Президент Росії Сергій Наришкін

Новий рік, який наступив, показав, що, навіть таке жахіття як 2020 не може бути вічним і колись закінчується. Те ж саме стосується і перебування Володимира Путіна на посаді президента Російської Федерації. Навіть, попри зміни до Конституції Росії, які дозволяють йому продовжувати бути на посту стільки, скільки він забажає. Але питання в тому, чого він бажає насправді?

Сам Путін, у своїх інтерв’ю натякав, що ламання російського народу через коліно, для успішного проведення референдуму щодо змін до Конституції РФ, було зроблено, щоб продемонструвати і оточенню і опонентам, що “Батя в силі…” (Так, колись висловлювалися соратники Януковича незадовго до його втечі в Ростов).

Путінський особистий досвід передачі влади Дмитру Медведєву у 2008-му році говорить про те, що за 1–3 роки до виборів наступника, люди з оточення президента починають “рискати” у пошуках вигідної стратегії, щоб у наступному розкладі сил опинитися ближче до тіла лідера. Це спричиняє хаос і дестабілізацію. Саме тому, за словами Путіна, “нехай працюють”, знаючи, що є усі підстави очікувати ще довге перебування Путіна на посаді президента.

Однак, дискусія про наступника Путіна все ж ведеться і стає все більш жорстокою і динамічною. Напередодні нового року російські медіа масово рознесли цитату Володимира Жириновського, на ахінею якого, зазвичай, не звертають великої уваги. В ході свого чергового ефіру на телеканалі “Россія 1” Жириновський запропонував свій список претендентів на російський “трон”. Серед інших було назване і прізвище директора Служби зовнішньої розвідки Росії Сергія Євгеновича Наришкіна.

Ху із містер Наришкін?

Сергій Євгенович Наришкін народився у Ленінграді у 1954 році. На два роки пізніше Путіна. Вони навіть народилися в один місяць — у жовтні. Батьки Сергія — Євген Михайлович та Зоя Миколаївна — жили на Фонтанці. Маленький Сергійко ходив спочатку у школу на вулиці Моховій, а потім у 190-у школу з художньо-естетичним спрямуванням, яка знаходилась зовсім поруч з будинком, де жила сім’я. Сергійко захоплено займався спортом. Трохи грав на гітарі. Отримав золоту медаль…

В 1973 році вступив до Ленінградського механічного інституту, щоб стати інженером-радіомеханіком, де його і помітили серйозні чоловіки в цивільному одязі з Ленінградського управління КДБ СРСР. Окрім усього іншого, Наришкін очолював комсомольську організацію інституту, а отже, імовірно, трохи “постукував” на інших студентів своїм кураторам.

В інституті він познайомився з Тетяною Якубчик, дівчиною з Білорусі, яка вчилася з ним в одній групі. По закінченню інституту вони одружилися, а пізніше народили двох дітей Андрія і Вероніку, та мають двох онук.

Ленінградський механічний інститут, відомий більше як “Воєнмєх”, або, нині, Балтійський державний технічний університет “Воєнмєх”, займався, серед іншого, ракетно-космічною технікою. Саме тому, не дивно, що до його студентів у КДБ була стійка і прискіплива увага.

Наришкін характеризувався позитивно, тому після випуску з інституту у 1978 році був запрошений на навчання до дворічного факультету 101-ї школи Першого головного управління КДБ, або “Краснознамьонного інституту імені Андропова” (славнозвісне “КАІ”, а нині — Академія зовнішньої розвідки РФ). Щоб потрапити туди після “вишу” потрібно було мати, або сильну “волохату руку”, або бути трошки геніальним. Ми не виключаємо обидва варіанти у випадку Наришкіна.

Про людей, які викладали у цьому закладі, ходили легенди як про напівбогів. З усього СРСР (в т.ч. з України) були зібрані максимально можливі вершки суспільства зі знання мов, людської психології, оперативного мистецтва і так далі. Поза будь-яким сумнівом — це був один з найкращих навчальних закладів Радянського Союзу, що готував еліту еліт. Свідчення російських медіа про те, що Путін і Наришкін навчалися разом є неправдивими. Оскільки Путін був відправлений на навчання до КАІ аж у 1984 році, попрацювавши перед тим у територіальному підрозділі в Ленінграді.

Під час навчання, кожний слухач отримував свій псевдоним. Слухачі “КАІ” не розкривали своїх реальних особистостей ні перед однокашниками, ні перед викладачами з метою уникнення витоків інформації. Наришкін мав псевдо “Наумов”, а Путін, що навчався на кілька років пізніше — “Платов”. Вікіпедія каже, що окрім “КАІ” Наришкін ще встиг повчитися у “французькій” групі 8-го факультету Вищої школи КДБ у Ленінграді.

Скоріше за все, саме в період навчання та практики (яка могла проходити в Ленінградському управлінні КДБ) Наришкін міг познайомитися з Володимиром Путіним, який, на той час, вже працював опером контррозвідки цього управління. Однак, можливо, що їх знайомство відбулося тільки під час роботи у мерії Санкт-Петербургу.

