Що втрачають окупанти без водопостачання в Крим

Ми зібрали основні факти про воду в Криму як до, так і після окупації півострова Росією. Для порівняння статистичних даних ми використали підрахунки української влади та кримських окупаційних відомств.

До окупації більшу частину води півострів отримував з материка – у середньому близько 85%. Зокрема, 2013 року Крим загалом зібрав з різних джерел 1,55 мільярда м води. За рахунок своїх ресурсів півострів забезпечував лише 13%, інший обсяг йшов з Дніпра.

Після окупації в Криму ухвалили «План першочергових заходів» для забезпечення основних потреб населення. Там передбачені екстрені методи: переважно ремонти і реконструкції водоводів, водозаборів, перекидання стоків у дефіцитні райони, буріння свердловин. 

На виконання цього плану заклали 2,6 мільярда рублів у 2014 році та 187 мільйонів у 2015 році. Разом це близько 77,7 мільйонів доларів. Для порівняння, загальні витрати республіки на 2014 рік становили 657,2 мільйона доларів.

Пізніше окупанти розпочали розбудовувати систему водозабезпечення східного Криму, зокрема трьох водозаборів з артезіанських свердловин: Ніжинського, Просторненського і Новогригорівського. 

Лише 2014 року на ці роботи виділили 16,1 мільйона доларів. Збудовані водозабори мають поєднати зі спустошеним Північно-Кримським каналом. Це з'єднання досі триває, до початку робіт його вартість оцінювали приблизно у 322 млн доларів. 

Приблизно на такий самий порядок сум розраховує окупаційна влада в ще одному проєкті – реконструкції Міжгірного водосховища.

Загальна довжина Північно-Кримського каналу близько 400 км, третина якого проходить материковою Україною, а   – територією Криму. Споруда має складну інженерну будову, декілька рівнів підняття води. 

Олександр Лієв розповідає, що систему не можна запустити, просто відкрутивши вентиль:

«Я двічі брав участь у заповненні каналу. Робота по його відкриттю триває декілька тижнів, фахівці стежать за процесом цілодобово». 

Тобто, щоб пустити воду в Крим, потрібне не просто політичне рішення України, а постійна комунікація та злагоджена робота з окупантами. Фактично, це визнання легітимності влади загарбників на півострові. 

Зараз агресор несе економічні збитки, витрачаючи сотні мільйонів доларів на розбудову системи водопостачання. І це хоча й часткове, але все ж таки покарання за анексію півострова.

«Завдання окупанта – завдати найбільшої шкоди Україні і при цьому понести мінімальні витрати, – пояснює Лієв аргументи, чому канал на півострів має бути перекритий. – Відновлення водопостачання в Крим – це допомога ворогу у зменшенні його витрат для отримання перемоги над Україною».

Він наполягає, що запуск води в Крим означає втрату півострова. 

«Як тільки ми відновимо водопостачання, з нами у світі вже ніхто не буде обговорювати окупацію», – переконаний Лієв.

У такій ситуації українська влада навпаки має докладати максимум зусиль, щоб агресору дорого обійшлося захоплення частини території України та порушення всіх міжнародних норм.