«З першого пострілу здалося, що не влучив. Лише курява, нічого не видно. Але згодом побачив сильний дим і спалах, боєкомплект вибухнув так, що танку зірвало башту. Адреналін зашкалював,  руки тремтіли, так я себе відчував у той момент».

Так описує першу зустріч із ворогом на полі бою протитанкіст Сергій із позивним «Бугор». Уродженець Полтавщини з перших днів широкомасштабного вторгнення на передовій. Спершу стояв на захисті Києва, потім поїхав знищувати ворогів на Харківщину. Перший танк підбив «Стугною» на відстані 5,5 кілометра. Тоді, перед зустріччю з «Бугром», орки поблизу Вірнопілля прямим наведенням розстрілювали приватні будинки. Далі були й інші бої, з яких український воїн виходив переможцем.

— У нас був цікавий першотравневий бій, запам’ятав його добре. Йшла колона, на відстані 4,8 км із посадки визирнув танк. Першим пострілом потрапив під башту, і його перевернуло догори дриґом. За танком вискочив БТР і зупинився. Орки бігали навколо, намагалися зрозуміти, в чому справа. Мабуть, думали, що танк на міну наскочив. Ми тим часом перезарядилися і я вистрілив у бронетранспортер, але влучив у колеса. Окупанти заскочили на машину й почали втікати. Тоді я вистрілив утретє, і кацапи розкинулись навкруги, як лахміття із секонд-хенду. Колона зупинилася, стала в оборону й почався обстріл наших позицій.

Після цього Сергій пройшов навчання і вже знищував ворога за допомогою «Джавелінів».

— Увечері пішли до росіян у тил — біля Лоскутівки на Луганщині. Зручних позицій не було, щоб можна було захопити на приціл. Я побачив КамАЗ із орками, які вантажили боєкомплект. Кращої позиції, як вилізти на дуб, не було. Тож забрався на дерево, побратим подав установку з ракетою, і я з відстані 2 кілометри розтрощив вантажівку, з якої залишився лише міст.

Після цього Сергій під Володимирівкою знищив штабну машину БРДМ та БМП. А потім був бій, у якому українському воїну вдалося зупинити вісім одиниць ворожої техніки.

— Орки намагалися здійснити наступ на позиції 80-ї бригади. Вибити наших і зайти у Верхньокам’янку. Якраз у той день я вийшов на позицію замість побратимів. Тоді мені вдалося знищити вісім цілей поспіль… О сьомій ранку почався рух. Спершу поїхав бронетранспортер, завантажений піхотою. Але через місцевість я його випустив з уваги. Натомість упіймав на приціл і знищив БМП. Ракета зайшла в ніс і винесла все через зад. Вентиляцію таку їм зробив. Нас почали бити артилерією та «Градами», а коли перестали, я знову побачив БТР із піхотою, який раніше від мене утік. От я його й розніс. Хлопці казали, що тіла російських окупантів розліталися так, наче хтось штани розкидає… Потім знову почали нас крити «артою» й вийшли танки. Їх не було видно, лише чути рев двигунів. Але один із них добряче так «перегазував», піднявся дим, і я вирішив вистрілити, орієнтуючись по ньому. Вибух, спалах, зрозумів, що влучив. І тоді вже полізли танки. Я побачив гармату, яка висунулася й наводилася на наші позиції. То й її хлопнув. Тут же поруч виліз третій танк, який встиг сховатися в посадку. Але коли він заїхав у розрив між деревами, не стало і його, як згодом ще двох танків і вантажівки з боєкомплектом.

Відповідаючи на запитання про підготовку агресора, український воїн каже, що не зважає на їхнє уміння чи професіоналізм, а просто нищить ворога.

— Я не знаю, проти якої бригади воюю. І мені, чесно кажучи, байдуже хто вони, що вони… Я просто не хочу бачити цю нечисть на своїй землі. У мене з ними свої рахунки, і поки війна не закінчиться, я зброю з рук не випущу.

Валентин Столярчук