Блог Farkas

Вид:: короткий; повний

Замітки:

Жизнь - диагноз

12.06.16, 00:07

"Стой здесь - иди отсюда" - истерия.
"Ты со мной будешь, а я с тобой нет" - нарциссизм
"Я обо всех забочусь, кроме себя" - депрессия
"Хотелось бы понять схему этих самых отношений" - шизоидность

"Что значит отдельно?" - симбиоз
"Я без тебя не выживу" - зависимость
"Я выживу и без тебя и без кого либо" - контрзависимость
"Это мой крест" - созависимость
"Это совершенно невыносимо и никогда не закончится" - невроз

Коментарі: 18

Farkas

Руцкий стандарт

11.06.16, 23:50
Гурт "28"

Коментарі: 54

Farkas

Сім тисяч гривень у день

11.06.16, 22:26

Саме стільки заробляють люди в цьому селі й доводять, що й в Україні можна працювати та заробляти, як у Європі ...У це село я вирушила, аби вивідати таємницю, рецепт якої вже 25 років шукають наші політики. А саме: як нам працювати та заробляти так, як у розвинутій Європі? Село називається -- Лосятин. Розташоване в Тернопільській області. Тут селяни продають на експорт зі свого городу малину та полуницю. Вас цікавить, скільки на цьому можна заробляти? Присядьте: від двох до семи тисяч гривень. За день. Пише газета "Експрес". Найманим робітникам, які працюють на зборі врожаю, селяни пропонують від 200 до 500 за день. У Лосятині жінки давно забули, що таке прати руками. Пральки-автомати тут має кожна господиня. У хатах гаряча вода, ванна-душ-туалет, сучасне кухонне обладнання. Гарним посудом користуються не лише на свята, а й на кожен день. "Скільки того життя", -- кажуть селяни. Попри побутову європеїзацію, трав'яних газонів біля обійсть нема. Навпаки: задіяний кожен клаптик землі. На них рівними рядами росте полуниця й таким ж рівненькими -- малина. Такі ж полуничні ряди і в полях. Родить полуниця в Лосятині гектарами. Найбільша гордість Лосятина -- "царські вулиці" на околиці села. Новобудови належать не чиновникам-злодюжкам, а селянам. Ще в селі є комп'ютеризована школа, сучасний дитячий садочок, добротно залатані дороги та відремонтовані бібліотека й клуб. Останній пустує рідко: тут італійці, поляки та французи навчають українських селян азів прибуткового господарювання. Опісля місцевий хор тішить гостей народною піснею. Та європейський триб життя в Лосятині панував не завжди. -- Коли прийшла на цю посаду, ночами спати не могла: все думала, як же нашим людям допомогти? У бюджеті сільради ні копійки, клуб валиться, дитячий садок також, з доріг -- яма велика, -- згадує Надія Залевська, голова Лосятинської сільської ради. Разом зі селом Борщівка сільрада нараховує 460 дворів й 1575 душ. Є шість багатодітних родин і три релігійні громади. На цій посаді пані Залевська вже десятий рік. -- Село ледве животіло. Хто не поїхав на заробітки, вирощував полуницю, яку вже років з 50 тут носили відрами на базар. Як не спродалися до обіду, пообіді перетворювалася ягода на вино. Працювали тяжко -- віддачі мізер. Найважчим іспитом для совісті голови села став похорон батька сільського депутата -- один із чоловіків, що несли труну, оступився в яму на дорозі, і отак усі, разом із тілом покійного, в ту яму й попадали... -- Я зрозуміла: так далі жити не можна. Нам треба тільки зачепитися, а далі виготовляти, вирощувати й заробляти зможемо самі, -- і головиха стала їздити на семінари, тренінги. Було, що насміхалися люди -- "як студентка". Було, що й пальцями показували. Жінка ночами плакала, а вдень -- знову шукала. Не поодинці, а гуртом Перша інвестиція прийшла до Лосятина у вигляді холодильних установок для збору молока. Їх село випросило в області. Завдяки цьому в селі створилося п'ять робочих місць, і люди стали хоч щось заробляти. -- Я розуміла, що цього мало, -- усміхається синьоока головиха. Згадує, як створювали в селі перший кооператив. То нині їх уже три, а тоді село лютувало й мало всі не