Правда про життя під російською окупацією

Розповідає Олена Здор, голова Василівської районної ради у Запорізькій області, 90% території якої окуповано. Василівський район об’єднує 106 населених пунктів, 11 територіальних громад: з них: 4 - міські, 5 - сільські, 2 - селищні. На території району проживало майже 188 тис населення, що складає 11% від загальної чисельності населення Запорізької області.

"Представники місцевого самоврядування населених пунктів в окупації – сьогодні приклад неймовірної самопожертви і справжнього лідерства. В один день вони були вимушені стати для жителів своїх громад всім – вони і засоби масової інформації, і , подекуди, єдина надія на евакуацію, і зв’язкові, і психологи, які допомагають людям знаходити сили дочекатися ЗСУ. Кожен з лідерів місцевого самоврядування при цьому чудово розуміє, що у будь-який момент їх можуть викрасти або вбити", - Іван Фурсенко, радник Асоціації міст України.

Якщо ви маєте можливість допомогти жителям окупованого Василівського району, звертайтеся до Оксани Мінакової за електронною адресою: [email protected]

Василівський район повністю окупований майже з перших днів війни. Окупація була швидка – війська зайшли і одразу окупували громади. Окупанти зайшли з величезною кількістю техніки – гради, танки бронетехніка.

Солдатів також дуже багато - і кадирівці, і буряти, і ФСБ, і російська нацгвардія – до громад району зайшли всі. Василівський район окупували після Мелітополя, плануючи прорватися до Запоріжжя. Місто Василівка – районний центр – зазнало чи не найбільших втрат.

"2 березня о 7 годині ранку почалося захоплення Василівки після масивних обстрілів попереднього дня. Ми з колегами з міської ради спустилися у сховище, однак навіть з укриття чітко чули, як рухається важка техніка, чули розмови російською мовою, були занепокоєнні, що окупанти зайдуть у міську раду, але вони не зайшли. Пообідні цього ж дня побачили перші страшні картини руйнувань – вигорілі домівки наших мешканців, знищені магазини. Зникло енерго-, тепло-, газо- та водопостачання за температури на дворі 5 градусів морозу. І це, як виявилося наступного дня, було не найгірше з того, що нам ще доведеться побачити. Під обстрілами загинули щонайменше 6-8 мирних жителів, які лежали прямо на узбіччях доріг. Ми одержали інформацію, що окупанти, очевидно, замінували тіла розстріляних. Армія агресора також зняла з флагштоку біля районної державної адміністрації український прапор. Державний прапор України на будівлі міської ради ми гордо утримували з моменту окупації до 25 квітня.", - коментує перші дні окупації Голова Василівської міської ради Сергій Каліман.

У Василівському районі окупанти намагаються виглядати як "освободители". Це зовсім не означає, що вони не чинять злочинів, однак їх звірства стали не такими кричущими, як у Бучі чи Бородянці.

В громадах займають житло цивільних, оселі людей, що виїхали, виганяють хазяїв і займають їх помешкання. Грабують все без розбору, найбільші мародерства відбуваються перед ротацією. Ті росіяни, яких скоро замінять на інших, виносять все, що можна винести. Що неможна – трощать.

Оселі українців перетворюють на свинарники, є випадки, коли окупанти влаштовували туалет прямо в оселях.

Залякування, психологічний тиск і фізичне насильство застосовують на блокпостах до українців, що хочуть виїхати, до людей, кого вони викрадають. Заходять до осель з обшуками без жодних пояснень і перевертають домівки догоридригом, тримаючи хазяїв під прицілом.

Іншими словами, до цивільних застосовується суцільний терор, але без масових розстрілів.

В окупованих громадах Василівського району окупанти ведуть постійну, хоча і недолугу інформаційну кампанію. Розповідають мирним жителям, що звільнюють території від нацистів, нагадують про "чудове" життя в СРСР. Розвішують прапори перемоги.

Знімають пропагандистські відео з народною міліцією в "кубанках" та у козацькому одязі, обіцяють щасливе дитинство для дітей з майстер-класами з виготовлення паперових літачків та корабликів з зірочками.

Для українців, чиї діти виросли складаючи складні конструктори , самостійно програмуючи  сайти і читаючи англійською в оригіналі, риторика, м’яко кажучи, не переконлива.

