІрмовий кремлівський стиль. Росіяни готуються провести псевдореферендум на тимчасово окупованих територіях півдня та сходу.

Щоправда, при цьому колаборантів у виборчих комісіях – бракує, а більшість людей виїхали з окупації.

С начала вторжения в Украине министерство обороны рф неоднократно заявляло, что россия не уничтожает гражданскую инфраструктуру и гражданские объекты в Украине. Однако все мы знаем, что это циничная ложь. 

При каждом попадании в жилой дом или очередном взрыве, в том или ином украинском населённом пункте, россия пытается всех убедить, что это сделали не ее военные. 

Чего стоит только украинский Мариуполь, или отдельные районы города Харьков, Киева, Северодонецка, и многих других украинских городов, куда пришли «освободители» если посмотреть на фото, то вот цена «освобождения», превращение в следствии действий россии в руины целых городов и районов.

В кремле таким образом рассчитывают, что подобные обстрелы гражданских объектов на уже оккупированных или территорий находящихся вдоль линии военных действий, должна сделать местное население более податливым к российской пропаганде и побудить прекратить сопротивление, митинги и выступления против российских военных и их действий. Но это очередной просчёт кремля. Стремление и воля украинского народа выжить и активно создавать отпор не похожа ни на одну другую страну в мире. Украинский народ проявил уникальные качества перед лицом проблем, не смотря на жестокие действия оккупантов.

Конечно, есть и те кто приветствует оккупационные войска, видя в этом возможность улучшить что-то лично для себя, но всё же большая часть украинцев достаточно сильная, что бы сопротивляться. Кремль требует соучастия, что бы оправдать войну перед собственным народом, и поэтому любой акт неповиновения и сопротивления, демонстрирующие оккупацию такой какой она есть на самом деле, уже являются актом храбрости и мужества.

Деоккупация Херсона для Украины стала вполне осуществимой задачей, после получения вооружения и подготовки сил к всевозможным сценариям деоккупации региона. Поражение Антоновского моста с использование системы HIMARS, серьёзно ограничило способность военных

пополнять военные запасы так же, как и перебрасывать крупную и тяжёлую военную технику.

Создание понтонной переправы ограниченно в использовании и не даёт таких возможностей какие были до этого.

россия в Херсоне имела достаточно времени для того, что бы провести "референдумы", получить поддержку населения и полностью его контролировать, но за всё это время все попытки "реализовать россию" в украинском Херсоне заканчивались провалами и встречали сильное

сопротивление обычных граждан, которые не готовы мирится с тем, что их заставляют стать частью "русского мира".

С перспективой освобождения на горизонте, все акты неповиновения и сопротивления в конце концов окупятся для жителей Херсонщины.

Источник

В самом начале российского вторжения в Украину была оккупирована Херсонская область со стороны Крымского полуострова. Российские войска быстро продвинулись вглубь этого направления и остановились.

Оккупация Херсонской области была встречена местными жителями многочисленными митингами и протестами, чему были удивлены не только российские военные, но и руководство в кремле, и те и другие ожидали что их встретят как «освободителей», но реальность

оказалась совершенно противоположной. 

Так, например, объявленный "референдум", который пытаются организовать и уже анонсировали многие рупоры кремля, местные жители встретили решительным протестом. Также они полностью проигнорировали введение так называемой «рублёвой зоны», отказались брать российские паспорта и продолжали общаться на украинском языке, те кто же был русскоязычным украинцем наоборот переходили на украинский язык в знак протеста. А как известно, наибольший страх для российской власти это неповиновение со стороны обычных людей, поэтому учитываются любые отказы от принятия своих интеграционных мероприятий, какими маленькими или незначительными они на самом деле не казались бы.

Проведение заведомо провального референдума это попытка показать "победу" внутренней аудитории россии и таким образом "легитимизировать" свои агрессивные действия в Украине.  Но храбрые жители Херсонщины активно показывают, что доверие к действиям ВСУ по освобождению региона от захватчиков постоянно растет и людям нужен не "русский мир", а деоккупация украинских территорий.

Источник