перебилися. -- Зібрала людей і кажу: поодинці ми не виживемо, нам треба об'єднатися, створити кооператив. Питають: що то дасть? Пояснюю: у нас худоба вже вироджується, молока корови дають мало, жирність низька, на свинях не заробиш. Кажу, що знайшла проект, через який привезу до села елітні корови, елітні породи свиней, нові сорти картоплі, пшениці, жита, вівса, -- пані Надія знову сміється. А сім років тому було не до сміху. Як селяни вчули, що для того, аби отримати міжнародний грант, потрібно не просто створити кооператив, а ще й мати на рахунку певну суму, а отже, треба скидатися, витягувати свої кровні та до однієї купи -- крику було багато. Кооператив "Лосятинське молочне джерело" народжувався у муках. Врешті, повага до головихи й здоровий глузд перемогли: 42-є селян вступили в новоутворений "колгосп", як самі кричали. У рамках міжнародного проекту "Хейфер Проджект Інтернешнл" до українського села приїхав рефрижератор із породистими свиньми, новими сортами картоплі та елітними сортами зернових. До автівки збіглося все село: одні, як члени кооперативу, інші з цікавості -- не звикли, що хтось отак роздає свиней та ще й задарма. І тут почалося найцікавіше. -- Потрібно вивантажувати худобу, а люди відмовляються: брати не будемо. Ні -- і хоч трісни. Боялися, що їх змусять віддавати грошима або заженуть у кредити й хату зі землею заберуть. Я пояснюю: це -- подарунок, а вони -- в крик: "Безплатний сир тільки в мишоловці", -- усміхається Микола Нижник, голова одного з кооперативів. -- І тоді головиха вирішила... випустити свиней та й по всьому. -- Думаю, хай ходять свині селом, може, так людей присоромлю, -- сміється. Як відчинила тоді двері рефриджератора й селяни побачили елітних добре доглянутих свиноматок породи "біла" і "ландрос", то в одну мить членів кооперативу було вже не 42, а -- 56! Аби чесно поділити худобину й знову не пересваритися, пустили шапку: тягли жеребки. Картоплю, пшеницю брали всі охочі. За елітними коровами, яких завезли до села у рамках цього ж проекту, вже була черга. Знову прийшлося зі шапкою по колу. Нині в кожній господарці села від двох до десяти корів: згідно з проектом, першу теличку господар дарує сусідові. Через три роки одну худобину -- у кооператив. У рамках цього проекту до Лосятина зайшло породистих свиней, корів та елітних сортів кароплі й пшениці на один мільйон двісті гривень. Нині інших порід свиней село не визнає. Тримають їх по десять -- п'ятнадцять. Перший рік картопля не вродила. Але ті, хто не впав у паніку й посадив нові сорти знову, наступного року отримали небачені досі врожаї. Телички, як і поросята, селяни передають одне одному в дар. Без нових технологій -- ніяк -- За кооперативами -- майбутнє, -- переконані лосятинці. Про те, як голова сільради притягнула до села наступний проект, намагаються не згадувати. Соромно. -- Думаю, худоба це добре, але потрібно щось робити з тією полуницею, яка за кілька годин у відрі стає кашею... Другий проект, який неспокійна голова сільради запропонувала громаді, був на суму... 19 мільйонів гривень. Це означало, що члени кооперативу знову мають витягувати з панчіх свої кровні. Адже залучення будь-якого проекту вимагає наявності на особовому рахунку від 10 до 30 відсотків майбутніх можливих інвестицій. У рамках проекту "Розвиток полуничних кооперативів" міжнародного благодійного фонду "Добробут громад" до Лосятина привезли разом із тракторами та іншою спецтехнікою саджанці елітних сортів полуниці. Її висадили на пробних десяти гектарах кооперативу та роздали саджанці всім селянам. Умова була одна: замінити свої старі сорти новими, тоді французька компанія "Данон", яка була співфінансистом цього проекту, обіцяла купувати не лише в кооперативі, а й продукцію, вирощену в особистих господарствах. Навчати українських селян