Ряжений генерал. Маленькі таємниці міністра оборони Росії
- 26.09.20, 17:13
На посаді міністра оборони Росії працює дилетант та пристосуванець
Мовою оригіналу
Маленька історія маленького міністра
Несокрушимая и легендарная…
Родилась ты под знаменем алым
В восемнадцатом грозном году
(слова з «Пісні про Радянську Армію»)
У кінці ХVІ віку жив і воював, причому вдало воював, корейський флотоводець Лі Сун Сін, який вперше в історії створив броньований корабель, так звану «черепаху». Лі Сун Сін не тільки неодноразово перемагав у битвах японські ескадри, маючи дуже незначні втрати серед корейських моряків, але й по суті спинив японську навалу на Корею, геть порушивши логістику постачання армії загарбників підкріпленнями і зброєю. У 1598 році він остаточно розгромив японській флот, хоча сам у цій битві загинув. Корейський народ вважає Лі Сун Сіна національним героєм.
Але життєвий шлях Лі Сун Сіна не був встелений килимами. Все своє життя він боровся проти корупції і відмовлявся брати хабарі, за допомогою яких вирішувались кадрові питання у середньовічній Кореї.
Принциповість Лі Сун Сіна, його непоступливість призводили до постійних конфліктів і розбіжностей у відносинах з начальством. Його п’ять разів суттєво знижували в посадах або званні, а одного разу безпідставно засудили до страти, і тільки обурення всього народу та заступництво декількох високопосадовців врятувало його, але Лі Сун Сіна відправили на флот простим матросом.
До чого ця преамбула? А ось до чого.
Майбутній національний герой будував свою кар’єру не згинаючись і не плазуючи перед сильними цього світу. Він є прикладом для юнацтва, яке бажає присвятити своє життя служінню вітчизні.
А тепер давайте ознайомимось з біографією однієї військової людини з дуже великими зірками на погонах.
Після закінчення навчання у виші у 1977 році отримав звання лейтенанта запасу, але в армії не служив.
1977-1978 – майстер в будівельній організації
1978-1979 – майстер, начальник дільниці в іншій будівельній організації
1979-1984 – старший виконроб, головний інженер, начальник будівельного тресту
1984-1985 – заступник керуючого іншим будівельним трестом
1985-1986 – керуючий іншим будівельним трестом
1986-1988 – керуючий ще одним будівельним трестом
1988-1989 – другий секретар міськкому КПРС
1989-1990 – інспектор крайкому КПРС
1990-1991 – заступник голови Державного комітету з будівництва і архітектури
1991-1994 – голова Державного комітету із надзвичайних ситуацій; 26 квітня 1993 року лейтенант запасу стає генерал-майором, перескочивши одразу через шість щаблів службової кар’єри
(хочу спитати – вам вже лячно? вже відчуваєте міць та силу?)
1994 -2000 – міністр по надзвичайних ситуаціях і цивільному захисту
2000-2012 – міністр, голова МНС; 7 травня 2003 року генерал-майор стає генералом армії
2012 – губернатор однієї з областей
Нарешті, 2012 – міністр оборони.
Для тих, хто не здогадався: перед вами біографія міністра оборони Росії Шойгу Сергія Кужугетовича.
Запаморочлива, що там казати, кар’єра, побудована на особистих знайомствах і родинних зв’язках.
Батько міністра, Кужугет Сергійович Шойгу, все життя працював у партійно-радянських органах і вийшов на пенсію першим заступником Ради міністрів Тувинської АРСР.
Свого часу життєвий шлях Кужугета Сергійовича перетнувся з життєвим шляхом першого секретаря Свердловського обкому КПРС Єльцина Бориса Миколайовича. Відповідно, в обойму близьких до Єльцина людей потрапив і син Кужугета Сергійовича, який підтримав Бориса Миколайовича під час путчу ГКЧП у серпні 1991 року і за це отримав медаль «Захиснику вільної Росії».
З тих часів кар’єра Сергія Кужугетовича, тобто молодшого Шойгу, суттєво прискорилась. Прийшовся Сергій Шойгу і до двору (чи до свити) наступника Бориса Єльцина, Путіна В.В.; мабуть, за відповідними рекомендаціями першого Президента Росії, а ще мабуть тому, що не перся до часу на перші ролі.
В результаті надзвичайної скромності Сергій Шойгу зміг обіймати посаду голови МНС в урядах Віктора Черномирдіна, Сергія Кирієнка, Євгена Примакова, Сергія Степашина, Володимира Путіна (двічі), Михайла Касьянова, Михайла Фрадкова, Віктора Зубкова. І не тільки. Мабуть за скромність у вересні 1999 року Сергій Шойгу був удостоєний звання Героя Російської Федерації; хоча в указі було сказано: «За мужність і героїзм, проявлені при виконанні військового обов’язку в екстремальних ситуаціях».
Чесно кажучи, при нагородженні Шойгу на Положення про звання Героя РФ, затверджене Законом РФ від 20 березня 1992 року № 2553-І, просто наплювали, адже в Положенні чітко сказано, що «Звание Героя Российской Федерации присваивается за заслуги перед государством и народом, связанные с свершением геройского подвига». Який-такий «подвіг» здійснив генерал Шойгу, повито темрявою таємності. Так зручніше, для своїх.
Взагалі Сергій Кужугетович дуже серйозно ставиться до нагород. На грудях цього величного полководця блищать медалі «В пам'ять 1000-річчя Казані», «В пам'ять 300-річчя Санкт-Петербурга», «В пам'ять 850-річчя Москви» та «За заслуги у проведенні Всеросійського перепису населення». Недарма про нього кажуть «ряжений генерал».
Отже, що ми бачимо? Ми бачимо, що головнокомандуючий армії РФ, Путін В.В., не є професійним військовим; він взагалі не військовий. Не є професійним військовим і Міністр оборони; судячи із біографії, він ще менше військовий, ніж В.В. Путін. Це означає, що Росія у керівництві Збройними Силами має двох дилетантів, двох пристосованців, двох інтриганів.
Службові обов’язки Путіна – тримати руку на червоній кнопці та приймати захоплюючі звіти про стан військової могутності російської армії, для якої вже немає суперників у цілому світі. Ну, якщо не в світі, то хоча б у Європі.
Тоді у чому полягають службові обов’язки С.К. Шойгу? Даємо підказку: міністерство оборони Росії є замовником, тобто кошти з бюджету на озброєння, житло для військових, військове спорядження тощо проходять через міністерство.
Тепер здогадалися? Правильно! Службові обов’язки Шойгу полягають у правильному розпилюванні військового бюджету. А він чималенький – 1,894 трлн. руб.
Розпилювання такої суми вимагає чимало зусиль, тому генералу Шойгу не до армії, а тим більше не до битв: не дай боже що, адже пуля – вона дура, хто ж тоді буде розпилювати? Для битв у Кужугетовича є спеціально навчені люди, про яких ми розкажемо наступним разом.
І для якого юнацтва може бути прикладом біографія такого собі «стратега»?
До речі: родичі Сергія Шойгу по материнській лінії – уродженці України. Шойгу був хрещений у православ'я 1960 року в місті Стаханові Луганської області. Ось так.
Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/columns/yuriyfedorenko/ryazheniy-general-chomu-ministr-oboroni-rosiji-neprofesiyniy-viyskoviy--707539.html?fbclid=IwAR22VtxNz1OpVPKq5lN67-3Es07aB_NcqUzAPNjQ9cNIRO-7HD2CRQnlaQg
