Коріння

Коріння все ж                                Бож корінь

залишилось своє                            вже чужий

Понаростали зуби                          не „я”

                                                         ми маєм

А тать коріння

Наше нумо                                      „Грізьом”

рвати                                               „Спікаєм”   

                                                          Не говорим. 

Абись своїм                                     Гомоніти ніц    

Чужинським                                    не можем        

Їх змінити                                        Лиш німуєм

                                                          По Чужинськи

Від того                                            На „большом могучем”

й мозок                                             Мертвий „суржик”

наш ізсох

                                                           Ніхто ми є

Померла пам’ять                              тому й „Малі”.

на безліття

Кабали

В яку

Лабета

знову вічно

рвемось