вирощувати екологічно чисту полуницю приїхали спеціалісти з Франції та Італії. -- Виявилося, що раніше ми вирощували полуницю неправильно. Й все те, що ми знали ще від дідів про вирощування цієї ягоди -- нічого не варте, -- усміхається Світлана Ковалюк, голова підрозділу кооперативу товариства "Екофрутс". -- На початках нам довелося навіть розрівнювати землю. Люди були дуже незадоволені. Згідно з новими технологіями, перший цвіт новопосаджених саджанців потрібно було обірвати повністю. До останньої квіточки. А через три роки замінити саджанці новими. -- Люди приходили до мене додому й кидали саджанці мені під ноги мішками. Були дуже розлючені, що врожаю першого не буде. Й питали, куди вони тепер мають подіти свої саджанці? -- згадує Надія Залевська. -- Рік був важким. Селяни обривали перший цвіт, не даючи зав'язатися ягідкам, своєму прибутку, як власну долю. Сьогодні лосятинський кооператив, який уже налічує приблизно дві сотні людей, засадив полуницею 42 гектари. Поле розділене на сектори, приблизно по півтора гектари кожен. В одному секторі, при однорядній посадці, висаджено 31 тисячу саджанців на гектар. При дворядовій -- 60 тисяч. Міжряддя встеляють соломою. З одного гектара селяни збирають 15 -- 20 тонн солодкої, як мед, полуниці. 12 тонн з гектара -- це планка, нижче якої опускатися не можна. Уся полуниця на лосятинських полях висаджена під спеціальною плівкою й має крапельну систему зрошення. Те ж саме люди роблять й на своїх приватних садибах. У кооперативі вже є й лабораторія, де селяни заповзято вивчають свої рослинки так, як навчали їх італійці. У кожній оселі тут нині посібники по вирощуванню цієї продукції і ніхто вже не соромиться вчитися. На заробітки в Лосятин Зі саджанцями працюють, як із малими дітьми: з ранньої весни й до пізньої осені. -- На збір урожаю нині до Лосятина сходяться люди з усіх навколишніх сіл, а також приїжджають на заробітки з Дніпра, Львова та Харкова. За один день збору ягід -- оплата від 200 до 500 гривень, -- розповідає Іван Хомлюк, член кооперативу. Нині він разом із родиною створив фермерське господарство й вирощує полуницю на півторагектарах поля. Приїжджих заробітчан кооперативники селять у Почаєві в гуртожитку, а приватники забирають до себе додому. Усе тут, як у Польщі: спати покладуть, нагодують та ще й зарплату видадуть. За контрактом французи викуповують 80 відсотків вирощенної продукції. Ціну встановлюють і фіксують заздалегідь. Ягоду зберігають у спеціальних холодильних установках. Окрім полуниці, лосятинці вирощують ще й малину. Кажуть, це вигідніше фінансово. Минулого року за цією ягодою до Лосятина приїздили поляки. Закупили 16 рефрижераторів. За кілограм -- 50 гривень. -- Слухаються вас селяни тепер? -- питаю. -- А куди дінуться? -- піджартовує Надія. Каже, раз утретє вибирають, то хай терплять. На останніх виборах вона була єдиним претендентом. Секретаря сільради заледве знайшли. Ніхто не хоче йти працювати на оклад у три тисячі гривень. Голова та секретар -- то найбідніші в селі люди. А поки в селі запрацював ще один, уже ПРООНівський проект: лосятинці вкотре освоїли нові технології й відтепер виготовляють ще й паливні брикети. Встановлена лінія може виготовити в день до 150 кг палива. Одна тонна паливних брикетів, вартістю 1000 гривень, зможе замінити приблизно 500 м3 газу. -- Щоосені люди зрізають малину, а тоді -- село в диму, палять. Тепер ми робимо малинові брикети й обігріваємо ними дитячий садочок та школу. Газ дорогий -- то будемо рятувати людей, -- Микола Новосад впевненний, що зі злиднів можна витягнути будь-яке село. Було б бажання. Віднедавна село, що впевнено крокує до Європи, чиновники забажали приєднати до міста Почаєва. Громада Лосятина пообіцяла боронитися. Люди сказали: вони -- самодостатні. Й вміють господарювати без пана зверху.