Після підготовки в КАІ, Наришкіна направили спочатку на один-два роки освоїтися в новому статусі шпигуна під прикриттям помічника проректора по іноземним зв’язкам Ленінградського політеху. А потім вже надали дипломатичне прикриття у апараті економічного радника посольства СРСР в Бельгії. На службі в ПГУ КДБ за кордоном він і провів, практично, весь період горбачовської “Перебудови”, доки Радянський Союз не розвалився.

Після повернення до Ленінграду, який вже називався Санкт-Петербургом, Наришкін потрапив до мерії Анатолія Собчака, де працював і Путін. Не виключено, що органи КДБ, які проходили перетрубацію, таким чином, прилаштовували своїх співробітників “під дах” цивільних органів влади.

Тобто, залишаючись на оперативних посадах в ПГУ КДБ, Путін та Наришкін отримали можливість працювати “під прикриттям” спеціалістів з питань зовнішніх зв’язків та економічного розвитку мерії Санкт-Петербургу. Наришкін формально підпорядковувався Олексію Кудріну, якому зараз часто пророкують посаду прем’єр-міністра, через те, що він, нібито, “зможе домовитися з Заходом”.

З того часу Наришкін та Путін — нерозлучні. Коли у 1995 році почалася масова кампанія по дискредитації Собчака, Наришкін встиг попрацювати керівником відділу зовнішніх інвестицій у “Промислово-будівельному банку Санкт-Петербургу” (“Промстройбанк”). “Промстройбанк” інтенсивно використовувався Тамбовською ОПГ, якою керував партнер Путіна — Володимир Кумарін (Барсуков), для своїх комерційних оборудок та відмивання доходів від злочинної діяльності.

У другій половині 90-х Наришкін продовжує працювати в мерії Санкт-Петербургу на різних посадах, пов’язаних з економікою, зовнішніми зв’язками та інвестиціями. Паралельно він є членом ради директорів компанії “Філіп Моріс Іжора”. Цю посаду йому, ймовірно, подарували, в обмін на прикриття бізнесу від наїздів з боку влади та налагодження взаємодії з мерією.

У лютому 2004 року Наришкіна призначають заступником начальника економічного управління Адміністрації Президента РФ. Вже через місяць роботи він переходить на позицію заступника керівника апарату Уряду Російської Федерації. А його безпосереднім керівником і очільником апарату в тому ж березні 2004-го призначили колишнього офіцера ГРУ МО РФ Дмитра Миколайовича Козака, який зараз є заступником АП РФ та контрагентом Андрія Єрмака у перемовинах з Кремлем щодо Донбасу. За словами окремих експертів та російських телеграм-каналів, між Козаком і Наришкіним і досі є дуже тісний зв’язок, зокрема в питаннях, що стосуються Білорусі, України та Молдови.

У вересні 2004-го Наришкіна підвищують до керівника апарату уряду (замість Козака) і роблять міністром. У 2007 році він вже стає віце-прем’єром зі збереженням посади керівника апарату. Це означає, що, фактично, уся документація про рішення російського уряду протягом декількох років проходить через нього. Для колишнього розвідника та вірного посіпаки Путіна — дуже зручно, чи не так?

На той період, коли Путін та Медведєв взаємно “махнулися” місцями, і Медведєв став президентом, а Путін — прем’єр-міністром, Сергія Наришкіна було призначено “смотрящім” за президентом. З 2008-го по 2011 він є незмінним керівником АП РФ при Медведєві.

За декілька місяців до закінчення президентської каденції Медведєва, у 2011-му Наришкін покидає пост у АП РФ та обирається депутатом Державної Думи і тут же стає спікером. У 2016-му році він знову успішно балотується до Державної Думи по одному з одномандатних округів Ленінградської області. Але одразу після обрання Путін призначає його головою Служби зовнішньої розвідки РФ. Цю посаду він обіймає і досі.

Окрім політичної кар’єри, Наришкін, за студентською комсомольською звичкою, має ще “суспільне навантаження”. Він є головою “Російської історичної спільноти”, головою ради фонду “Історія Отєчества”, очолює опікунську раду кіностудії “Ленфільм”. Іноді Наришкін ще й співав на корпоративах та весіллях. Зокрема, на весіллі депутатів Державної Думи Дениса Вороненкова та Марії Максакової, з якими підтримував тісні і дружні стосунки. Пізніше подружжя втекло у Київ, де Дениса Вороненкова було вбито 23 березня 2017 року.

Детальніше: https://myc.news/rassledovaniya_/prezident_ros_sergj_narishkn_abo_ditya_vjni_rosjskih_specsluzhb?fbclid=IwAR2k8vGB4aNzaVaGwF1QApWnmViBt7KyLdvjq46yrBjxL2RUDS_QxJCVrMk