Окупанти докладали значних зусиль для ідентифікації лідерів місцевого самоврядування, щоб схилити їх до співпраці і впливати через них на цивільне населення, переконати місцевих жителів, не чинити опір.

Голова району Олена Здор одержала від окупантів повідомлення, в якому вони фактично погрожують чинити насилля до місцевих жителів. Подібні повідомлення одержувати й інші лідери місцевого самоврядування. Телефони й місце проживання голів громад окупанти дізнавалися через своїх колаборантів.

Коли окупанти зрозуміли, що погрози в смс не працюють, вони вдалися до фізичного і психологічного терору.

До дому пані Олени прийшли з обшуком, погрожуючи фізичною розправою. Обшуки відбулися у всіх працівників районної ради. Евакуація для представників місцевої влади перетворилася на "дорогу смерті".

В окупантів на блокпостах були списки, за якими вони перевіряли кожного, хто хотів виїхати. Кожен блокпост, за свідченнями пані Олени, був як маленька смерть. Під’їжджаючи до постів орків, не знаєш, чи тебе розстріляють, чи викрадуть, чи пропустять далі. Дорога від Василівки до Запоріжжя, яка зазвичай займає 40 хвилин, тривала 6 годин.

Перші спроби евакуації населення були жахливі – постійні обстріли людей, машин. Згодом почали налагоджувати роботу гуманітарних коридорів, але колони автобусів та приватного транспорту перебували під постійними обстрілами.

Евакуація стала ще тяжчою після того, як було зруйновано міст у с. Кам’янське. Люди доїжджали до розбитого мосту і мусили пішки його переходити - майже 1 км пішого ходу під обстрілами. На протилежній стороні мосту їх зустрічали волонтери.

У перші дні евакуйовували жінок і дітей до Дніпрорудного, місто було в оточенні, але не окуповане. З перших днів війни й по сьогодні це дорога життя і смерті. Жителі Василівки, які самі щодня знаходяться під обстрілами, часто без світла і води, без продуктів харчування, ділилися останнім з людьми, які 3-4 доби перебували в автобусах евакуаційної колони з Бердянська, Мелітополя. Маріуполя.

"Одного дня через Василівку проїхало більше 15 000 людей, що евакуювалися. 84 автобуси та 12 км черга з цивільних машин з Маріуполя. Ми у Василівці робили все, щоб допомогти цим людям евакуюватися - організовували гаряче харчування, заварювали чай,  залишали на ночівлю у нашій громаді. Староста Кам’янського старостинського округу проводив авта людей, що евакуювалися, через мінні поля", - додає Сергій Каліман.

На сьогодні з різних громад району виїхала різна кількість населення. Десь більше - через обстріли і пряму загрозу життю, десь менше - бо немає обстрілів, і люди тримаються за своє господарство.

Зрозуміти, чому і з якою метою росіяни обстрілюють наші громади, неможливо. У Василівському районі обстрілами російської артилерії зруйновані школи, дитячі садки, лікарні, житлові будинки, інфраструктурні об’єкти.

Весь час окупації росіяни викрадають людей. І пересічних громадян, і підприємців, вочевидь, для "викупу", і активістів, і учасників АТО, і керівників місцевого самоврядування, і голів громад, і депутатів обласної ради, і старостів населених пунктів, і фермерів, і працівників поліції.

Вже понад 90 днів як викрадено першого заступника Енергодарського міського голови Енергодарської міської ради Самойдюка І.Г. та міського голову Дніпрорудненської міської ради Матвеєва Є.С. Про їхню долю інформації у родин не має.

Дружина голови Дніпрорудненської міської ради звернулася до Європейського суду прав людини.

Про те, що за викраденнями та катуваннями людей стоїть жага наживи, а ніяка не ідеологія, говорить міський голова окупованого нині Енергодару Дмитро Орлов.