Світлана Мартинець
Читайте більше тут: http://expres.ua/digest/2016/06/10/189345-sim-tysyach-gryven-den

Коментарі: 10

Farkas

Хорошего настроения ;)

11.06.16, 14:14

Для лучшего поднятия настроения... не только смотрите, а повторяйте

Коментарі: 21

Farkas

Дискриминация

10.06.16, 23:52

Коментарі: 0

Farkas

Шоколадка

10.06.16, 23:44

Иногда всё, что нужно — это съесть шоколадку!
Конечно, проблему это сразу не решит, но шоколадку съесть нужно (С) podmig

Коментарі: 0

Farkas

О прошлом и будущем

10.06.16, 21:19

Коментарі: 7

Farkas

Казахи это вам не Грузины и не Украинцы

10.06.16, 16:36
Гурт "28"

Максим Дорошенко

Казахи это вам не Грузины и не Украинцы. У них решается все моментально. Вот только обьявились упыри как Казахи сразу приняли меры.

Я кстати про ситуацию в городе Актобе, который по ну ооочень странному совпадению находится рядом с границей Мордора, находится на огромной автотрассе которая идет из Мордорского города Оренбург. Что собственно произошло - начались нападения на магазины с оружием, нападение на воинскую часть Национлаьной Гвардии и захват автобуса. Ну это все ясно - живой щит нужен. В Украине нашлись мудаки добровольцы, а Казахи умнее, за "Рюське мир" свои жизни отдавать не спешат, вот и пришлось автобус захватывать упырям.

Ничего не напоминает? Ну скажем город Славянск в Украине? Вот вот. Очень даже напоминает.

Видели мы уже подобное в Славянске, Донецке, Луганске и многих других городах.

Как ответили Казахи? В городе введено ЧП, местных жителей по домам и начали операцию анти террора. Идет перестрелка. Уроды уже несут потери убитыми и ранеными. Ну а для внешнего мира Казахи выпустили короткое сообщение, что мол борются с радикалами от Ислама.

Вот так просто и изящно. Никаких вам переговоров, возможности упырям укрпится в городе. Никаких международных соплей и жалостливых призывов к апатичной Европе о помощи. Просто и изящно. В городе террористы-исламисты, их уничтожают. И вот как теперь Мордоры кричать, что мол гнобят русских? Да никак. Финиш полный. Радикалов от Ислама жалеть Европа не будет.

Коментарі: 90

Farkas

Детям всех травмированных матерей посвящается...

06.06.16, 22:01

Автор: Анастасия Фокина психотерапевт, телесноориентированная терапия психической травмы

Детям всех травмированных матерей посвящается... А также тем матерям, которые постоянно чувствуют свою внутреннюю боль, то есть являются травмированными.