"Зараз в полоні перебувають сотні мешканців міста. З них значна частина - це кваліфіковані працівники Запорізької атомної електростанції. Людей катують струмом, б’ють, утримують в ув’язнені тижнями, а інколи навіть місяцями. Вимагають зізнаватися у "протиправній діяльності", зокрема участі в самообороні міста, приховуванні зброї, називати прізвища інших своїх "спільників". Але ідеологія – це просто привід, рашистам насправді байдуже, яку позицію займає ув’язнена людина. Це переважно викрадення заради викупу. Стандартна такса орків за звільнення ув’язненої з будь-якої причини людини - 50 тисяч гривень. Щоденно ми отримуємо два-три повідомлення про нові випадки викрадення людей", - розповідає пан Орлов.

Не випускають за межі району медиків, які мають бажання евакуюватися, розраховуючи, скоріше за все, в подальшому змушувати лікарів надавати медичну допомогу пораненим окупантам.

Перші дні окупації величезну підтримку мешканцям було надано і з боку органів місцевого самоврядування, і з боку підприємців та фермерів району.

"Місцева влада за підтримки локальної торгової мережі забезпечила сховища генераторами. За відсутності теплопостачання, у сховищах таким чином зігрівалися новонароджені, діти, літні люди. Підприємці зі своїх магазинів безкоштовно забезпечувати людей харчами. Фермери допомагали борошном, овочами, хлібом, крупами", - розповідає про перші дні життя Василівки в окупації Сергій Каліман.

На територіях, де ідуть бойові дії, немає води, електропостачання, газу. У Степногірськ, Кам’янське питну воду привозять рятувальники, місцеві фермери підключаючи генератори закачують воду зі свердловин.

Зв’язок майже відсутній через пошкоджені вишки. Місце пошкодження знаходиться в окупованій Василівці. До сьогодні доступу до місця, де зник зв’язок, російська "військово-цивільна адміністрація" фахівцям не надає.

З продуктами харчування також складно. Вже місяць підприємці з Запоріжжя не привозять харчі, прилавки в магазинах – це продукти з Мелітополя, а у Мелітополь продукти завозять з окупованого Криму.

Ціни значно виросли, в перші тижні війни хліб став розкішшю. Пекарні залишилися без борошна, цукру, дріжджів. Селяни в місто привозять молоко, частину роздають сім’ям з маленькими дітьми.

Складно також із забезпеченням лікарень та аптек. Робота фермерів та підприємств майже повністю зупинена. Для населення м.Дніпрорудного та ближніх сіл, наприклад, основним джерелом доходу була робота на Запорізькому залізорудному комбінаті.

Підприємство з іноземними інвестиціями було бюджетоутворюючим. Днями офіційні джерела проінформували про втрату контролю за діяльністю підприємства. Відповідну заяву подано керівництвом підприємства до Служби безпеки України та правоохоронних органів.

Врожаї фермери району вимушені віддавати за безцінь, або просто знищували, адже вивести вирощене і продати неможливо.

Складна ситуація з пенсіями. Люди, які одержують пенсію на картки, не можуть її зняти. Тим часом окупанти роздають пенсіонерам рублі в обмін на їх персональні дані.

Радіо на території району не працює. Українське телебачення доступне лише час від часу, коли є зв’язок. Тому джерелом інформації для жителів району є телеграм канали та сторінки у соціальних медіа представників місцевого самоврядування.

"Наша єдина надія – це ЗСУ. Ми віримо, що кожного дня наші воїни ближче до нас, і Василівський район скоро позбудеться варварів, крадіїв і терористів, які до кінця свого життя шкодуватимуть, що ступили та нашу землю", - ділиться своїми емоціями і надіями пані голова Василівського району.

"Життя в окупації – це життя за законами "автоматного права". Я мушу залишатися опорою для мешканців моєї громади, підтримувати, допомагати, мотивувати. Однак я особисто змінився назавжди як людина. Поки відчуваю, що допомагаю своїм співгромадянам, є сили жити і боротися, інакше безсилля цивільних мирних людей під окупацією просто неможливо пережити", - завершує розмову Сергій Каліман.

На прохання лідерів місцевого самоврядування, з якими спілкувався Іван Фурсенко для підготовки цього матеріалу, інтерв’юер відзначає віддану роботу та героїзм апарату Василівської міської ради, виконавчому комітету, депутатам ,підприємцям та фермерам, волонтером, активістам Василівського району, які з першого дня окупації самовіддано працювали і працюють заради мешканців своїх громад.

Джерело