Мама, мне было так больно рядом с тобой, что я предпочел забыть и себя и ту боль. И я создал нового себя, так далеко спрятав того, первого, но он все равно снова стучится ко мне. А мне так страшно. Как страшно было тебе рядом со мной... Травмированные люди не могут переносить сильные чувства. Потому что сильные чувства - любые - соединяют их с их травмой, а это может быть очень небезопасно, вплоть до впадения в травматические переживания и психического разрушения. Поэтому они должны либо избегать таких чувств - как своих, так и чужих, либо самостоятельно их дозировать, например, склонность к безответной любви одна из таких "дозировок", когда боль хоть немного контролируется, находится в поле зрения, но не зашкаливает. Но вот если у травмированной женщины появляется ребенок, то избегать чувств становится сложнее. Ребенок изначально не способен скрывать свои аффекты и переживает их телесно и вполне явно. Есть матери, которые не в состоянии перенести своего ребенка недовольным, злобным, требовательным и раздраженным или страдающим. Если ребенок так и не получит того, что ему было нужно, то сначала он будет горевать, плакать и грустить. Потом "отложит" потребность (по принципу "зелен виноград") и будет жить дальше. Вообще связка фрустрация - попытка все же получить - и при невозможности получить отказаться, перегоревать и жить дальше, очень важная для психического здоровья человека. Работа горя - это та самая работа, которая помогает пережить любую потерю и жить дальше. Пережить потерю, а не заменить потерянное чем-то другим. Ребенок в силу незрелости пережить отсутствие чего-то очень важного не может, он просто откладывает потребность на "лучшие времена". Иногда и взрослый человек сталкивается с тем, что не имеет права на что-то, что этого буквально "не может быть" и тогда, даже если это (и особенно, если это) как никогда возможно, откладывает, не пользуется возможностью. Например, если ребенок не получает любви (именно любви, а не функциональной заботы) матери, то он потребует-потребует, а потом начнет горевать. Естественно, в детстве пережить такое горе невозможно и ребенок отложит работу горя до попозже, такие дети выглядят безжизненными и их обычно диагностируют как депрессивных, детская депрессия (или анаклитическая депрессия) - это депрессия потери. Но вообще - когда все же возможна такая работа - пережить то, что мама не такая, какой хотелось, и жить дальше? Не искать заменитель мамы, не пытаться получить безусловную любовь и принятие у других людей, а если не получилось этого, то не пытаться получить одобрение или стать нужным. Остаться с верой, что в принципе любовь возможна, это просто мама не все могла. Но вообще-то я любви достоин и любить меня можно. Такое возможно тогда, когда мать не может дать чего-то ребенку, но может встретиться с его сильными чувствами по этому поводу и поддерживать его в их переживании. Например, ребенку очень больно и мама не может изменить ситуацию (ну, какая-то травма уже произошла и вспять ситуацию не повернешь). Что она может сделать для ребенка, так это остаться устойчивой к его боли и дать ему понять, что она пройдет, при этом важно не давать ребенку ощущения, что он несчастный, жертва и очень страдает. Потому что если ребенка этому не научить, то он будет просто переживать боль, а не будет несчастным страдальцем. То есть здесь главное - не сделать ребенка жертвой и остаться с ним в эмоциональном контакте. Для этого мать должна быть устойчивой к боли, то есть не иметь никакой внутренней неисцеленной собственной. То есть либо не подвергаться травме, либо иметь исцеленную травму. В этом случае она будет способной дать ему такую связь, когда ребенок будет чувствовать, что то, что с ним случилось не смертельно, можно пережить, что мама его любит, и что она с ним. Если же мать сама имеет свою травму, то она имеет свою постоянную внутреннюю боль. И её ресурсов, возможно, хватает на то, чтобы её просто выносить. Если рядом появляется кто-то страдающий, то её ресурсов вряд ли хватит на то, чтобы выносить двух страдающих одновременно - себя и ребенка (или другого близкого человека). Тогда она либо отвергнет ребенка (прервет контакт с ним) с помощью ухода от своих чувств (прервет связь со своей внутренней болью) либо разрушится - уйдет в свое страдание, попадет в свою травму и тогда эмоциональный контакт с ребенком все равно прерывается. Она станет просто функциональной, но не эмоциональной, и ребенок это внутренне чувствует, как то, что мама больше его не любит. Хотя на самом деле мама старается удержать себя от ухода в открывшуюся травму. А переживать чувства она не может, как мы помним, и страдание ребенка для неё - острый нож. Она будет стараться заменить отсутствующие эмоции на что-то другое, более доступное, например гиперзаботу, опеку и прочие материальные радости. Дети обычно это чувствуют так, как будто бы мама не дает чего-то важного, но все же дает хоть что-то. И потому очаще всего такие дети не сепарируются от матерей, в надежде, что рано или поздно те им дадут и недостающее, ведь мама такая отзывчивая, так много для меня делает и так сильно заботится. Ну, или зависимо от контекста её травмы, возможно будет злиться и наказывать ребенка за его страдания. Обесценивать его чувства - у тебя и так все есть, чего тебе еще нужно. Прекрати требовать. И фактически запрещать переживать боль и горе. И в первом - гиперзаботы, и во втором случае - отвержения и наказания, ребенку фактически запрещено чувствовать то, что он чувствует. Постепенно ребенок начинает верить что то, что он чувствует неправильно, неадекватно и самое главное - вредит маме. Потому как если все же переживать, то поддержки не будет, и маму невозможно будет сохранить, она не выдержит переживаний ребенка. И в таком случае ребенок оказывается в одиночку не только перед лицом своей боли и отчаяния, но и вины за то,что он что-то сделал с мамой и теперь она разрушена и сама стала жертвой. Мало кто из взрослых зрелых людей справится с задачей поддержать другого человека в тот момент, когда сам он переживает не лучшие времена. Ребенок с этим не справится априори. Чтобы маму не потерять, а для ребенка - она залог выживания, он жертвует своими чувствами и каким-нибудь образом научается их не чувствовать. Обычно с помощью игнорирования, обесценивания, вытеснения, подавления и прочих психических защит. Психические защиты, собственно и образуются, как ответ психики на запрос - как не чувствовать того, что я чувствую, как обезболиться. Им ребенок тоже обучается у родителей. Часто в случае подавления возникает депрессия (та самая анаклитическая), в случае вытеснения - параноидные страхи и фобии, в случае обесценивания - нарциссическая пустота. Но чаще, конечно, эти механизмы тесно переплетены и в чистом виде существуют крайне редко. А далее, вырастая, такой ребенок будет искать себя. Он будет смутно или явно чувствовать, что с ним что-то не так, ему чего-то не хватает. Он будет искать себя - живого, настоящего, способного чувствовать и переживать жизнь. И возможно найдет. Но для этого он должен разрешить себя переживать свои отчаяние, горе, неразделенную любовь. Ему снова придется пережить ту боль, которую он когда-то себе запретил. Но тогда тот запрет был чтобы не потерять, а это разрешение - чтобы обрести. Источник: uta-kryakva.livejournal.com

Источник: https://psy-practice.com/publications/vzroslye-i-deti/detyam-vsekh-travmirovannykh-materey-posvyashchaetsya-/ При копировании материалов, ссылка на источник обязательна © psy-practice.com